Новоукраїнський район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Новоукраїнський район
Novoukrainskiy rayon gerb.png Flag of Novoukrainka raion.svg
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Кіровоградська область
Код КОАТУУ: 3524000000
Утворений: 5 квітня 1921
Населення: 41 912 (на 1.02.2016)
Площа: 1668 км²
Густота: 25.1 осіб/км²
Тел. код: +380-5251
Поштові індекси: 27100—27167
Населені пункти та ради
Районний центр: м. Новоукраїнка
Міські ради: 1
Сільські ради: 21
Міста: 1
Села: 72
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 27100, Кіровоградська область, Новоукраїнський район, м. Новоукраїнка, вул. Соборна, 61, 2-13-53
Веб-сторінка: Новоукраїнська РДА
Голова РДА: Степаненко Наталія Андріївна
Голова ради: Савенко Валерій Анатолійович

Commons-logo.svg Новоукраїнський район у Вікісховищі

Новоукраї́нський райо́н — район, розташований у південній частині Кіровоградської області. Населення становить 41 912 осіб (на 1 лютого 2016 року). Адміністративний центр — місто Новоукраїнка.

Географія[ред.ред. код]

На півночі він межує з Маловисківським районом, на сході — з Кіровоградським і Компаніївським районами, на заході — з Добровеличківським районом, на півдні — з Бобринецьким районом Кіровоградської та Братським районом Миколаївської області.

Більша частина території району розташована у степовій зоні, крайня північна частина — у лісостепу, поверхня — рівнинна, розчленована долинами річок, балками та ярами, але на півдні розташована найвища точка області — 269 метрів над рівнем моря. Найбільші річки — Чорний Ташлик, Сухий Ташлик і Плетений Ташлик. Ґрунти головним чином чорноземні.

Основні корисні копалини — глина і граніт (кольорові граніти Капустянського родовища, що біля с. Кам'яний Міст, прикрашають архітектуру міст багатьох країн світу).

Найпоширеніші породи дерев — дуб, ясен і липа, кущів — шипшина, глід і терен.

Район має чотири природно-заповідних об'єкти:

Останнім часом, завдяки чудовому санаторію та природно-оздоровчому центру, все більше відомим стає Гусарське урочище (с. Піддубне), славне своєю цілющою мінеральною водою.

Історія[ред.ред. код]

Доісторичний період[ред.ред. код]

Найвизначнішою археологічною пам'яткою, знайденою на цій території, є знаменитий Глодоський скарб — поховання дуже багатого і знатного вождя кінця VII ст. або початку VIII ст. н. е. з великою кількістю золотих і срібних виробів. Обрядова специфіка дає можливість припущення слов'янської приналежності похованого.

Російський період[ред.ред. код]

У добу Козаччини терен, зайнятий тепер Новоукраїнським районом, входив до вольностей (превільованих земель) Війська Запорозького. Внаслідок невдалої війни з Туреччиною 17101713 рр. він потрапив під владу Османської імперії, але після поразки турків у війні 17351739 рр. ввійшов до складу Бугогардської паланки Нової Січі.

У 1753 р. (за сенатським указом від 18.08.1753 р.) ця територія була віддана Новослобідському козацькому поселенню, з якого 14 травня 1754 року був сформований Новослобідський козацький полк. Від цієї дати починається стабільне заселення майбутньої Новоукраїнщини. Сотенною слободою полку був Сухий Ташлик (Глодоси), у складі полку перебували також поселення Павлівськ (Новоукраїнка), Чорний Ташлик (тепер у складі Новоукраїнки), Рівне.

У 1764 р. Новослобідський козацький полк був переформований у Єлисаветградський пікінерний полк, а його територія ввійшла до складу Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії, створеної за указом від 30.03.1764 р. Командував полком Микола Адабаш, що відобразилося у назві місцевості, де тепер розташована однойменна залізнична станція.

У 1769 р. в Єлисаветградській провінції був поселений Молдавський гусарський полк, сформований з турецьких підданих православного віросповідання, які перейшли на сторону Росії під час російсько-турецької війни, розпочатої 1768 року. Полк складався із шістнадцяти поселенських рот. Штаб полку та штаб його 1-ї роти знаходились у Павлівському шанці (укріпленому поселенні), у Чорноташлицькому шанці розміщалася 4-та рота, у Сухоташлицькому — 12-та рота. Командував полком Василь Звєрєв, назва села Звєрєвка в Новоукраїнському районі нагадує про свого колишнього власника.

У 1773 р. Павлівськ (з 1764 р. — Ново-Павлівськ) офіційно отримав статус посаду, тобто неадміністративного міста, хоча фактично був містом з початку свого існування — заснувався як фортеця, що й відрізняло в давнину міські поселення від сільських.

У 17751776 рр. провінції Новоросійської губернії були поділені на повіти, більша частина рот Молдавського гусарського полку ввійшла до складу Катерининського (з 1781 р. — Ольвіопольського) повіту Єлисаветградської провінції.

У кінці 1782 р. провінції були скасовані, а 30 березня 1783 р. Новоросійська губернія об'єдналася з Азовською і стала називатися Катеринославським намісництвом, адміністративно-територіальний поділ якого остаточно визначився 22 січня 1784 р.

4 вересня 1784 р. адміністративним центром Ольвіопольського повіту став Новомиргород, а повіт був перейменований на Новомиргородський.

27 січня 1795 р. Новомиргородський повіт увійшов до складу новоствореного Вознесенського намісництва, яке проіснувало до 12 грудня 1796 р. З Вознесенського і Катеринославського намісництв знову була сформована Новоросійська губернія, кордони і поділ якої були остаточно визначені указом від 29 серпня 1797 р., за яким територія Новомиргородського повіту була розподілена між Єлисаветградським і Ольвіопольським повітами.

8 жовтня 1802 р. Новоросійська губернія розділилася на три губернії, територія майбутньої Новоукраїнщини опинилася у Миколаївській губернії, яка 15 травня 1803 р. у зв'язку з переведенням адміністративного центру до Херсону була перейменована на Херсонську.

Після указу 16 квітня 1817 р. про реформування Бузького козацького війська у Бузьку уланську дивізію в усіх, крім Тираспольського, повітах Херсонської губернії почався процес створення військових поселень.

У 1821 р. в Єлисаветградському повіті була розміщена 3-тя Українська уланська дивізія, сформована з полків Українського козацького війська, прославленого в боях Вітчизняної війни 1812 року та закордонних походах 18131814 рр. У Новопавлівську (Новоукраїнці) стояв 1-й ескадрон, а в Рівному — 2-й ескадрон 1-го Українського уланського полку (з 1830 р. — Українського уланського полку, без номера), у Сухому Ташлику (Глодосах) — 3-й ескадрон 2-го Українського уланського полку (з 1830 р. — Новоархангельського уланського полку) цієї дивізії. Павлівський посад був полковим поселенням — тут знаходився штаб 1-го Українського уланського полку (колишнього 1-го Українського козацького полку), у зв'язку з чим у 1830 р. місто перейменували на Новоукраїнку. Військові поселення 2-го резервного кавалерійського корпусу, до складу якого входила 3-тя Українська уланська дивізія, були поділені на вісім округів. Новоукраїнка була центром 5-го кавалерійського округу, в якому рахувалося й Рівне, Глодоси підпорядковувалися 6-му кавалерійському округу з центром у Новоархангельську. Ескадронні поселення одночасно були волосними центрами своїх округів. У 5-му окрузі центром 1-ї волості була Новоукраїнка, 2-ї — Рівне, 3-ї — Новоукраїнськ (Злинка). У Глодосах був центр 3-ї волості 6-го округу.

Запровадження військових поселень і передача території у військове відомство привело до скасування Єлисаветградського повіту, що сталося 6 грудня 1828 р. Землі, не зайняті військовими, відійшли до новоствореного Бобринецького повіту.

За указом 4 червня 1857 р. військові поселення почали скасовуватися, згодом відновився Єлисаветградський повіт, правління якого було переведене з Бобринця до Єлисаветграда у 1865 р. Села, в яких стояли кавалеристи, були переведені у стан державних, ескадронні — стали волосними центрами повіту. Новоукраїнка з 1858 р. знову стала називатися посадом Павлівськом (з доданням у дужках уточнення — Новоукраїнка), поселення Глодоси 29 січня 1863 р. отримало статус містечка, відновилося містечко у Рівному, а в Семенастому воно було запроваджене та існувало без змін з 1831 р.

Радянський період[ред.ред. код]

В подальшому і до радянських часів новоукраїнський терен перебував у складі Єлисаветградського повіту Херсонської губернії.

У травні 1919 р. Херсонська губернія розділилася на дві — Одеську та Херсонську, що було затверджено Всеукрревкомом 28 січня 1920 р. 13 березня 1920 р. Херсонську губернію перейменували на Миколаївську, в складі якої й перебував Єлисаветградський повіт. На VI Єлисаветградському з'їзді Рад, який відбувся 4 — 12 лютого 1921 р., була прийнята постанова про створення районів, для чого вибрана спеціальна адміністративно-територіальна комісія. Постановою міжвідомчої губернської територіальної комісії від 5 квітня 1921 р. Єлисаветградський повіт був поділений на 9 районів, один з яких називався Новоукраїнським. 24 червня 1921 р. районів стало вісім (Єлисаветградський район укрупнився за рахунок ліквідованого Володимирського), а 22 лютого 1922 р. — п'ять, але Новоукраїнський район не скасовувався. 24 травня 1922 р. поширений пленум Єлисаветградського повітового виконкому прийняв постанову про ліквідацію районів і районних адміністративних установ. У липні 1922 р. з ліквідацією районів у Єлисаветградському повіті відбулося укрупнення волостей — замість 40 стало 24. У жовтні 1922 р. Миколаївська губернія злилася з Одеською.

Постановою ВУЦВК від 7 березня 1923 р., затвердженою 2-ю сесією ВУЦВК 12 квітня 1923 р., повіти були скасовані, а губернії поділені на округи та райони. Так, у складі Єлисаветградського округу Одеської губернії виник Новоукраїнський та Рівнянський райони.

8 липня 1924 р. Єлисаветград був перейменований на Зінов'євськ з відповідним перейменуванням округу.

3 червня 1925 р. постановою ВУЦВК губернії були ліквідовані, а округи укрупнені.

У 1930 р. постановами ВУЦВК та РНК УРСР від 13 червня та 12 вересня округи були ліквідовані та встановлена двоступенева система управління (район — центр).

У лютому 1931 р. був ліквідований Рівнянський район, а його територія приєднана до Новоукраїнського.

9 лютого 1932 р. в ряді перших п'яти областей була утворена Одеська область з Новоукраїнським та Рівнянським районами у своєму складі.

У липні 1933 р. частина території Рівнянського району була виділена для формування Компаніївського району.

27 грудня 1934 р. Зінов'євськ був перейменований на Кірове.

У 1937 р. Новоукраїнський район складався з однієї селищної (Новоукраїнської) та 16 сільських рад, Рівнянський район — з 14 сільських рад.

У 1938 р. Новоукраїнка отримала статус міста, втрачений нею в зв'язку з радянськими адміністративними реформами.

10 січня 1939 р. указом Президії ВР СРСР була утворена Кіровоградська область, а Кірове перейменоване на Кіровоград. У склад області ввійшли Новоукраїнський та Рівнянський райони.

Під час німецької окупації (01.08.1941 — 17.08.1944) Новоукраїнський район був у складі Новомиргородського дебіту, а Рівнянський район — у складі Бобринецького дебіту, які входили до Миколаївського генерального округу (генералбезірку), підпорядкованого Райхскомісаріату України.

Після війни Новоукраїнський район складався з 14 сільрад, в яких налічувалося 64 населених пункти, Рівненський район — з 14 сільрад і 61 населеного пункту.

12 листопада 1959 р. Новоукраїнський та Рівнянський райони були укрупнені за рахунок ліквідованих Витязівського та Піщанобродського районів.

У 1962 р. Новоукраїнський район налічував 2 міста (Новоукраїнка та Помічна, яка тоді була в Новоукраїнському районі) та 98 сільських поселень, підпорядкованих 14 сільським радам, Рівнянський район складався з 9 сільських рад, які об'єднували 41 населений пункт.

30 грудня 1962 р. Рівнянський район був ліквідований, а його територія відійшла до знов укрупненого Новоукраїнського району.

4 січня 1965 р. в Кіровоградській області відбулось розукрупнення районів (з 12 створено 18), але Рівнянський район вже не відновився. Цього року Новоукраїнський район складався з однієї міської та 17 сільських рад і мав 94 населених пункти.

05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Миколаївську Новоукраїнського району до складу Добровеличківського району, а Глодоську Маловисківського району — до складу Новоукраїнського району.[1]

У 1972 р. в районі було 1 міська, 19 сільських рад і 94 населених пункти, у 1977 р. — 1 міська рада, 16 сільських рад і 86 населених пунктів, у 1979 р. — 1 міська рада, 16 сільських рад і 86 населених пунктів у 1986 р. — 1 міська рада, 16 сільських рад і 83 населених пунктів, у 1991 р. сільських рад збільшилося до 21.

Новоукраїнський район — один з найстаріших і найстабільніших районів області. Заснований 5 квітня 1921 року, на відміну від більшості районів, утворених 7 березня 1923 року, він тільки раз, на строк менше року, припиняв своє існування.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Район адміністративно-територіально поділяється на 1 міську раду та 21 сільську раду, які об'єднують 74 населені пункти та підпорядковані Новоукраїнській районній раді. Адміністративний центр — місто Новоукраїнка[2].

Економіка[ред.ред. код]

Економіку району складають рільництво, тваринництво, харчова промисловість та виробництво будівельних матеріалів.

Транспорт[ред.ред. код]

Територією району проходить автошлях E584.

Населення[ред.ред. код]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 45578 94,00%
росіяни 1350 2,78%
молдовани 929 1,92%
білоруси 223 0,46%
вірмени 148 0,31%
інші 258 0,53%

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 46219 95,32%
російська 1293 2,67%
молдовська 640 1,32%
вірменська 126 0,26%
білоруська 89 0,18%
інші 119 0,25%

Пам'ятки[ред.ред. код]

У Новоукраїнському районі Кіровоградської області на обліку перебуває 74 пам'ятки історії.

У Новоукраїнському районі Кіровоградської області на обліку перебуває 9 пам'яток архітектури.

Видатні особистості[ред.ред. код]

Політика[ред.ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Новоукраїнського району були створені 43 виборчі дільниці. Явка на виборах складала - 58,68% (проголосували 18 535 із 31 584 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко - 43,93% (8 143 виборців); Юлія Тимошенко - 20,32% (3 767 виборців), Олег Ляшко - 15,43% (2 860 виборців), Анатолій Гриценко - 6,09% (1 129 виборців), Сергій Тігіпко - 3,22% (596 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів - 1,31%.[4]

Примітки[ред.ред. код]

Маловисківський район Кіровоградський район
Добровеличківський район Gray compass rose.svg Компаніївський район
Миколаївська область
(Братський район)
Бобринецький район