Стародубцева Лідія Володимирівна
| Стародубцева Лідія Володимирівна | |
|---|---|
 | |
| Народилася |
25 грудня 1962 (61 рік) Харків, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | науковиця, кінорежисерка, кінопродюсерка, журналістка, мистецтвознавиця |
| Галузь | фільм[1], журналістика[1] і мистецтвознавство[1] |
| Науковий ступінь | доктор філософських наук |
| Членство | Національна спілка художників України |
| Мати | Колосова Наталія Феоктистівна |
 Стародубцева Лідія Володимирівна у Вікісховищі | |
 | Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (червень 2015) |
Стародубцева Лідія Володимирівна — (народ. 25 грудня 1962 року в Харкові) — історикиня культури, докторка філософських наук, професорка, завідувачка кафедрою медіакомунікацій Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, авторка і ведуча серії телепрограм, журналістка Радіо Свобода, кінорежисерка, продюсерка, арт-кураторка.
Життєпис
Навчалася у Харківському інженерно-будівельному інституті, де закінчила архітектурний факультет (1985) та аспірантуру (1991). Захистила кандидатську дисертацію «Особенности формирования городской застройки в русской архитектуре второй половины XІX века» (1992), отримала науковий ступінь кандидата архітектури[2].
У Харківській державній академії культури закінчила докторантуру (2000). У 2004 р. захистила докторську дисертацію «Пам’ять і забуття в історії ідей: мнемонічна герменевтика культури» (спеціальність 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури)[3].
З 1985 р. працювала архітектором, з 1991 р. – мистецтвознавцем в Українському спеціальному науково-реставраційному інституті «Укрпроектреставрація».
Викладала у Харківській державній академії культури: з 1994 року – старшим викладачем, доцентом, з 2004 року – професором кафедри історії та теорії культури.
З 2004 року розпочала працювати у Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна як професор кафедри теоретичної та практичної філософії. У 2009 році очолила кафедру медіа-комунікацій.
Працювала за міжнародними грантами США, за програмою академічного обміну стажувалася в університеті Редбауд (Наймеген, Голландія), стажувалася у наукових центрах Голландії, Франції, Угорщини.
Авторка і ведуча телепрограм «Чайна церемонія» на каналі Р1 (2005–2006)[4], «Діалоги» на «7 каналі» (2011–2017)[5], «Арт-Допит» на каналі «Simon» (2014–2015)[6].
Авторка сценарію, продюсерка і режисерка серії короткометражних фільмів, створених спільно з Ігорем Померанцевим спільного виробництва Радіо Свобода (США) та Media Topos Films (Україна).
Арт-кураторка виставок «Утопія Ваг Гога» і «Техноарт-містерія».
Член Національної спілки художників України. Член Національної спілки журналістів України. Член Європейської медійної спілки.
Головна редакторка серії культурологічних видань та збірників статей. Організаторка і модераторка низки комунікативних проєктів, спрямованих на міждисциплінарну інтеграцію («Полілог», «UnVacuum», «El Topos»).
Науковий доробок
Член експертної ради з питань проведення експертизи дисертацій МОН України з культурології та мистецтвознавства. У 2004–2009 рр. – член двох спеціалізованих рад із захисту кандидатських і докторських дисертацій.
З 2009 р. – член експертної ради ВАК України з культурології і мистецтвознавства.
Науковий керівник 4 захищених кандидатських дисертацій.
Головний редактор серії культурологічних видань.
Співзасновник і член редакційної колегії видань «El Topos: Як можлива філософія кіно?» (2009), «Який модерн?» (2010), «MediaStudies: Міждисциплінарні дослідження медіа» (2016).
Лідія Стародубцева є організатором та учасником багатьох міжнародних і всеукраїнських наукових зібрань, зокрема Міжнародного каразінського медіасимпозіуму (2017, 2020)[7].
Автор понад 220 публікацій, у тому числі книг:
- Метафизика лабиринта. — М.: Весть-Вимо, 1998. — 126 с.
- Архітектура постмодернізму: історія, теорія, практика. — К. : Спалах, 1998. — 208 с.
- Лики памяти. Культура эпохи «пост». — Х.: ХГАК, 1999. — 266 с.
- Память и забвение. Древо истории идей. Собрание текстов / Сост., подгот. текстов; предисл. Л. В. Стародубцевой; под общ. ред. Н. Ф. Колосовой. — Х.: Контакт, 2000. — 686 с.
- Мнемозина и Лета. Память и забвение в истории культуры: Монография. — Х.: ХГАК, 2003. — 696 с.
- «Буриме»: Утопия Ван Гога. [Монография]. — Х.: Фактор, 2008. — 344 с. (Под псевдонимом Влад Яновский)[8]
Вибрана фільмографія
- Ампутація [9]
- Шов: Психолог на війні [10]
- Площа Україна [11]
- Дні страху [12]
- Війна: Досвід і свідоцтво [13]
- Я вчив воювати своїх ворогів [14]
- Вино вбиває [15]
- Час вичерпано [16]
- Холмс і Хармс [17]
- Проза поезії [18]
- Черевик [19]
- Фізика крихкого тіла [20]
- Meridian Czernowitz [21]
Вибрані радіопрограми
- Відрядження у зону обстрілу [22]
- Філософ і війна [23]
- Релігія і війна [24]
- Художник і політика [25]
- Інтелектуальні мандри українського професора [26]
Співзасновниця і редакторка видань
- El Topos: Як можлива філософія кіно? [27]
- Який модерн? [28]
- Media Studies: Міждисциплінарні дослідження медіа [29]
Родина
Лідія Стародубцева є дочкою Колосової Наталії Феоктистівни (1932—2010) — українського бібліографа, кандидата педагогічних наук, професора.
Примітки
- ↑ а б в Czech National Authority Database
- ↑ Стародубцева Лідія Володимирівна. lib-hdak.in.ua. Процитовано 18 березня 2021.
- ↑ Філософський факультет. philosophy.karazin.ua. Процитовано 18 березня 2021.
- ↑ Чайна церемонія | Катедра медіакомунікацій і центр аудіовізуальних досліджень (укр.). Процитовано 19 березня 2021.
- ↑ О проекте. dialogi.kultura.kharkov.ua. Процитовано 19 березня 2021.
- ↑ Арт-допит | Катедра медіакомунікацій і центр аудіовізуальних досліджень (укр.). Процитовано 19 березня 2021.
- ↑ МЕДІАСИМПОЗІУМ | Катедра медіакомунікацій і центр аудіовізуальних досліджень (укр.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Влад Яновский. Буриме. Scribd (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Ампутация. Война и поэзия в документальном фильме о трагедии на востоке Украины (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ "Шов. Психолог на войне" (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Площадь Украина (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Days of Fear Trailer (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Ананьев. Монологи о войне (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Я учил воевать своих врагов (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Вино убивает (рос.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Время истекло (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ "Холмс и Хармс", короткометражный фильм (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Проза поэзии (рос.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Сапог (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Короткометражный фильм "Физика хрупкого тела" (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ MERIDIAN CZERNOWITZ-2015 (укр.), процитовано 21 березня 2021
- ↑ Командировка в зону обстрела. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Философ и война. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Глядя из Харькова: религия и война. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Харьков: кораблекрушение памяти. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Философ-путешественник. Радио Свобода (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Как возможна философия кино (сб. статей). Scribd (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Стародубцева Л.В. (гл. ред.) Какой модерн? Философские рефлексии над ситуацией пост/недо/after-post/пост-пост… модернизма [PDF]. www.twirpx.com (рос.). Процитовано 21 березня 2021.
- ↑ Медіадослідження | Катедра медіакомунікацій і центр аудіовізуальних досліджень (укр.). Процитовано 21 березня 2021.
Джерела
- Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
- Центр медіакомунікацій та візуальних досліджень
- Філіпова Л. Я. Колосова Наталія Феоктистівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.