Антидемократизм
Антидемократи́зм - елемент форми державно-правового режиму держави, де стан політичного життя, за якого державна влада здійснюється антидемократичними методами. Антидемократизм є основною частиною тоталітаризму.
При антидемократизмі громадяни та громадянські об'єднання не впливають на формування і діяльність державних органів, так як вся влада зосереджується в руках не контрольованої народом групи осіб чи в руках однієї особи. Суттєво утруднюється або фактично унеможливлюється здійснення прав і свобод громадян, а також відсутня або формальна виборність.
Історія
Античність
Немає однозначної відповіді, де уперше з’явилися прообрази, сформувалася і була використана для облаштування життя демократія, однак більшість спеціалістів у цій галузі адресують до доби Стародавнього світу — Греції і Риму, де виникли перші держави-поліси[1]. В цей же час з'явилася і критика демократії. Послідовними антидемократами були Піфагор та Геракліт. Про це свідчить багато фрагментів, що засвідчують про них як про людей аристократичних поглядів[2][3].Критику демократію можна знайти в ідеях Сократа, що виступав проти виборів[4]. Ще одним критиком демократії у Стародавній Греції був Платон. Найбільш показові аргументи проти демократії ми знаходимо у Платона у 8 книзі його «Держави»[5]. Коротко вони зводяться до того , що при демократії громадяни перестають шанувати закони, як писані, і неписані, всюди поширені споживання, крайнє відчуження друг від друга, егоїзм; закінчується все це тим, що крайня свобода обертається крайнім рабством; свавілля натовпу перетворюється на свавілля одного, демократія перетворюється на свою діалектичну протилежність — тиранію[5].
Епоха модерну
Жан-Жак Руссо притримувався псевдодемократичних поглядів[6]. Тобто, у своїх працях Жан-Жак Руссо називає найкращим устроєм демократичним, але маючи на увазі виборчу аристократію[6].
20 століття
Критика демократії в 20 столітті почала набувати особливої актуальності як з правої, так і з лівої сторони. Одним з напрямком критики тогочасної демократії є фашизм, який започаткував його Беніто Муссоліні.
Критика з боку лібертаріанства
Одним з головних та найбільш знаних критиків демократії серед лібертаріанців є Ганс-Герман Гоппе. У своїй роботі "Демократія: Бог, який зазнав поразки" Ганс-Герман Гоппе критукує демократію через те, що вона приводить до перерозподілу ресурсів між людьми через бажання натовпу легкої наживи, який не задумується про наслідки[7].
Ідеології, практикуючі антидемократизм
Див. також
Примітки
- ↑ Головатий, Микола (2011). Демократія: історія, теорія, практика (PDF). К.: ДП «Вид. дім «Персонал». с. 7. ISBN 978-617-02-0059-4.
- ↑ Кессиди, Феохарий (1982). Гераклит (рос.) . М.: Мысль. с. 165—176.
- ↑ Панькевич, Анна. Категорія «влада» в давньогрецькій філософській традиці.
- ↑ 5. Об отношении Сократа к демократии. platoakademeia.ru (ru-ru) . Процитовано 31 січня 2022.
- ↑ а б Рустем Вахитов — Критика демократии у Платона (онтологический аспект). nevmenandr.net. Процитовано 1 лютого 2022.
- ↑ а б Книга III. Частина II. Руссо. Бертран Рассел. Історія західної філософії. litopys.org.ua. Процитовано 6 лютого 2022.
- ↑ Гоппе, Ганс-Герман. ДЕМОКРАТИЯ НИЗВЕРГНУТЫЙ БОГ (PDF). с. 89—98.
Джерела та література
- Форма державного (державно-правового) режиму - ligazakon.net
- Характеристика антидемократичних державно-правових режимів - naiau.kiev.ua
- Загальна теорія держави і права: / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова та ін.; За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. – Харків: Право, 2002. – 432 с.