Мінадора Орджонікідзе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 23:56, 8 травня 2021, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Згруповано однакові примітки)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 8 травня 2021, заснована на цій версії.
Мінадора Орджонікідзе
груз. მინადორა ორჯონიკიძე
 
Народження: 14 березня 1879(1879-03-14)
Ghoreshad, Шорапанський повітd, Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Смерть: 19 жовтня 1967(1967-10-19) (88 років)
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР
Країна: Російська імперія, Грузинська Демократична Республіка і СРСР
Освіта: Женевський університет
Партія: Соціал-демократична партія Грузії (меншовиків)

Мінадора Єфремівна Орджонікідзе-Торошелідзе (груз. ტოროშელიძე-ორჯონიკიძე მინადორა ეფრემისასული; нар. 14 березня 1879, Гореша — пом. 19 жовтня 1967, Тбілісі) — грузинський політик, меншовичка, одна з п'яти жінок — членів Установчих зборів Грузії (1919—1921), крім Орджонікідзе до них увійшли Христина Шарашидзе, Елеонора Тер-Парсєгова-Махвіладзе, Ганна Сологашвілі та Єлизавета Накашидзе-Болквадзе.

Біографія

Імеретинка[1]. Народилася 14 березня 1879 року в дворянській родині азнаурі в селі Гореша. Двоюрідна сестра відомого більшовика Серго Орджонікідзе[2]. Закінчила жіночу гімназію Святої Ніни в Кутаїсі. З гімназійних років почала працювати в марксистських гуртках. У 1901 році продовжила навчання на медичному факультеті Женевського університету. Активно брала участь в житті соціалістичних кіл міста і працювала в команді підтримки «Іскри».

У Женеві вийшла заміж за більшовика Малакія Торошелідзе. У 1905 році повернулася в Грузію і активно включилася в політику. В 1906 році після придушення революційного руху меншовистська фракція направила Мінадору на партійну роботу в Баку. У Баку дізналася про те, що чекає свою першу дитину, після чого повернулася до Женеви. У Женеві закінчила університет. У 1914 році у зв'язку з Першою світовою війною, що почалася, була евакуйована із Швейцарії до Грузії, спочатку в Самтредіа, потім переїхала до Тифлісу. 1918 року була однією із 5 жінок, які поставили свої підписи під Конституцією Грузинської демократичної республіки і Декларацією незалежності Грузії[3].

Працювала в Національній Раді Грузії. У 1919 році одна з п'яти жінок, обраних в Установчі збори Грузії. Була обрана за списком соціал-демократичної партії[1].

Мінадора працювала в політичному Червоному Хресті і «АРА» (Американської адміністрації допомоги). Одночасно очолювала нелегальну жіночу організацію, зайняту допомогою родинам арештованих соціал-демократів і федералістів. На початку 1924 року вислана до Москви. Відмовившись від роботи в меншовицькій партії, вона змогла повернутися до Тбілісі[1].

У 1934—1935 її чоловік, ректор Тбіліського університету Малакія Торошелідзе за дорученням Л. П. Берії писав з групою помічників і аспірантів книгу «До питання про історію більшовицьких організацій у Закавказзі». Книга була опублікована за підписом Берії, після чого більша частина авторського колективу була заарештована. Малакію Торошелідзе заарештували 10 вересня 1936 року[4] і розстріляли, як «троцькіста», 9 липня 1937 року[5]. Через чотири дні, 14 вересня 1936 року[1], була заарештована й Мінадора Орджонікідзе-Торошелідзе. 26 жовтня 1936 року заарештований її старший син Георгій. Мінадора заперечувала звинувачення і не визнала себе винною. Її засудили до 5 років заслання в Казахстані, де працювала лікарем у місті Чимкенті. Георгія, як батька Малакія, розстріляли. Молодшого сина Левона заарештували в 1937 році і теж розстріляли.

5 червня 1937 року Мінадора знову була заарештована УНКВС Казахської РСР по Південно-казахстанській області. 29 жовтня 1937 року трійкою УНКВС Казахської РСР за статтями 58-8, 58-10 Кримінального кодексу РРФСР засуджена до 8 років таборів. Термін її вироку закінчилася в 1945 році, але їй не дозволили повернутися в Грузію. Її тричі засуджували до додаткової висилки.

Повернулася в Тбілісі тільки в 1950 році. У 1956 році її реабілітували за Тифліською справою[1]. За чимкентською справі Мінадора була реабілітована Алма-Атинська обласною прокуратурою (на підставі Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1989) лише 19 травня 1989 року[6].

Мінадора Орджонікідзе-Торошелідзе померла 19 жовтня 1967 року.

Родина

  • Чоловік — Малакія Торошелідзе, розстріляний
    • Син — Георгій (1906/1907—1937), заарештований слідом за батьком, розстріляний[1].
    • Син Левон (?-1937), заарештований у 1937 році розстріляний.
    • Дочка — Сусанна Торошелідзе[7].

Література

  • დაკარგული ისტორია, მეხსიერება რეპრესირებული ქალების შესახებ, თბ., 2012

Примітки

  1. ↑ а б в г д е Мариам Угрехелидзе. Пять женщин, которые создали конституцию Грузии. Архів оригіналу за 18 липня 2019. Процитовано 18 липня 2019.
  2. ↑ Montefiore, Simon Sebag (англ.; рос.) Young Stalin (неопр.). — London: Phoenix, 2007. — ISBN 978-0-297-85068-7.
  3. ↑ Remix of «საქართველოს დამოუკიდებლობის დეკლარაცია» by Liza Buskhrikidze
  4. ↑ «Лаврентий Берия. Кровавый прагматик»
  5. ↑ Сталинские списки из Грузии
  6. ↑ Торошелидзе Минадора Ефремовна // Жертвы политического террора в СССР
  7. ↑ me/br/?b=212953&p=107 Себаг-Монтефиоре С. Дж. Молодой Сталин.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мінадора_Орджонікідзе&oldid=31614676