Координати: 48°36′12″ пн. ш. 31°42′5″ сх. д. / 48.60333° пн. ш. 31.70139° сх. д. / 48.60333; 31.70139

Мануйлівка (Новоукраїнський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:21, 7 грудня 2021, створена Binc (обговорення | внесок) (Коректура, посилання, структуризація)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мануйлівка.
село Мануйлівка
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська область
Район Новоукраїнський район
Тер. громада Маловисківська міська громада
Код КАТОТТГ UA35060090070010055
Облікова картка Облікова картка 
Основні дані
Населення 842
Поштовий індекс 26207
Телефонний код +380 5258
Географічні дані
Географічні координати 48°36′12″ пн. ш. 31°42′5″ сх. д. / 48.60333° пн. ш. 31.70139° сх. д. / 48.60333; 31.70139
Середня висота
над рівнем моря 		184 м
Місцева влада
Карта
Мануйлівка. Карта розташування: Україна
Мануйлівка
Мануйлівка
Мануйлівка. Карта розташування: Кіровоградська область
Мануйлівка
Мануйлівка
Мапа
Мапа

CMNS: Мануйлівка у Вікісховищі

Ману́йлівка — село в Україні, у Маловисківській територіальній громаді Новоукраїнського району Кіровоградської області. Населення становить 842 осіб. Колишній центр Мануйлівської сільської ради, до складу якої входить також с.Лутківка. Село виникло в к. XVIII століття [1].

Історія

Село Мануйлівка Маловисківського району Кіровоградської області є центром Мануйлівської сільської ради, до складу якої також входить с. Лутківка. Розташоване у верхів'ї річки Мала Вись, що належить до басейну Південного Бугу. Територія Мануйлівської сільської ради лежить у південній частині Придніпровської височини, поверхня рівнинна, порізана ярами, балками та річковими долинами. У надрах виявлені значні запаси уранових руд одного з найбільших у світі Новокостянтинівського родовища, поклади бурого вугілля, здавна використовуються нерудні копалини — глина, пісок, камінь. Територія сільської ради багата на родючі чорноземи, у селі є кілька ставків на р. Мала Вись.

Залюднена місцева територія була здавна: у селі трапляються випадкові знахідки: уламки кам'яних сокир з ознаками якісного шліфування та свердління доби бронзи, наконечники стріл скіфського типу, зброя князівської та козацької доби, уламки старої кераміки. На межах з сусідніми сільськими радами є два кургани залізного віку.

Утворення села пов'язане з освоєнням Маловисківщини українським козацтвом та формуванням тут Новосербської лінії укріплення за часів імператриці Єлизавети у XVIII столітті. Дана територія до середини XVIII ст. входила до складу Запорозької січі, Задніпрських сотень лівобережної Гетьманщини. Під 1752 роком у джерелах згадуються у верхів'ях р. Мала Вись, в «байраках» Довгенькому, Густому, Ясеновому пасіки київських Михайлівського та Видубицького монастирів, «новомиргородського козака Лебединця».

Як встановив дослідник Б. Шевченко, в 1772 р., після спустошливого нападу ординців, на захід від земельної дачі Олексія Лутковського  1248 дес. під заснування слободи  отримав офіцер  Чорного гусарського полку — капітан Крита (Кріть). Також він в окрузі 1-ї роти полку мав ще 158 дес. рангових земель, у тому числі 18 дес. під вигін та садибу. На землях капітана Крити й почалося формування сучасного села Мануйлівка, яке спочатку називалося й «слободою Критовою». У кінці XVII ст. певний час власником села був Мойсєй Звєрєв[1].

Перша детальна статистична інформація в доступних писемних джерелах про населені пункти Мануйлівської сільської ради відноситься до 1787 року. В «Описі до Атласу Катеринославського намісництва (изъяснение Новомиргородского уезда)» згадується земельна дача № 75 — «Д.(деревни) Манойловки капитана Крити», у якій тоді проживало 68 чоловіків та 70 жінок (всього 138 чол.), розмір дачі — 1248 дес. «удобной земли». Документального підтвердження походження сучасної назви села немає, можливо, — від ймовірного імені «капітана Крити»: Мануйло, Мануїл. Місцеві дворяни — землевласники влаштували тут економію, збудували згодом досить великий і розкішний маєток. Поблизу дворянських господарств тулилися хатини місцевих селян — кріпаків.

Села Мануйлівка та Лутківка на Плані генерального межування Херсонської губернії, бл. 1828 р.

У першій половині XIX століття село розвивалося і перебувало у складі Єлисаветградського, Бобринецького повіту Херсонської губернії. На картах його підписують: «Мануйловка (Маргаричева)». У середині XIX ст. у «Списку населених місць Херсонської губернії» 1859 р. с. Мануйлівка формально вже розділене на два окремі населені пункти з 30 і 24 дворами. Фактично єдине село Мануйлівка на 1856 рік було поділене між трьома власниками — капітаном артилерії Іваном Вікторовичем Лутковським (32 чи 30 дворів), поміщицею Котовічевою (14 дворів) та поміщиком Котовічем (10 дворів).

В 1861 році місцеві кріпаки отримали волю та у власність — свої наділи середнім розміром бл. 4 дес. В другій половині 19 століття на території сучасної Мануйлівки на мапах та в державній статистиці позначають два окремі населені пункти — Мануйлівка (Котовича) та Мануйлівка (Маргаричева), також вживаються назви «Обертасова», «Перша частина», «Друга частина». За «Списком населенныих мест Елисаветградского уезда Херсонской губернии на 1894 г.» «деревня Мануйловка 1-я часть (Маргаричева, Абертасова)» нараховувала 54 двори, 323 чол. населення; «деревня Мануйловка 2-га часть (Котовичева) с экономией Н. Ф. Мяновского»- 46 дворів, 233 чол. населення. Також поруч з Мануйлівкою згадується хутір Грохольського.

В 1860-х роках на мапах біля Мануйлівки вперше позначають забудови під назвою «хутір Обертасова», згодом тут постане великий панський будинок, приміщення якого за радянської влади використовувалося під маслозавод у 30—60-х роках XX ст. та під плодово — консервний завод у 60—90-х роках. На початку XX ст. цей будинок та територія поблизу села були частиною значних земельних володінь розміром бл. 5,5 тис. дес. графа польського походження Казимира Карловича Сцібор — Мархотського. Крупними місцевими землевласниками також були Н. Ф. Мяновський, Фон Мейстер, що придбав землі Грохольських. На 1916 р. в Мануйлівці 1-й частині (Маргаричева, Абертасова) нараховувалось 118 «наличных хозяйств», 570 чол. населення. З кінця 19 ст. тут діяв відділок церковно — приходської школи, а бл. 1909 р. була побудована земська школа, згадується й заклад торгівлі — «винна лавка». У селі Мануйлівка 2-га частина (Котовіча) було 79 господарств, 290 чол. населення.

с. Мануйлівка на військово — топографічній карті Херсонської губернії 1855—1877 рр. (лист 1869 р.)

Під час подій революції та громадянської війни 1917—1921 років місцеві землевласники втратили свої володіння, у лютому 1918 р. в Мануйлівці вперше було проголошено встановлення радянської влади. За прихильність до більшовицьких ідей був убитий в 1918 р. місцевий житель Підопригора О. З., уродженець села Сінельник Г. М. в 1919 р. очолював «надзвичайну комісію» (НК) в м. Новомиргород та був членом більшовицького ревкому, за що також був убитий антибільшовицькими повстанцями. Жителі села у цей період були свідками жорстоких сутичок між більшовицькими частинами, німецько — австрійськими військами та армією УНР, загонами отамана Нестора Махна, генерала Денікіна, повстанцями Холодноярської республіки.

В 1921—1922 роках у селі остаточно було встановлено радянську владу, тут діяла рада селянських депутатів, комітет бідноти, організатором якого був місцевий селянин Волощук Пилип. В системі адміністративного устрою УРСР після 1921 р. село Мануйлівка вже не поділялося на частини, а стало єдиним населеним пунктом, центром окремої Мануйлівської сільради. Колишні самостійні села — частини Мануйлівки стали кутками цього села з власними назвами — «Котовіча», «Маргаричева». Із закінченням громадянської війни в 1920—1921 р. радянська влада роздала колишні панські землі місцевим селянам. На лівому березі Малої Висі, навпроти Мануйлівки, утворився новий населений пункт — Новокостянтинівка, який був окремим селом у 20—60-х рр. XX ст. у складі Мануйлівської сільради, але згодом — приєднаний до с. Мануйлівка. В 1922 році тут народився майбутній видатний педагог, послідовник В.Сухомлинського, заслужений учитель УРСР, краєзнавець Г. М. Перебийніс. В 1921—1922 роках місцеві селяни пережили голод. В роки НЕПу жителі села господарювали родинами на власних земельних ділянках. В 1925 році незаможні селяни с. Мануйлівка утворили товариство «Поновлена праця». У 20-х роках у приміщенні Мануйлівської колишньої земської школи діяла початкова трудова школа на чолі з директором Пономарьовою Н. М.

В 1928 році в усіх тутешніх селах почалась колективізація — спочатку були утворені СОЗи: «Червоний пролетар» в Мануйлівці, ім. Калініна та ім. Дзержинського — в Новокостянтинівці. З переходом до політики «суцільної колективізації» насильницькими методами в Мануйлівці в 1930 р. було утворено колгосп імені газети «Комуніст», у Новокостянтинівці — колгосп «Червоний путіловець». Колективізація супроводжувалася «розкуркуленням», у ході якого цілі родини втратили землю та майно й опинилися в далекому Сибіру чи були вислані на околиці сіл. Є відомості й про активний опір колективізації в селі. В 1932 — 33 роках жителі сіл Мануйлівка, Новокостянтинівка, як і мільйони українських селян, стали жертвами сталінського Голодомору. Мануйлівка за невиконання плану хлібозаготівель була занесена на сумнозвісну «чорну дошку», восени 1932 р. місцеві активісти й комсомольці провели «викачку» продовольчих запасів селян у фонд хлібозаготівлі, прирікши людей на голодну смерть. За спогадами очевидців, від голоду померло близько половини сельчан, мали місце факти канібалізму та вбивства матерями своїх дітей.

В 1930—1931 роках приміщення панського маєтку в Мануйлівці було переобладнане під маслозавод, який працював тут до 1965 року. У другій половині 30-х років нове колгоспне життя поступово налагоджувалось, колективна праця стала більш продуктивною, достаток селян покращився. У цей час частина жителів села стали жертвами сталінських репресій, були розстріляні чи потрапили до системи ГУЛАГу. У 30-ті роки продовжувала працювати Мануйлівська школа, яка була реорганізована з початкової у семирічну, а напередодні 1941 р. — у середню. У с. Новокостянтинівка в 1932 — 33 роках, у будинку «розкуркуленого» селянина Жука, було створено початкову школу, яка діяла до її ліквідації в 1960-х роках.

В роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. жителі Мануйлівки мужньо воювали в лавах Радянської армії, пережили страхіття фашистської окупації. Під наглядом старости, поліцаїв вони важко працювали на окупантів на полях місцевого «господарського двору», прибиранні доріг взимку. Десятки молодих людей стали «остарбайтерами» — були насильно вивезені до Рейху на примусові роботи. Інші по кілька разів, ризикуючи життям, втікали з потяга до Німеччини. Близько 246 жителів Мануйлівки, Лутківки, Новокостянтинівки в 1941—1945 рр. пішли на фронт, з них 153 загинули, 68 в роки війни нагороджені орденами і медалями. Прославились на фронтах уродженець Мануйлівки військовий льотчик Ф. І. Касьян, уродженець Лутківки артилерист І. Ф. Ладига. 13 березня 1944 року бійці 33-го Гвардійського стрілецького корпусу, при підтримці 48-го стрілецького корпусу звільнили населені пункти сільради від фашистів. У ці дні на кладовищі с. Мануйлівка було утворено братську могилу радянських воїнів, які загинули у боях поблизу села в 1941, 1944 роках. Згодом, у середині 1950-х років її урочисто було перенесено в центр села. Зараз встановлено особи 7 з 26 похованих тут бійців.

Після Перемоги ціною самовідданої праці місцевих жителів були відбудовані і налагодили роботу місцеві господарства — колгоспи ім. газети «Комуніст», «Червоний путіловець», Мануйлівський маслозавод. В 1946—1947 роках до повоєнних нестатків додався голод. В 1950 році три місцеві господарства були об'єднані в один великий колгосп ім. 17-ї партконференції, контора якого розмістилась у с. Мануйлівка. В 1954 році Олексієво-Лутківська та Мануйлівська сільські ради були об'єднані в одну — Мануйлівську, село стало її центром. В 1955 році в с. Мануйлівка було встановлено пам'ятник над братською могилою радянських бійців. В 60-ті роки колгосп ім. 17-ї партконференції, серед інших господарств, став одним з провідних у районі, і спеціалізувався на вирощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби, вирощуванні зернових і технічних культур.

Наприкінці 60-х років за сумлінну працю бригадир Синельник В. В. та доярка Касьян Л. Д. були нагороджені орденом Леніна, ще 5 колгоспників — орденами Трудового Червоного Прапора, у тому числі — голова колгоспу Чабан Г. Т. «Історія міст і сіл УРСР» Значна частина прибутків колгоспу була направлена на розвиток соціальної сфери сіл Мануйлівка і Лутківка. В 1966 році завершено будівництво приміщення Будинку культури в с. Мануйлівка на 350 місць, до районного центру було прокладено дорогу з твердим покриттям (бруківку), розпочато будівництво колгоспної їдальні, лазні. До кінця 60-х було повністю завершено електрифікацію будинків жителів сільської ради. В 1965 році Мануйлівський маслозавод було перепрофільовано в плодоовочево-консервний, якісна продукція якого постачалася до інших республік СРСР.

У 70-ті роки в результаті реорганізації було утворено колгосп ім. Щорса з центральною садибою в Мануйлівці, який під керівництвом голів Горщака Д. Л. та Ніколенка В. І. досяг значних успіхів у сільськогосподарському виробництві. В 1977 р. в селі було заново упорядковано територію навколо братської могили радянських воїнів, встановлено скульптуру Матері в скорботі. В 1983 році в Мануйлівці було споруджено нове сучасне приміщення восьмирічної школи, у якій почали навчатися й діти з сусідньої Лутківки. В 1991 школа стала середньою, а з 2001 — реорганізована на перший у районі навчально-виховний комплекс «ЗОШ — ДНЗ».

У 80-ті роки семеро жителів Мануйлівської сільської ради проходили службу в Афганістані, з них троє були нагороджені орденами Червоної зірки. В 1984 р. в Афганістані загинув у бою житель с. Мануйлівка прапорщик Сергій Водолазко, в 1987 р. на його честь названо головну вулицю села, створено сквер та споруджено пам'ятний знак. У 2-й половині 80-х рр. на ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС працювали жителі села Клименко М., Дозор П., Бівзюк М., Геращенко В., Федоров В., Бахмач О., Фуніков В., Сєров С., Кілик І.

1990-ті роки в Незалежній Україні пройшли для жителів Мануйлівки та Лутківки як період серйозних змін та випробувань. У ході аграрної реформи колгоспники стали власниками паїв, колгосп ім. Щорса було реорганізовано на КСП. В 2000-х роках власники паїв утворили 2 господарства нового типу — СТОВ «Славутич» та «Довіра», 4 фермерські господарства. Згодом СТОВ «Довіра» припинило діяльність, частину місцевих паїв орендує СТОВ «Карат» 1.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 914 осіб, з яких 392 чоловіки та 522 жінки[2].

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 845 осіб[3].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:

Мова Відсоток
Українська 97,98 %
Російська 1,78 %
Молдовська 0,24 %

Освіта

Перші документальні відомості про заклади освіти в с. Мануйлівка відносяться до 1890 року, у якому тут вже діяла церковно — приходська школа грамоти. Згодом, бл.1909 року, в селі була побудована й розпочала роботу земська школа. В радянський період сільська школа зазнала реорганізацій і була початковою, семирічною, середньою дев'ятирічною, неповною середньою, а з 1991-го — знову середньою школою. З 2001 р. на базі ЗОШ було створено перший у районі навчальний заклад нового типу — Мануйлівський навчально — виховний комплекс «Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів — дошкільний навчальний заклад»[2].

В 30-х — 60-х роках ХХ століття в с. Новокостянтинівка, яке тепер є частиною с. Мануйлівка, діяла Новокостянтинівська початкова школа.

Видатні особистості

  • Григорій Миколайович Перебийніс (1922—2006)[5] — видатний педагог, послідовник В. Сухомлинського, директор Маловисківської школи № 3, краєзнавець . Народився в Мануйлівці (Новокостянтинівці) і навчався в школі.
  • Іван Федорович Ладига (1920—2010)[3] — видатний військовий — науковець, артилерист, професор. Народився в с. Мануйлівка, навчався в школі.
  • Федір Іванович Касян — відомий військовий льотчик, учасник радянсько — німецької війни 1941—1945 років. Народився в с. Мануйлівка .

Примітки

  1. ↑ kokm_admin. Кіровоградський обласний краєзнавчий музей — Прес-реліз. www.kokm.kr.ua (укр.). Процитовано 22 березня 2020.
  2. ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Кіровоградська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  3. ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Кіровоградська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  4. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Кіровоградська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
  5. ↑ Перебийніс Григорій Миколайович — wiki. wiki.library.kr.ua. Процитовано 23 березня 2020.

Посилання

Це незавершена стаття з географії Кіровоградської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мануйлівка_(Новоукраїнський_район)&oldid=33980586