Доктор наук
До́ктор нау́к — другий і вищий науковий ступінь в Україні та деяких інших країнах, переважно Східної Європи, який присуджують на підставі публічного захисту докторської дисертації. У багатьох державах світу другим науковим ступенем є доктор габілітований (Німеччина, Франція, Польща тощо), що згідно законодавства України є рівнозначним до доктора наук і може визнаватися як такий[1]. У деяких країнах, що не мають загальної дворівневої системи наукових ступенів, певні університети присуджують почесний вищий науковий ступінь доктора наук (DSc, ScD, SD), наприклад, Оксфордський (Сполучене Королівство)[2] та Гарвардський (США)[3] університети.
Кваліфікаційну систему в науці, що дозволяє ранжувати наукових діячів і науково-педагогічних працівників на окремих етапах академічної кар'єри, разом з порядком присудження наукових ступенів «кандидата» та «доктора наук» з 26 галузей наук Україна успадкувала від СРСР.
Після 30 березня 2021 року ступінь доктора наук не входить до системи вищої освіти України. Присудження наукового ступеня доктора наук регулюється Законом «Про наукову і наукову-технічну діяльність»[4].
Особі, яка має науковий ступінь «кандидата наук», пройшла відповідний етап навчання в дослідному підрозділі (наприклад, докторантурі), підготувала та публічно захистила спеціальну наукову роботу (наприклад, докторську дисертацію) спеціалізована вчена рада присуджує науковий ступінь «доктора наук». Врахувавши висновок відповідної експертної ради ДАК, МОН України (до 2011 року — ВАК України) затверджує рішення вченої ради про присудження наукового ступеня та видає диплом доктора наук встановленого зразка.
Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння наукового звання старшого наукового співробітника визначає КМУ[5]. Якщо спеціалізована вчена рада порушить вимоги нормативно-правових актів щодо присудження наукових ступенів, МОН України має вжити відповідних заходів аж до скасування рішення ради.
Питання аналогів українського ступеня «доктора наук» за кордоном неоднозначне через значну розмаїтість вимог і характеристик «західних» докторських ступенів, що залежать від галузі знань та кваліфікації, а також складнощами відповідного перекладу.
У країнах Центральної та Західної Європи (зокрема в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Франції та Польщі) концептуальним аналогом українського доктора наук є процедура габілітації. Вона вимагає від науковця, який вже має базовий докторський ступінь (PhD або еквівалент), написання другої, більш фундаментальної кваліфікаційної праці (габілітаційної дисертації). Успішна габілітація надає особі найвищий академічний ступінь (наприклад, doktor habilitowany у Польщі або Doctor habilitatus у Німеччині) та офіційне право викладати в університеті на посаді професора (venia legendi).
Згідно з «Угодою між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про академічне взаємовизнання документів про освіту та рівноцінність ступенів»[7], польський ступінь габілітованого доктора офіційно прирівнюється до українського другого наукового ступеня доктора наук.
У державах англосаксонської традиції (США, Сполучене Королівство, Канада) загальної дворівневої системи наукових ступенів немає, і Ph.D. є остаточним ступенем. Фактичним аналогом українського доктора наук у США за рівнем кваліфікації та статусом вважається посада повного професора (Full Professor). Водночас у Сполученому Королівстві та деяких університетах США існують так звані вищі докторські ступені (DSc, ScD, DLitt), які можуть присуджуватися науковцям за сукупністю видатних опублікованих праць або як почесні звання.
В економіці України в 2008 р. були зайняті 13,423 докторів наук, що на 4.5 % більше, ніж у 2007 р., зокрема частка чоловіків збільшилася на 3.3 %, жінок — на 9.6 %. Значно зросла чисельність докторів наук в установах МОН (на 585 осіб), МОЗ (на 54), НАН (на 50), АМН (на 9), — у яких працює понад 3/4 докторів наук.
Понад 90 % докторів наук мали звання професора, доцента або старшого наукового співробітника, що на 4.7 % більше, ніж у 2007 р., зокрема частка чоловіків — на 3.4 %, жінок — на 10.2 %. Упродовж 2008 р. на 4.2 % збільшилася кількість професорів, 17.5 % з яких — жінки; доцентів — на 7.4 %, старших наукових співробітників — на 3.8 %. Частка докторів наук, яких обрано академіками та членами-кореспондентами державних академій, становила 5 %. Понад 1/3 входили до складу науково-керівного персоналу наукових організацій або завідували кафедрами, понад 1/4 — працювали на посаді професора в складі кафедр.
Традиційно найбільше докторів наук працювало в науково й технологічно розвинених регіонах країни: в Києві (38 %) та Харківській (14.3 %), Львівській (6.4 %), Дніпропетровській (6.3 %), Донецькій (5.7 %), Одеській (5.6 %) областях.
У 2008 р. значна частка, а саме 62.8 %, працювали у вишах, 27.9 % — в НДІ, їхніх філіях і відділеннях, інших наукових установах; 1.5 % — в апараті управління міністерств, відомств і головних управлінь.
Розподіл чисельності докторів наук за віком залишився практично незмінним: частка пенсіонерів — майже 2/3, молоді (до 40 років) — 2.6 %. Середній вік спеціалістів порівняно з минулим періодом майже не змінився та становив для чоловіків — 61 рік, жінок — 58 років.
Кожний четвертий зайнятий у галузі технічних наук, майже кожний п'ятий — медичних, а кожний сьомий — фізико-математичних. Наймолодші, з огляду на середній вік (до 50 років) докторів наук, які в них зайняті, — державне управління та політичні науки: молоді — майже половина. Найстаріша — геологічні науки: хоча молоді — 7.0 %, проте старіших за 60 років — понад 70 %.
Упродовж 2008 р. з лав докторів наук з різних причин вибули 726 осіб, зокрема 53 особи вийшли на пенсію, 180 осіб померли, 8 осіб виїхали за кордон; 177 осіб змінили місце роботи.
За період 2004–2008 рр. за кордон виїхали 39 докторів наук: до РФ — 10 осіб, до Німеччини — 7 осіб, до США та Республіки Польща — по 6 осіб, — серед них 14 професорів, 8 доцентів і 12 старших наукових співробітників.
В економіці України на 1 жовтня 2010 р. були зайняті 14,418 докторів наук, що на 4.0 % більше, ніж у 2009 р., зокрема частка чоловіків збільшилася на 2.6 %, жінок — на 9.1 %.
96.3 % докторів наук мали звання професора, доцента або старшого наукового співробітника. Протягом 2010 р. на 0.2 % зросла кількість професорів, 18.5 % з яких — жінки; доцентів — на 24.0 %, старших наукових співробітників — на 1.7 %. Частка докторів наук, яких обрано академіками та членами-кореспондентами державних академій, становила 6.0 %. Половина працювала на посадах керівників підприємств, установ, організацій, виробничих, інших основних підрозділів, зокрема 30.0 % — завідували кафедрами, близько 2/3 — працювали у вишах, понад 1/4 — в НДІ й інших наукових установах; 1.3 % — в органах державної влади.
Традиційно найбільше докторів наук працювало в науково й технологічно розвинених регіонах країни: в Києві (37.3 %) та Харківській (13.9 %), Львівській (6.6 %), Дніпропетровській (6.3 %), Донецькій (5.8 %), Одеській (5.6 %) областях.
Лише приблизно половина провадила активну науково-технічну діяльність: у 2010 р. 42.6 % розмістили наукові праці до фахових видань, 8.9 % виступили авторами (співавторами) заявок на отримання патенту.
Протягом минулих років частка пенсіонерів сягнула 58.0 % (проти 54.8 % у 2009 р.), зокрема жінок — 53.2 % (проти 52.4 %); молоді (до 40 років) — 3.7 %. Середній вік спеціалістів порівняно з минулим періодом майже не змінився та становив для чоловіків — 61 рік, жінок — 57 років.
Упродовж 2010 р. з числа докторів наук з різних причин вибуло 677 осіб, зокрема 55 осіб вийшли на пенсію, 202 особи померли, 8 осіб виїхали за кордон; 157 осіб змінили місце роботи.
У 2012 р. чисельність докторів наук в Україні сягнула 15.5 тис. осіб, що на 4.7 % більше, ніж у 2011 р.
У 2012 р. диплом доктора наук отримали 689 осіб, серед яких 34.2 % — керівники підприємств, установ, організацій, виробничих або функціональних підрозділів, 31.1 % — професори кафедр, 22.1 % — доценти, 9.3 % — наукові співробітники. У суспільних науках було зайнято 41.5 % докторів наук, у технічних — 17.0 %, у природничих — 14.2 %, у медичних — 16.2 %, у сільськогосподарських — 2.0 %, у гуманітарних — 9.0 %.[8]
На кінець року середній вік докторів наук порівняно з минулим періодом майже не змінився та становив для чоловіків — 62 роки, жінок — 56 років.
Від 1993 до 2021 року в Україні захищено 24400 докторських дисертацій[9][10].
- ↑ Наказ МОН Про затвердження Порядку визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів
- ↑ University of Oxford — Higher Doctorates
- ↑ Harvard University — Honorary Degrees
- ↑ Система освіти України. enic.in.ua. Процитовано 17 червня 2023.
- ↑ Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 12 квітня 2014.
- ↑ Наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 № 1057 «Про затвердження Переліку наукових спеціальностей» [Архівовано 5 жовтня 2018 у Wayback Machine.].
- ↑ Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про академічне взаємовизнання документів про освіту та рівноцінність ступенів. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 1 серпня 2026.
- ↑ Суспільство. РБК Україна
- ↑ Кількість захищених докторських дисертацій в Україні за галузями науки (1993—2016)
- ↑ Кількість осіб, яким було присуджено науковий ступінь доктора наук у 1993—2021 рр.
- Доктор наук [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999. — Т. 2 : Д — Й. — 741 с. — ISBN 966-7492-02-8.
- ДО́КТОР НАУ́К [Архівовано 27 жовтня 2018 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Доктори наук України у 2008 році [Архівовано 9 жовтня 2018 у Wayback Machine.]: Експрес-випуск Держкомстату України від 24.12.2008 р. № 303.
- Доктори наук України у 2010 році [Архівовано 9 жовтня 2018 у Wayback Machine.]: Експрес-випуск Держкомстату України від 15.12.2010 р. № 295.
 | |
|---|---|
| Нормативний контроль |