Орджонікідзе Григорій Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орджонікідзе Григорій Костянтинович
груз. გრიგოლ ორჯონიკიძე
Sergo Orjonikidze.jpg
 
Народження: 12 (24) жовтня 1886(1886-10-24)
Гореша
Смерть: 18 лютого 1937(1937-02-18) (50 років)
Москва
Поховання: Некрополь біля Кремлівської стіни
Країна: Російська імперія і СРСР
Партія: Російська соціал-демократична робітнича партія, Російська соціал-демократична робітнича партія (більшовиків) і КПРС
Нагороди:
Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Григо́рій Костянти́нович Орджонікі́дзе або Серго́ Орджонікі́дзе (груз. გრიგოლ ორჯონიკიძე; 12 (24) жовтня 1886(18861024), село Гореша Шорапанського повіту Кутаїської губернії, тепер Грузія — 18 лютого 1937, Москва) — радянський державний і партійний діяч. Член ЦК РСДРП(б) у 1912—1917 роках. Член Російського бюро ЦК РСДРП(б) з січня по квітень 1912 року. Член ЦК ВКП(б) у 1921—1927 і 1934—1937 роках. Член Центральної контрольної комісії ВКП(б) у 1927—1934 роках. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) з 23 липня по 3 листопада 1926 року. Член Політичного бюро ЦК ВКП(б) з 21 грудня 1930 по 18 лютого 1937 року.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 12 (24) жовтня 1886(18861024) року в Західній Грузії, в селі Гореша Шорапанського повіту Кутаїської губернії (тепер Харагаульський муніципалітет регіону Імереті) в бідній селянській родині (за іншими даними, в збіднілій дворянській родині).

Дитячі і юнацькі роки[ред. | ред. код]

У 1898 році закінчив Харагаульську двокласну школу. Вступив до залізничної школи в місті Хашурі, проте за рік через злиденне становище родини був змушений полишити школу й повернувся до рідного села.

Восени 1900 року двоюрідний брат Сарасій Орджонікідзе відвіз Серго до Тифліса, де влаштував до фельдшерської школи при міській лікарні. Тут Орджонікідзе увійшов до одного з соціал-демократичних гуртків.

Початок революційної діяльності[ред. | ред. код]

Член РСДРП з 1903 року. З того часу займався революційною діяльністю: очолював партійну організацію в Ґудауті. був членом Сухумського окружного комітету РСДРП. У 1905 році закінчив Тифліську фельдшерську школу при Михайлівській лікарні міста Тифліса.

5 січня 1905 року в селі Бомбари поблизу Ґудауті був заарештований царською поліцією. До 7 червня 1906 року перебував у сухумській в'язниці, звідки випущений на поруки. Переїхав до Тбілісі. Саме тут, в редакції більшовицької газети «Дро» (Час) Орджонікідзе вперше зустрівся з Й. В. Сталіним.

У березні 1907 року Серго був направлений до Баку, де влаштувався фельдшером приймального покою при нафтових промислах Асадулаєва в селищі Романи. Разом з Шаумяном, Джапарідзе, Спандаряном і Сталіним увійшов до складу бакинського комітету. Брав активну участь у передвиборчій кампанії до ІІІ-ї Державної думи Російської імперії.

Нелегальна діяльність[ред. | ред. код]

7 травня 1907 року за організацію масової робітничої демонстрації на горі Степан Разін був заарештований, провів 26 днів у в'язниці під вигаданим прізвищем «Кучхішвілі». У листопаді 1907 року знову заарештований. 9 квітня 1908 року Бакинська судова палата засудила С. Орджонікідзе до довічного заслання в Сибіру і позбавлення всіх громадянських прав. 27 жовтня того ж року за революційну діяльність в Абхазії додатково був засуджений до річного ув'язнення в фортеці. Навесні 1909 року відправлений на заслання до села Потаскуй Єнісейської губернії. Через 2 місяці Орджонікідзе тікає з заслання й повертається до Баку.

Наприкінці літа 1909 року Серго направлений до Гілянської провінції Персії для організації масових виступів, спрямованих проти колоніальної політики, брав участь у Персидській революції.

У листопаді 1910 року повертається до Баку, проте майже відразу виїжджає до Франції. Тут, в передмісті Парижа Ланжюмо навчається в партійній школі, створеній В. І. Леніним. Незабаром за завданням Леніна Орджонікідзе повертається до Росії для організації загальноросійської партійної конференції. Конференція відбулась в січні 1912 року в Празі, де Орджонікідзе представляв тбіліську організацію РСДРП. На ній Серго було обрано членом ЦК партії.

У березні 1912 року Орджонікідзе виїхав до Петербурга, а звідти — до Тбілісі. В квітні 1912 року під час повторної поїздки до Петербурга його заарештовує поліція за підробленим паспортом. Петербурзький окружний суд засудив Орджонікідзе до 3 років каторги з подальшим пожиттєвим засланням. У жовтні 1912 року Серго був закутий в кайдани й відправлений до Шліссельбурзької фортеці.

Відбувши каторгу, в жовтні 1915 року він етапом був доправлений до Олександрівської пересильної в'язниці, а звідти — до села Покровського, що за 90 км від Якутська.

Після лютневої революції, в травні 1917 року разом з іншими засланими більшовиками Орджонікідзе виїжджає до Іркутська, а звідти — в Петроград. Тут його вводять до складу бюро Петроградського комітету РСДРП(б) та виконавчого комітенту Петроградської ради. На початку вересня 1917 року Серго виїздить до Закавказзя, повертається у Петроград 6 листопада 1917 року. Брав найактивнішу участь у захопленні влади більшовиками.

Громадянська війна в Росії[ред. | ред. код]

За наказом петроградського комітету перебував на фронті під Пулково проти вірного Тимчасовому урядові корпусу генерала П. М. Краснова, що наступав на Петроград.

2 січня 1918 року рішенням ЦК РКП(б) і Ради народних комісарів РРФСР Орджонікідзе призначений тимчасовим надзвичайним комісаром району України з наділенням повноважень у справі постачання харчів у Петроград і центральні райони Росії. З 15 березня по квітень 1918 року — представник ЦК РКП(б) в Україні. У квітні 1918 року під натиском кайзеровських і гетьманських військ відступив з більшовицькими військами на Дон.

9 квітня 1918 року Раднарком РРФСР видав декрет про створення надзвичайного комісаріату Південного району, головою якого було призначено Серго Орджонікідзе. З 16 квітня по травень 1918 року — начальник Надзвичайного штабу оборони Донський Радянської Республіки. Протягом весни та початку літа 1918 року більшовицькі війська відступали через Ростов-на-Дону, Тихорецьку в напрямку на Царицин. Тут, в Царицині, Орджонікідзе жорстоко придушив антибільшовицьке повстання. Після цього він направився на Кубань для організації оборони. За його пропозицією Кубанська Радянська Республіка й Чорноморська Радянська Республіка були об'єднані в єдину Кубано-Чорноморську Республіку. У подальшому разом із Сталіним брав участь в обороні Царицина.

На початку січня 1919 року Орджонікідзе був у лавах захисників Владикавказу від наступу Добровольчої армії генерала А. І. Денікіна. З 27 січня по лютий 1919 року — голова Комітету оборони Терской Радянської Республіки. Після здачі міста Владикавказа через Інгушетію перебрався до Тифліса.

З 16 липня по 1 жовтня 1919 року — член Революційної військової ради (РВР) 16-ї армії Західного фронту.

У жовтні 1919 року переміщений на фронт боротьби з Денікіним, що вже захопив Воронеж і Орел й наближався до Тули. З 5 жовтня 1919 по 26 січня 1920 року — член РВР 14-ї армії Південного фронту.

З 1 грудня 1919 року — голова Кавказького революційного комітету. З 3 лютого 1920 по 29 травня 1921 року — член РВР Кавказького фронту. У лютому 1920 року призначений головою Бюро в справі відновлення радянської влади на Північному Кавказі. Заступником голови бюро призначений С. М. Кіров. З 31 березня по 21 червня 1920 року — голова Північно-Кавказького революційного комітету. У квітні 1920 року брав участь у поваленні мусаватистського уряду в Азербайджані. У квітні 1920 — лютому 1922 року — член Кавказького бюро ЦК РКП(б). З 29 червня 1920 року — член РВР Кавказької трудової армії.

На високих посадах[ред. | ред. код]

21 березня 1921 — 18 лютого 1922 року — відповідальний секретар Кавказького бюро ЦК РКП(б).

29 травня 1921 — грудень 1926 року — член РВР Особливою Кавказької армії (Червонопрапорної Кавказької армії) РСЧА.

23 лютого 1922 — 8 грудня 1926 року — член Президії Закавказького крайового комітету РКП(б).

2 лютого 1924 — 26 лютого 1927 року — член РВР СРСР. 5 лютого 1924 — 15 лютого 1927 року — уповноважений Народного комісаріату із військових і морських справ СРСР і РВР СРСР при РНК Закавказької РФСР.

11 грудня 1924 — 8 грудня 1926 року — 1-й секретар Закавказького крайового комітету РКП(б).

У вересні — листопаді 1926 року — 1-й секретар Північно-Кавказького крайового комітету ВКП(б) у Ростові-на-Дону.

3 листопада 1926 року об'єднаний пленум ЦК і ЦКК затвердив Серго Орджонікідзе головою Центральної контрольної комісії ВКП(б). 3 листопада 1926 — 15 грудня 1930 року — голова і член Президії Центральної Контрольної Комісії ВКП(б). З грудня 1927 по 15 грудня 1930 року — член партійної колегії Центральної контрольної комісії ВКП(б).

Одночасно, 5 листопада 1926 — 10 листопада 1930 року — народний комісар робітничо-селянської інспекції СРСР і заступник голови Ради народних комісарів і Ради праці і оборони СРСР.

10 листопада 1930 — 5 січня 1932 року — голова Вищої ради народного господарства (ВРНГ) СРСР. У грудні 1930 року обраний членом Політбюро ЦК ВКП(б).

5 січня 1932 — 18 лютого 1937 року — народний комісар важкої промисловості СРСР.

Смерть[ред. | ред. код]

18 лютого 1937 року о 17 годині 30 хвилин Г. К. Орджонікідзе раптово помер. Існують версії як про його самогубство, так і про вбивство. В ніч на 21 лютого його тіло було кремоване й 21 лютого 1937 року о 15 годині 00 хвилин урна з прахом поміщена в Кремлівській стіні.

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Орден Червоного Прапора (19.05.1921) — за виняткові бойові заслуги в справі ліквідації денікінщини, очищення від контрреволюції Північного Кавказу і Закавказзя.
  • Орден Леніна (22.03.1935) — за визначні досягнення в розбудові важкої промисловості СРСР.
  • Орден Трудового Червоного Прапора (17.01.1936) — за перевиконання виробничого плану в 1935 році, за успіхи в справі освоєння нової техніки і ініціативу в розвитку стахановського руху.
  • Орден Червоного Прапора Азербайджанської РСР (27.02.1921)
  • Орден Червоного Прапора РСР Грузія
  • Орден Трудового Червоного Прапора Закавказької РФСР (17.03.1933)

Пам'ять[ред. | ред. код]

Ім'я Серго Орджонікідзе носили населені пункти:

Крім того, в Україні досі існує смт Орджонікідзе (Автономна Республіка Крим), а в різних країнах колишнього СРСР існують також селища, села, залізничні станції, міські райони, десятки вулиць, підприємств і установ, названі ім'ям більшовика.

Джерела та література[ред. | ред. код]