Любо, братці, любо

«Любо, братці, любо …» — українська козацька народна пісня.

Походження

«Любо, братці, любо» — знаменита повстанська махновська пісня часів визвольних змагань 1917—1921 років.

Слова

Як батько заграє, - ворог враз ридає;
То іти до кого молодому козаку?!
Червоні ліворуч, білії праворуч,
А я піду до батька на гражданськую війну.

Любо, братці, любо, любо, братці, жить,
З нашим отаманом не приходиться тужить.

Із валки лунко, лунко в береги
Вдарили одразу короткі батоги.
Батько нахилився, коня у кар’єр,
"Висікти сволоту!", цівку плечем впер.

А першая куля, а першая куля
Порснула по мені та й спасли ремні.
А другая куля, а другая куля
Ранила коня, ще за світла дня.

Любо, братці, любо, любо, братці, жить,
З нашим отаманом не приходиться тужить.

А третяя куля, а третяя куля
Цілила мене, мого коня мине.
Як терпець урвався - то не налякать,
Тільки б дотягнуться, а на смерть начхать.

Не сумуйте батьку, нічого пенять,
Ті хто виноваті вже навіки сплять.
А що не владнали та не домайстрували
Буде того зілля нашим дітям дорубать.

Любо, братці, любо, любо, братці, жить,
З нашим отаманом не приходиться тужить.

Годі на сьогодні, браття, храбрувать,
Коні потомились, хлопці хочуть спать.
Нічого не шкода, ні врага-ірода,
Шкода тілько волі та й буланого коня.

Любо, братці, любо, любо, братці, жить,
З нашим отаманом не приходиться тужить.
 Любо, братці, любо, любо, братці, жить,
З нашим отаманом не приходиться тужить.

Посилання

• Любо, братці, любо. Тарас Житинський