Притисянське
| село Притисянське | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Закарпатська область |
| Район | Берегівський район |
| Тер. громада | Виноградівська громада |
| Код КАТОТТГ | UA21020110110074330 |
| Основні дані | |
| Населення | 124 |
| Площа | 536 км² |
| Густота населення | 0,23 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 90352 |
| Телефонний код | +380 03143 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°6′43″ пн. ш. 22°54′30″ сх. д. / 48.11194° пн. ш. 22.90833° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
122 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 90352, с. Фанчиково, вул. Головна, 2 |
| Карта | |
  Притисянське | |
 Притисянське | |
| Мапа | |
| |
Притися́нське — село в Виноградівській громаді Берегівського району Закарпатської області України.
Природа
На південь від села розташований ботанічний заказник місцевого значення «Егреш».
Історія
Колишня назва — Чонкаш.
Попередня назва походить від річки Чонкаш, яка впадала в Тису. Про річку Чонкаш в історичних документах згадують в межах Фанчикова в 1785 році, Нового Села (Тісоуйгей) — в 1702 році і Вилока (Тисоуйлок) –в 1680 році.
Під час перепису населення в 1921 році Чонкаш був хутором Вилока з чотирма будинками. В кінці 20-х на початку 30-х років минулого століття в рамках аграрної реформи, що проводилася чехословацьким урядом, сюди переселили з Міжгірського, Хустського, Тячівського районів безземельних селян, утворивши окреме поселення.
У радянські часи ця ситуація ускладнилася, внесено зміни, які ще більше заплутали стан справ. Невеличкий хутір підпорядкували трьом сільрадам: частину Чонкаша приєднали до Нового Села (рішення облвиконкому № 155 від 15 квітня 1967 року), другу частину — перейменували в Притисянське, підпорядкувавши його Фанчиківській сільській раді (рішення облвиконкому № 431 від 30 липня 1962 року), третю — саму меншу складову Чонкаша, всього 22 чоловіки, також перейменували в Вербове, надавши йому статус села рішенням облвиконкому № 431 від 30 липня 1962 року. Це село ввійшло до складу Підвиноградівської сільради, а потім, у новоутворену Матіївську.
Своєї церкви село не має. В радянський період була спроба євангельських християн-баптистів побудувати тут молитовний дім з дерева на земельній ділянці Танчинця. Але в той час це суворо присікалося — довелося дерев'яну споруду розібрати. Діяла в селі і початкова школа. Спочатку діти перших-четвертих класів вчилися в одній великій кімнаті в приватному будинку Ковача. А в 1951 році була побудована школа із чотирма класними приміщеннями. В цій же школі вечорами двічі-тричі на тиждень демонстрували художні фільми. Кіномеханіком працював Дезидерій Сенек.
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 98 осіб, з яких 45 чоловіків та 53 жінки.[1]
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 124 особи.[2]
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[3]
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 95,97 % |
| угорська | 3,23 % |
| російська | 0,81 % |
Примітки
- ↑ Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Закарпатська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
- ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Закарпатська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Процитовано 8 листопада 2019.
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
