Шарія Петро Опанасович

Шарія Петро Опанасович
Народився	1902 Кутаїська губернія, Кавказьке намісництво, Російська імперія
Помер	1983
Країна	СРСР
Діяльність	політик
Галузь	марксистська філософія
Alma mater	Тбіліський державний університет
Науковий ступінь	доктор філософських наук
Знання мов	російська
Заклад	Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєваd
Посада	депутат Верховної ради СРСР
Військове звання	майор
Партія	КПРС
Нагороди

Шарія Петро Опанасович (1902, село Тагелоні, Сухумський округ — 1983) — радянський партійний і державний діяч, співробітник ЧК-НКВД, комісар державної безпеки 3-го рангу, депутат Верховної Ради СРСР 1—2-го скликань, професор, доктор філософських наук, академік АН Грузинської РСР.

Ранні роки

Народився в селянській родині. З 9-річного віку і до 1918 працював на селі. У 1919–1920 навчався в Сухумській учительській семінарії, але не закінчив її. У січні 1920 року вступив в РКП(б). З вересня 1920 — вчитель сільської школи в Сухумському окрузі.

З березня по липень 1921 — 2-й секретар, член Президії Гальського повітового комітету комсомолу Грузії; потім завідував сільською школою. З квітня 1922 — Начальник Політичного бюро Гальської повітової ЧК.

З вересня 1922 по вересень 1923 навчався у Тифліському університеті. По закінченні університету до червня 1924 — Старший уповноважений Закавказької транспортної ЧК.

З червня 1924 по грудень 1925 навчався в Академії комуністичного виховання імені Н. К. Крупської.

З грудня 1925 викладав марксизм-ленінізм у вузах Москви:

• викладач вечірнього робітничого факультету (грудень 1925 — вересень 1927);
• доцент Комуністичного університету трудящих Сходу імені І. В. Сталіна (вересень 1927 — травень 1928); одночасно — парторг ВКП(б) Інституту філософії Комуністичної Академії (1927–1928);
• доцент Інституту народного господарства імені Г. В. Плеханова (вересень 1928 — червень 1929);
• завідувач кафедри діалектичного матеріалізму Московського хіміко-технологічного інституту імені Д. І. Менделєєва (лютий — грудень 1929); одночасно вчений секретар Комуністичної академії історії і філософії (червень — грудень 1929) і доцент Комуністичного університету імені Я. М. Свердлова (вересень — грудень 1929).

В Грузії

У січні 1931 повернувся до Грузії:

• заступник голови Товариства войовничих матеріалістів діалектики (січень 1930 — травень 1931);
• професор, завідувач кафедри історії, філософії Тифліського педагогічного інституту (вересень 1930 — березень 1934);
• завідувач кафедри історії філософії та діалектичного матеріалізму Тифліського державного університету (вересень 1930 — березень 1934);
• одночасно завідувач Сектором науки Народного комісаріату освіти Грузинської РСР (вересень 1930 — серпень 1931);
• заступник директора Тифліської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (березень 1931 — березень 1934).

З березня 1934 перейшов на партійну роботу:

• завідувач Відділом партійної пропаганди, агітації та друку Тифліського / Тбіліського міського комітету КП(б) Грузії (березень 1934 — травень 1937);
• одночасно завідувач Культурно-пропагандистським відділом Тифліського міського комітету КП(б) Грузії (березень 1934 — березень 1935);
• завідувач Відділом шкіл і науки ЦК КП (б) Грузії (31 травня — 11 листопада 1937);
• завідувач відділом партійної пропаганди, агітації та друку ЦК КП (б) Грузії (11 листопада 1937 — вересень 1938; з липня 1938 — Відділ партійної пропаганди й агітації);
• одночасно відповідальний редактор журналу «Більшовик» (Тбілісі) (листопад 1937 — вересень 1938), директор Тбіліської філії Інституту Маркса-Енгельса-Леніна при ЦК ВКП(б) (грудень 1937–1938).

Був людиною, близькою до Л. П. Берії, його референтом і консультантом з політичних питань, радником з питань зовнішньої політики. У вересні 1938 перейшов в центральний апарат НКВД СРСР.

В центральному апараті

• працював в Центральному архіві НКВС СРСР (вересень — листопад 1938);
• начальник Секретаріату НКВС СРСР (8 листопада 1938 — 2 серпня 1939); 28 грудня 1938 присвоєно звання «старший майор державної безпеки»; одночасно (з 30 квітня) — начальник 13-го відділення та заступник начальника V («іноземного») відділу НКВС СРСР;
• начальник Особливого бюро при НКВС СРСР (2 серпня 1939 — 14 березня 1941);
• заступник начальника 1-го управління («розвідка») НКВС СРСР (11 серпня 1941 — 16 серпня 1943; з 14 травня 1943 — НКДБ СРСР); 14 лютого 1943 присвоєно звання комісар державної безпеки 3-го рангу.

З серпня 1943 по 9 червня 1948 року — секретар ЦК КП(б) Грузії з пропаганди та агітації, член Бюро ЦК КП(б) Грузії.

У повоєнний час виїжджав до Парижа для переговорів з грузинськими меншовиками як довірена особа Берії і Сталіна, готував пропозиції щодо повернення грузинських емігрантів.

З травня 1948 по лютий 1952 — Професор філософського факультету Тбіліського державного університету ім. І. В. Сталіна.

15 лютого 1952 заарештований як один з головних фігурантів справи, спрямованої проти Берії («мінгрельської націоналістичної групи»). Після смерті І. В. Сталіна Берія негайно припинив справу, і у березні 1953 Шарія був звільнений, 10 квітня 1953 реабілітований і призначений помічником першого заступника голови Ради міністрів СРСР (Л. П. Берії).

27 червня 1953 заарештований; 28 вересня 1954 Військовою колегією Верховного суду СРСР за ст. 17 і 58-1 «а» КК РРФСР засуджений до 10 років тюремного ув'язнення і 5 років поразки у виборчих правах. Відбував покарання у Володимирській тюрмі. Був звільнений в 1963 році, жив у Тбілісі, працював в АН Грузинської РСР.

Посилання

• Шарія на сайті «Меморіал»(рос.)
• Шарія на сайті «alexanderyakovlev.org»(рос.)
• Довідник з історії КПРС(рос.)