Фашизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фаши́зм (італ. fascismo, від італ. fascio — «зв'язка», «об'єднання») — різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична політична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея єднання та мобілізації нації та держави проти ворогів, ідея постійної війни й панування.

Спочатку — самоназва політичного руху в Італії під проводом Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр. Уже в 1920-і роки, супротивники фашизму поширили поняття на інші праворадикальні, авторитарні, тоталітарні і націоналістичні режими, диктатури та на політичні групи, в тому числі на німецький націонал-соціалізм, хоча лише деякі з них називали себе словом «фашизм» та за своїми ідеологіями і політичними практиками досить сильно відрізнялися від італійського фашизму.

Вважається, що фашизм бере свій початок в італійському націоналізмі часів Першої світової війни і, як політична течія, був заснований Беніто Муссоліні — одним із лідерів Італійської соціалістичної партії і був започаткований як об'єдна́ння в єдине ціле правих і лівих політичних спектрів. Однак, на думку видатного вченого, нобелівського лауреата Івана Павлова, джерелом фашизму став більшовицький переворот у Росії, до нього «фашизму не було», і опісля нього більшовики сіяли «по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм» [1][2] .

Визначення поняття

Знамено Муссоліні
Італійська національна фашистська партія (емблема — лікторська зв'язка)

Етимологія слова фашизм походить від латинського фасції (пучок). Пучок був символом влади під час Римської імперії чиновників-лікторів до найвищого римського судді, консулів, преторів і диктаторів.[3] Тому емблема фашизму — лікторська зв'язка — символ єднання, сили і справедливості, оскільки фашизм не лише законодавець і будівельник закладів, але й учитель і двигун духовного життя.[4]

Фашизм зазвичай описується як «ультраправа ідеологія»,[5][6] хоча деякі автори акцентують увагу на тому, що розміщення фашизму на звичайному поділі політичного спектру лівий-правий є важким.[7] Націоналізм був основною частиною італійського фашизму через те, що фашистські партії зосереджені хоча і не на національній ідентичності, але на національній єдності, і не на класовій боротьбі. Нацистська Німеччина була зосереджена на «чистоті раси», а фашистська Італія Муссоліні була спрямованою на державний суверенітет у стосунку до особистості. Проте у 1937 Муссоліні ввів ряд законів, спрямованих проти євреїв, що було зроблено просто задля підтримки політики Адольфа Гітлера, а не з ідеологічного мислення.[8]

Фашизм — соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими право-тоталітарного[9][10][11] типу. Науковці також часто визначають фашизм як крайньо-праву ідеологію[12][13][14][15].

Фашистом можна назвати людину, котра не поважає життя інших і розглядає його як свою здобич.[16] Це високомірне відношення безперечно є реліктом доісторичної свідомості, котре дійшло до наших днів радістю канібалізму і масових вбивств.[16]

З 30-х рр. поняття «фашизм» стало поширюватись і на інші відносно подібні та споріденені за ідеологією та політичною практикою режими: націонал-соціалістичний в Німеччині (нацизм), військово-фалангістський в Іспанії (Іспанська фаланга), військово-поліцейський в Португалії тощо, які самі себе ніколи не називали словом «фашизм». В будь-яких своїх проявах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий «новий порядок» та жорсткі засоби його утвердження. Фашизм у владі опирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає монопольною), підконтрольні владі профспілки і незаперечний авторитет «вождя», «дуче», «каудільо», а також на масовий ідеологічний і фізичний терор.

Існує певна подібність та спорідненість фашизму та комунізму за деякими ознаками.[17]

В сучасній путінській Росії помітні значні фашистські тенденції.[18] Російське політичне явище «путінізм» набуло наукового значення і стало синонімом сучасного варіанту фашистської диктатури.[19][20][21]

Фашизм і нацизм: подібності та відмінності

Більшість сучасних дослідників фашизму і нацизму розглядають націонал-соціалізм як різновид (але не «зразковий») фашизму — в широкому розумінні цього терміну, як певного типу ідеологій — «родового фашизму» (англ. generic fascism), а не італійського, який також є лише одним із варіантів «родового фашизму», хоча й хронологічно першим[22].

Італійський фашизм першим прийшов до влади в Італії і тим самим встановив модель для наслідування для інших відносно подібних та споріднених за ідеологією та політичною практикою організацій і груп, що з'явились пізніше після становлення італійського фашизму. Незважаючи на їхню подібність та спорідненість, інші організації та рухи, які прийнято називати фашистськими по аналогії з італійським фашизмом, мали свої специфічні особливості, якими вони також значно відрізняються один від одного та, зокрема, від італійського фашизму. Наприклад, для німецького націонал-соціалізму від самого початку був характерним білогічний расизм, антисемітизм, євгеніка та расова гігієна[23]; тоді як італійський фашизм тільки після 1938 р. вів дискримінаційні расові закони проти євреїв, при тому, що расизм в фашистській Італії ніколи не набрав таких значних розмірів, як у Третьому Рейху. До того, расизм в фашистській Італії після 1938 р. мав тільки дискримінаційний характер. До 1938 р. євреї не тільки не підлягали дискримінації у фашистській Італіі, а навіть займали значні посади у державі та фашистській партії.[24][25] Різне було ставлення німецьких націонал-соціалістів та італійських фашистів до християнської релігії: в Третьому Рейху християнські церкви піддавались переслідуванню[26], тоді як католицька церква у фашистській Італії займала привілегійоване становище.[27]

Відома дослідниця тоталітарних режимів Ганна Арендт ставить під сумнів тоталітарну природу фашистської диктатури в Італії. Мусоліні, який вподобав термін «тоталітарна держава», не намагався встановити розвинутий тоталітаризм в державі. Відносно дуже мала кількість репресій була однією з ознак нетоталітарності режиму Мусоліні у порівнянні з масовими вбивствами та ув'язненнями тоталітаризму Третього Рейху. Нацистські політичні теоретики завжди чітко декларували, що «етичну державу Мусоліні» та «ідеологічну державу Гітлера» не можна порівнювати в однаковому вимірі. Лідери Третього Рейху Йозеф Геббельс та Генріх Гіммлер відзначали значну різницю між фашизмом та націонал-соціалізмом.[28]

Різні визначення фашизму

Щоб описати істотні ознаки і причини фашизму, і спробувати пояснити, існують різні теоретичні підходи в історії і соціальних науках, які відрізняються головним чином в оцінці того, які характеристики фашистських рухів або парадигми повинні бути розглянуті, і які соціальні та історичні чинники призвели до виникнення цих рухів.

Італійський фашизм

В точному значенні, фашизм — феномен політичного життя Італії 20-40-х рр. XX ст.

Ідеологія італійського фашизму

Ознаки фашизму як ідеології, політичного руху і соціальної практики:

  • фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр, вважаючи його недостатнім для опису своїх переконань.[29][30]
  • обґрунтування переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації (під нацією, як і під державою, розуміється один індивід (як правило, масштабів культу особи), або їх невеличка група, що триває історично і об'єднаних однією ідеєю сильної особистості, мілітаризму, тоталітаризму, постійної війни, і панування) дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин[31][32], класів,[33] рас, індивідів,[33] груп індивідів (бо можуть мислитись лише в державі),[33] суспільств,[33] партій,[33] профспілок[33] і тд.. Антиіндивідуалізм.[34] Особиста позиція в колективі, наприклад, національного характеру, етнічного, расового або соціальних класів, або щодо організацій громадянського суспільства — пригнічується.[35]
  • утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства[36]; Нижче наведене висловлювання Ренана, Муссоліні вважає передфашистським: «Розум, знання — продукти Людства, але це химера — бажати розуму безпосередньо для народу і через народ»; «Для існування Розуму зовсім немає необхідності, щоб він був загальним надбанням».[37] Позитивне ставлення до насилля.[38]
  • насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності та вождизму[39][40] Фашизм можна розглядати як крайню форму колективізму;
  • заперечення демократії та відкритості влади[41][42];
  • мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань, і війна як обов'язок[43][44].[45] Фашизм рясно користується популістською термінологією: заклики до героїчних масових сил, щоб відновити славу минулого, і вимагає вірності єдиному лідеру, який, як правило, досягає масштабів культу особи.

Фашизм та державний капіталізм

Для фашизму є близьким поняття державний капіталізм, хоча це не є частиною ідеології. З економічних питань, італійський фашистський лідер Беніто Муссоліні в 1933 році стверджував, що, якщо б фашизм слідував сучасній фазі капіталізму, його шлях буде «невідворотно вести в державний капіталізм, який є ні більше, ні менше, ніж державний соціалізм „з ніг на голову“. У будь-якому випадку, чи результатом буде державний капіталізм чи державний соціалізм, в результаті це призведе до бюрократизації економічної діяльності нації».[47] Одним з прикладів близьких до державного капіталізму на пост-радянському просторі може бути політична позиція з повернення ЖЕКів і заборона встановлення автономних систем опалювання житла.

Фашизм був заснований під час Першої світової війни італійськими націонал-синдикалістами, які об'єднали ліві і праві політичні погляди.[48][49] Тому фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр.

Економічна організація є корпоративістсько-синдикалістська в спеціальній фашистській формі. Синдикалізм був радикальним лівим робітничим рухом — хто хотів захоплював фабрики для їх самоорганізації. Виробництво повинно бути організоване роботодавцем та працівниками в одній профспілці, у той час як існуючі розформовуються. На практиці, робітники не отримали більше впливу. Навпаки, виробництво було більш централізованим. Незважаючи на схильність до держави, в фашизмі хочуть не колективізації економіки відповідно до радянської націоналізації.

Роль держави

У фашистському світогляді роль держави викладена в статті Беніто Муссоліні Доктрина фашизму. В цій праці термін «тоталітаризм» розглядається у позитивному значенні цього слова.

Для фашиста — нічого не існує поза державою (нічого людського чи духовного не існує, а тим більш не має цінності поза державою),[34] а державою і нацією (нація не є расою[50]) є «вища особистість» (або група таких особистостей),[51] об'єднаних такою ідеєю.[50] Нація-це група, тобто, безліч, об'єднане однією ідеєю, якою є воля до існування і панування (це і є самосвідомістю і особистістю) і у формі держави вона є етична реальність, правляча влада, сила, яка здійснює зовні свою волю і примушує визнавати і поважати себе, вища і наймогутніша форма особистості, яка і синтезує всі форми морального і інтелектуального життя людини, охоплює її волю і розум.[50][52] Решту індивідів, які збігаються з державою — фашизм просто признає.[34] Народ, в фашистській доктрині, потрібно розглядати якісно, а не кількісно (якість є «вища особистість»): як найбільш потужну, моральну, істинну і послідовну ідею (ця ідея здійснюється в народі через свідомість і волю небагатьох, навіть одного, і, як ідеал, прагне здійснити в свідомості і волі усіх).[50] «Вища особистість» і держава за Муссоліні — це один або декілька індивідів.[50][51] При цьому фашизм є антиіндивідуалістичним.[34] Держава є фактом духовним і моральним, так як вона виявляє собою політичну, юридичну і економічну організацію нації.[53] Держава є абсолютом, в порівнянні з яким індивіди і групи — лише відносне.[34][37][53][54][55] Для фашизму людина — це індивід, єдиний з нацією, Вітчизною.[56] В житті індивід шляхом самозречення, жертви приватними інтересами, навіть подвигом смерті виконує чисто духовне буття, в чому і полягає його людська цінність.[56] Для фашиста — все в його державі, і ніщо людське чи духовне не існує поза його державою, поза державою немає і індивіда — індивіди і групи можуть мислитись лише в державі.[33][34][53] Оскільки нацією і державою є один індивід («вища особистість») або група їх, то це, звичайним чином, заперечує ліберальні доктрини,[34][46][55][57] соціалізм, комунізм і класову боротьбу,[58] матеріалістичний позитивізм,[59] демократію[60] (яка прирівнює народ до більшості, і знижує рівень народу до рівня багатьох[50]) і демократичні ідеології,[61] масонські доктрини,[62] якобінські новшевства.[63] Фашизм сам є формою демократії.[37][50] Ця держава («вища особистість», або група їх) і є творцем права, дає індивідуальним волям форму закону[50][51] Тому звідси організація і експансія, хоча б в можливості.[52] В фашистській доктрині імперія є не лише територіальним, військовим чи торговим інститутом, а також моральним і духовним (в фашизмі можна мислити імперію, тобто націю, яка керує прямо або побічно іншими націями, без необхідності завоювання навіть одного кілометру території).[64] Для фашизму прагнення до імперії, тобто до національного розповсюдження є життєвим проявом.[64] Держава в фашизмі (за Муссоліні) має підносити людей від «примітивного існування до висот людської міці, тобто імперії»,[53] лише фашистська держава може вирішити протиріччя капіталізму,[55] а «партія, яка тоталітарно керує нацією — факт новий в історії».[38] Для духу фашизму чужі всі інтернаціональні організації громадського характеру, хоча вони заради вигоди при певних обставинах можуть бути прийняті.[45]

Муссоліні тлумачив «націю» і «державу» з позиції соціал-дарвінізму і національного синдикалізму: що владою і державою є один індивід-«вища особистість» (або невелика група таких «індивідів-„вищих особистостей“»), цей індивід чи невеличка група їх і є нацією; що фашистська держава є воля до влади і панування, а римська традиція в цьому відношенні є ідея сили;[64] що кожен народ має свій націоналізм.[65]

«Коли почуття державності слабшає і беруть верх розкладаючі і відцентрові устремління, тоді нації спрямовуються до схилу.»[53]

Історія фашизму

Як організований рух фашизм виник 1919 р. в Італії на чолі з Беніто Муссоліні і згодом став універсальним поняттям для означення численних відносно подібних та споріденених за ідеологією та політичною практикою організацій і груп, що почали виникати і діяти практично у всіх європейських країнах у міжвоєнний період, а також встановлених ними режимів там, де вони прийшли до влади. Фашистська диктатура — режим правління Муссоліні між 1922—1943 в Італії.

У Німеччині подібною організацією з власною специфікою стала Націонал-соціалістична німецька робітнича партія, яка на чолі з Адольфом Гітлером 1933 року захопила владу і втягла світ у Другу світову війну.

З деякими застереженнями до категорії фашистських відносять режим генерала Ф. Франко, який у 1936 — 1939 роках очолював боротьбу проти комуністичної революції в Іспанії і згодом керував цією країною впродовж кількох десятиліть.

У Португалії в 1932 р. прем'єр-міністром став А. О. Салазар, який спирався на партію «Національний союз» та воєнізовану структуру «Португальський легіон».

Серед численних фашистських організацій Франції найбільші впливи мали партії «Французька дія», «Французька солідарність», Народна французька партія, бойові союзи «Фасції» та «Вогненний хрест».

У Великій Британії на початку 20-х років діяли досить чисельні «Британські фашисти» та «Імперська фашистська ліга», після розпаду яких у 1932 р. постав «Британський союз фашистів» на чолі з колишнім лейбористом О. Мослі.

У Швеції з розрізнених фашистських організацій 1929 р. була створена Націонал-соціалістична народна партія, яка орієнтувалася на німецький зразок. Данська націонал-соціалістична партія була створена 1930 року в Данії. У Швейцарії тоді ж була утворена партія «Національний фронт».

У Норвегії під керівництвом В. Квіслінга досить впливовою була партія «Національна єдність».

У Голландії найбільш помітною структурою фашистського типу став Націонал-соціалістичний рух, який мав своє штурмове крило «Збройний загін». У Бельгії тоді діяла ціла низка фашистських організацій, до найбільших з яких належали «Національний легіон», «Національна дія», Фламандський національний союз та рух рексистів.

Поширення ідеології фашизму не оминуло і країни Центральної та Східної Європи. У Польщі її виразником став Національно-радикальний табір — Фаланга під керівництвом Б. Пясецького, в Естонії — Спілка борців за свободу. В Литві — Партія «народних». В Угорщині 1932 р. була створена Націонал-соціалістична Угорська робітнича партія, в 1935 р. — Партія схрещених стріл на чолі з Ф. Салаші. В Румунії виразником ідеології фашизму вважалася партія «Залізна гвардія». У Чехословаччині під керівництвом генерала Радоли Гайди була створена Національна фашистська громада, згодом — Партія національної єдності.

Захоплення фашизмом зачепило і радикальні єврейські кола. Зокрема, у Польщі була відома створена В. Жаботинським організація «Бетар», яка копіювала уніформу та гасла німецьких штурмовиків і влаштовувала публічні марші. В Палестині близькою за ідеологією до фашизму вважалася група Аба Ахимеіра. Представники таких течій у єврейському середовищі не раз зустрічалися з Муссоліні. В Італії у 19341937 рр. у військово-морській школі Чівітта навчалися молоді активісти сіоністських організацій, які згодом склали кістяк військово-морських сил Ізраїлю.

Ідеологія фашизму знайшла сприятливий ґрунт серед значної частини російської еміграції. Відомий ідеолог російського чорносотенного руху В. Шульгин твердив про ідейну спорідненість її правого крила з фашизмом. Видатний філософ М. Бердяєв вважав, що фашизм складається з позитивних елементів і на його чолі стоїть «чудова людина». На такому тлі цілком логічним виглядало створення цілої низки власне фашистських російських організацій. У 1926 р. в Сербії була заснована Національна організація російських фашистів. Тоді ж у Харбіні (Китай) почала діяти організація «Робітничо-селянська козача опозиція росіян — Російські фашисти», в Тяньцзині — організація «Чорні фашисти». У Франції помітною була «Рада младоросів», що ідентифікувала себе з фашистами. Серед подібних організацій були також Всеросійська фашистська партія, згодом — Російський фашистський союз, також Російський Національний Фронт, Російський Націонал-Соціалістичний Рух, Всеросійська націонал-революційна партія та ще багато інших. Вони об'єднували десятки тисяч членів. Російські фашистські партії були членами Всеслов'янської фашистської громади з центром у Празі, а деякі з них оголосили лідера чехословацьких фашистів генерала Гайду вождем фашистів слов'янських народів.

Фашизм у різних країнах

Італійський фашизм

Виникнення фашизму в Італії

У 1921 промові в Болоньї, Муссоліні заявив, що «фашизм народився … з глибокої, вічної необхідності цієї нашої арійської і середземноморської раси».[66][67] У цій промові Муссоліні мав на увазі італійців як Середземноморську філію арійської раси, «арієць» у значенні «людей Індо-Європейської мови і культури».[68] Італійський фашизм підкреслював, що раса була пов'язана духовними і культурними основами, і визначали расову ієрархію на основі духовних і культурних чинників.[68] Італійський фашизм таким чином мав за основу свою концепцію про раси на духовних і культурних чинниках, і Муссоліні явно відхилив поняття, що біологічно «чисті» раси існували, хоча біологія досі вважається важливим чинником у расі.[69]

Італійський фашизм рішуче відкинув загальну нордичну концепцію арійської раси, яка ідеалізувала «чистих» арійців як мають певні фізичні риси, які були визначені як Північні, ті, котрі з світлим волоссям і блакитними очима.[70]

На початку 1930-х років, з приходом до влади нацистської партії в Німеччині з Фюрером Адольфом Гітлером з акцентом "на нордичній концепції арійської раси, виникла напруженість між сильними фашистами і нацистами у сфері расових питаннь. В цей час фашистські засоби масової інформації в Італії критикували та висміювали расову доктрину німецьких націонал-соціалістів. У 1934 році, після вбивства австрійськими нацистами австрійського канцлера Дольфуса, союзника Італії, Муссоліні прийшов в лють і відповів сердито засуджуючи нацизм, кажучи: «германська раса не існує. … Ми повторюємо. Не існує. Вчені кажуть, так. Гітлер говорить так.»[71]

До 1936 року, напружені відносини між фашистською Італією і нацистською Німеччиною зменшується, і відносини стали дружніше. У 1936 році Муссоліні вирішив розпочати расову програму в Італії, і був зацікавлений у расових дослідженнях. Певна спорідненість ідеологій і політичних систем, виключеня з Ліги Націй обидвох режимів дало поштовх до їхньої співпраці.

Масштаби репресій та жетрв італійського фашизму

До і після 1922 року фашизм в Італії заборонив опозиційні партії, посадив в тюрму їхніх лідерів, вбив від 2000 до 3000 політичних опонентів, заборонив незалежну пресу, ліквідував нефашистські профспілки, порушував власні закони, спонсорував таємну поліцію, та заохочував італійців доносити на один одного.[72] Протягом фашистського правління в Італії антифашисти різної орієнтації могли бути покарані попередженнями чи домашніми арештами, примусовими засланнями у невеликі містечка чи острови. Законодавством також було введено смертну кару за замахи на Дуче та провідних членів королівської сім'ї. На кінець фашистського режиму в Італії таємна поліція скомпілювала досьє на 130,000 італійців. Приблизно 13,000 опонентів фашизму в Італії були піддані довготривалим тюремним покаранням. В мирний час Спеціальний трибунал виконав дев'ять смертних вироків. Вісім інших смертних вироків були помилувані. Ці відносно незначні цифри репресованих політичних опонентів можуть створювати враження про фашистский режим в Італії як про м'яку форму диктатури. Але слід відмітити, що фашизм в Італії був значно менш кривавим у внутрішній політиці, чим нацизм в Німеччині або більшовизм в СРСР.[73] Відповідоно до досліджень вченого Річарда Босворза, розв'язані італійським фашизмом зовнішні імперіалістичних війни забрали життя понад одному мільйону людей.[74]

Фашизм у Росії та фашизм російської еміграції

На близкість режимів, що визнавали себе фашистськими, до політичного режиму у Радянській Росії й СРСР вказували численні дослідники. Як зазначав Арнольд Тойнбі [75]

Успіх ленінського диктаторського режиму однопартійного типу доведений багатьма його наслідувачами. Проминувши тих наслідувачів, що називали себе комуністами, вкажімо лише на режим, установлений Мустафою Кемалем Ататюрком задля повного відродження Туреччини; на фашистський режим Муссоліні в Італії; на націонал-соціалістичний режим Гітлера в Німеччині.

Сучасний ідеолог російського (рос. русского) фашизму Олександр Дугін вважає, що, оскільки Росія пройшла «два ідеологічних етапи — комуністичний і ліберальний», то для неї залишається лише один варіант «політико-державної реалізації» — фашизм[76].

Український фашизм

Ідеології фашизму у XX столітті дотримувалися Союз українських фашистів та Український Фашистівський Здвиг [джерело?].

Неофашизм

Докладніше: Неофашизм

Примітки

  1. Звертаючись до керівництва СРСР 21 грудня 1934 року, він вказував: «Ви даремно вірите у світову пролетарську революцію. Я не можу без посмішки дивитися на плакати: «хай живе світова соціалістична революція, хай живе світової жовтень». Ви сієте по культурному світові не революцію, а з величезним успіхом фашизм. До Вашої революції фашизму не було. Адже тільки нашим політичним немовлятам Тимчасового Уряду було мало навіть двох Ваших репетицій перед Вашим жовтневим торжеством. Всі інші уряди зовсім не бажають бачити у себе те, що було і є у нас і, звичайно, вчасно здогадуються застосувати для попередження цього те, чим користувалися і користуєтеся Ви - терор і насильство. Хіба це не видно всякому зрячому! Скільки разів у Ваших газетах про інші країни писалося: «година настала, година пробила», а справа постійно закінчувалося лише новим фашизмом деінде. Так, під Вашим непрямим впливом фашизм поступово охопить весь культурний світ, виключаючи могутній англо-саксонський відділ (Англію напевно, американські Сполучені Штати, ймовірно), який втілить-таки в життя ядро ​​соціалізму: гасло - працю як перший обов'язок і ставну гідність людини і як основу людських відносин, що забезпечує відповідне існування кожного - і досягне цього зі збереженням усіх дорогих, що коштували великих жертв і великого часу, надбань культурного людства».Источник. 1995. №1(14). С.138–144.
  2. рос. «Вы напрасно верите в мировую пролетарскую революцию. Я не могу без улыбки смотреть на плакаты: «да здравствует мировая социалистическая революция, да здравствует мировой октябрь». Вы сеете по культурному миру не революцию, а с огромным успехом фашизм. До Вашей революции фашизма не было. Ведь только нашим политическим младенцам Временного Правительства было мало даже двух Ваших репетиций перед Вашим октябрьским торжеством. Все остальные правительства вовсе не желают видеть у себя то, что было и есть у нас и, конечно, во время догадываются применить для предупреждения этого то, чем пользовались и пользуетесь Вы – террор и насилие. Разве это не видно всякому зрячему! Сколько раз в Ваших газетах о других странах писалось: «час настал, час пробил», а дело постоянно кончалось лишь новым фашизмом то там, то сям. Да, под Вашим косвенным влиянием фашизм постепенно охватит весь культурный мир, исключая могучий англо-саксонский отдел (Англию наверное, американские Соединенные Штаты, вероятно), который воплотит-таки в жизнь ядро социализма: лозунг – труд как первую обязанность и ставное достоинство человека и как основу человеческих отношений, обезпечивающую соответствующее существование каждого – и достигнет этого с сохранением всех дорогих, стоивших больших жертв и большого времени, приобретений культурного человечества.»
  3. Bernd Martin: Zur Tauglichkeit eines übergreifenden Faschismus-Begriffs. In: Vierteljahrshefte für Zeitgeschichte, 29. Jg. 1981, S. 48-73 (PDF)
  4. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Авторитет»)
  5. Eatwell, Roger: «A Spectral-Syncretic Approach to Fascism», The Fascism Reader, Routledge, 2003, p 79. Books.Google.com
  6. Fascism. Oxford English Dictionary. Oxford Dictionaries Online. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2011-05-18. 
  7. Turner, Stephen P., Käsler, Dirk: Sociology Responds to Fascism, Routledge. 2004, p. 222
  8. Heywood, Andrew (2003). Political ideologies. An introduction., Palgrave Macmillan
  9. Беніто Муссоліні у «Доктрині фашизму» відносить фашизм до правих ідеологій, поряд із колективізмом, але також заявляє, що фашизм прихильно ставиться до умов, які призвели до розгортання діяльності лівих політичних рухів, зокрема класового конфлікту між соціалізмом і ліберальною демократією. Англомовний переклад: «We are free to believe that this is the century of authority, a century tending to the 'right', a Fascist century.» … "We are free to believe that this is the 'collective' century, and thus the century of the state. It is eminently reasonable for a new doctrine to make use of still-vital elements from other doctrines, " … «Fascism is totalitarian, and the Fascist State—a synthesis and a unit inclusive of all values—interprets, develops, and potentiates the whole life of a people.»
  10. Sternhell, Zeev; Sznajder, Mario; Ashéri, Maia; Massel, David (translation). The birth of fascist ideology: from cultural rebellion to political revolution. Princeton, New Jersey, USA: Princeton University Press: 1994. pp. 189—190.
  11. Payne, Stanley G. A history of fascism, 1914—1945. Oxon: The Board of Regents of the University of Wisconsin System, 2005 (digital edition). p. 112.
  12. Lyons, Matthew N. What is Fascism? Some General Ideological Features. PublicEye.org. Political Research Associates. Архів оригіналу за 2013-06-22. Процитовано 2009-10-27. 
  13. Stackleberg, Rodney Hitler's Germany, Routeledge, 1999, p. 3
  14. Eatwell, Roger: "A 'Spectral-Syncretic Approach to Fascism', The Fascism Reader, Routledge, 2003 pp 71-80 Books.google.com
  15. Lipset, Seymour: «Fascism as Extremism of the Middle Class», The Fascism Reader, Routledge, 2003, pp. 112—116
  16. а б Эрик Берн. Люди, которые играют в игры, Издательство: Эксмо, 2003 ISBN 5-699-00451-3
  17. Олег Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП. Червоно-коричневий вірус
  18. Олег Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП. Червоно-коричневий вірус
  19. «Putins Ideologie hat faschistische Wurzeln»(нім.)
  20. Олександр Зайцев. Фашизоїдна Росія
  21. Олександр Зайцев. Примари й реальність фашизму
  22. Роджер Ґрифін. Дослідження фашизму в Східній Европі: рух навздогін чи прокладання нового шляху? // Україна Модерна. — 2013. — № 20.
  23. Evans, Richard J. The Third Reich in Power New York: Penguin Books, 2006.
  24. Mussolini by Bosworth, R. J. B. London: Arnold ; New York: Co-published in the United States of America by Oxford University Press, 2002. 584 p.
  25. Михайло Дубинянський Фашизм vs нацизм
  26. Владимир Родионов Расовые мифы нацизма Врага надо знать! Раздел: «МИФ НАЦИОНАЛЬНОЙ РЕЛИГИИ»(рос.)
  27. Benito Mussolini. The First Fascist by Anthony L. Cardoza New York: Pearson/Longman, c2006
  28. Hannah Arendt The Origins Of Totalitarianism Harcourt, Brace, Jovanovich (1973). Page 257, 258, 308, 309(англ.)
  29. Roger Griffin. Fascism. Oxford, England, UK: Oxford University Press, 1995. Pp. 8, 307.
  30. Aristotle A. Kallis. The fascism reader. New York, New York, USA: Routledge, 2003. Pp. 71
  31. Aaron Gillette, Racial Theories in Fascist Italy, 2002, p. 181
  32. Turner, Henry Ashby. Reappraisals of Fascism. New Viewpoints, 1975. p. 162
  33. а б в г д е ж Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Антисоціалізм і корпоративізм»)
  34. а б в г д е ж Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Антиіндивідуалізм і свобода»)
  35. (кит.)藝術與建築索引典—法西斯主義 於2011 年4 月11 日查閱
  36. Germino, Dante L. 1959. The Italian Fascist Party in Power: A Study in Totalitarian Rule. University of Minnesota Press. p. 114.
  37. а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Брехня демократії»)
  38. а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Фашизм не задкує назад»)
  39. Mussolini, Benito. 1935. Fascism: Doctrine and Institutions. Rome: Ardita Publishers. p 14.
  40. De Grand, Alexander. Fascist Italy and Nazi Germany: the «fascist» style of rule. Routledge, 2004. p. 28.
  41. Mühlberger, Detlef (1987). The Social Basis of European Fascist Movements. Routledge. ISBN 0-7099-3585-4.
  42. Kent, Allen; Lancour, Harold; Nasri, William Z. Encyclopedia of Library and Information Science: Volume 62 — Supplement 25 — Automated Discourse Generation to the User-Centered Revolution: 1970—1995. CRC Press, 1998. ISBN 0-8247-2062-8
  43. Grčić, Joseph. Ethics and political theory. Lanham, Maryland, USA: University of America, Inc, 2000.
  44. Gregor, Anthony James. Mussolini's intellectuals: fascist social and political thought. Princeton University Press, 2004. p. 172.
  45. а б Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Проти пацифізму: війна і життя як обов'язок»)
  46. а б Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Проти ліберальних доктрин»)
  47. Mussolini, Benito; «Address to the National Corporative Council (14 November 1933)». Fascism: Doctrine and Institutions. Fertig, 1978.
  48. Sternhell, Zeev, Mario Sznajder and Maia Ashéri, The Birth of Fascist Ideology: From Cultural Rebellion to Political Revolution (Princeton University Press, 1994) p. 161.
  49. Borsella, Cristogianni and Adolph Caso. Fascist Italy: A Concise Historical Narrative (Wellesley, Massachusetts: Branden Books, 2007) p. 76.
  50. а б в г д е ж и Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Демократія і нація»)
  51. а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Поняття держави»)
  52. а б Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Етична держава»)
  53. а б в г д Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Цінність і місія держави»)
  54. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Філософія фашизму»)
  55. а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Єдність держави і протиріччя капіталізму»)
  56. а б Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Духовне поняття життя»)
  57. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Зміст держави»)
  58. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Проти історичного матеріалізму і класової боротьби»)
  59. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Позитивне розуміння життя як боротьби»)
  60. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Розвиток доктрини»)
  61. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Проти демократичних ідеологій»)
  62. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Походження доктрини»)
  63. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Етичне і реалістичне розуміння життя»)
  64. а б в Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Імперія і дисципліна»)
  65. Доктрина фашизму, переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938 (розділ: «Передмова»)
  66. Aaron Gillette. Racial Theories in Fascist Italy. London, England, UK; New York, New York, USA: Routledge, 2001. Pp. 11.
  67. Neocleous, Mark. Fascism. Minneapolis, Minnesota, USA: University of Minnesota Press, 1997. p. 35
  68. а б Aaron Gillette. Racial Theories in Fascist Italy. London, England, UK; New York, New York, USA: Routledge, 2001. Pp. 39.
  69. Glenda Sluga. The Problem of Trieste and the Italo-Yugoslav Border: Difference, Identity, and Sovereignty in Twentieth-Century. SUNY Press, 2001. P. 52.
  70. Aaron Gillette. Racial Theories in Fascist Italy. London, England, UK; New York, New York, USA: Routledge, 2001. Pp. 188.
  71. Aaron Gillette. Racial Theories in Fascist Italy. London, England, UK; New York, New York, USA: Routledge, 2002. P. 45.
  72. Mussolini's Italy: Life Under the Fascist Dictatorship, 1915—1945 By R. J. B. Bosworth. Penguin, Jan 30, 2007. pages 1,2
  73. Mussolini's Italy: Life Under the Fascist Dictatorship, 1915—1945 By R. J. B. Bosworth. Penguin, Jan 30, 2007. pages 241,242
  74. Berlusconi says Mussolini was benign
  75. Тойнбі, Арнольд. Дослідження історії. Том 2./Пер. з англ. В. Митрофанова, П. Таращука.— К.: Основи, 1995.— С. 178.
  76. «Тамплиеры Пролетариата». — Електронна версія

Література

Першоджерела

  • «Доктрина фашизму», переклад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938
  • Юлиус Эвола. Фашизм: критика справа / пер. с ит. — Москва: Реванш, 2005. — 80 с.(рос.)
  • Giorgio Alberto Chiurco, Storia della Rivoluzione Fascista, Vallecchi editore, Firenze 1929.(італ.)
  • Julius Evola, Il Fascismo. Saggio di una analisi critica dal punto di vista della destra, Volpe, Roma 1963.(італ.)

Книжки

  • Борис Бессонов. Фашизм: идеология, политика. — Москва: Высшая школа, 1985. — 279 с.(рос.)
  • Роже Бурдерон. Фашизм: идеология и практика / Пер. с франц. — Москва: Прогресс, 1983. — 165 с.(рос.)
  • Б.Быховский. Фельдфебели в вольтерах (фашизм и философия). — Москва: Госполитиздат, 1943. — 40 с.(рос.)
  • Вольфґанґ Віперман. Європейський фашизм: порівняльний аналіз (1922—1982) / Пер. з нім. — Київ: Дух і літера, 2008. — 278 с.
  • Александр Галкин. Германский фашизм. — Москва: Наука, 1989. — 352 с.(рос.)
  • Бела Кёпеци. Неокосерватизм и «новые правые» / Пер. с венг. — Москва: Издательство политической литературы, 1986. — 144 с.(рос.)
  • Мэтью Лайонс. Что такое фашизм?. — Свободное марксистское издательство, 2011. — 50 с.(рос.)
  • Борис Лопухов. История фашистского режима в Италии. — Москва: Наука, 1977  — 296 с.(рос.)
  • Олександер Мицюк. Фашизм. — Прага: Накладом автора, 1930. — 20 с.
  • Эрнст Нольте. Фашизм в его эпоху / Пер. с нем. — Новосибирск: Сибирский хронограф, 2001. — 568 с.(рос.)
  • Вильгельм Райх. Психология масс и фашизм / Пер. с нем. — Москва: Университетская книга, 1997. — 380 с.(рос.)
  • Мануэль Саркисянц. Английские корни немецкого фашизма. От британской к австробаварской «расе господ» / Пер. с нем. — Санкт-Петербург: Академический проект, 2003. — 400 с.(рос.)
  • Ярослав Старух. Опір фашизму. — Київ—Львів, 1947. — 24 с.
  • Пальмиро Тольятти. Лекции о фашизме / Пер. с итал. — Москва: Издательство политической литературы, 1971. — 200 с.(рос.)
  • Г. С. Филатов (отв. ред.). История фашизма в Западной Европе. — Москва: Наука, 1978  — 616 с.(рос.)
  • No Compromise - The Conflict Between Two Worlds. By Melvin M. Rader.— New York: The MacMillan Company, 1939.— 403 p.
  • Alberto Acquarone, L'organizzazione dello Stato totalitario, Einaudi, Torino 1965.(італ.)
  • Paolo Alatri, Le origini del fascismo, Riuniti, Roma 1971.(італ.)
  • Eugenio Colorni dall'antifascismo all'europeismo socialista е federalista, Piero Lacaita Editore, Manduria-Bari-Roma, 2010.(італ.)
  • Renzo De Felice, Le interpretazioni del fascismo, Laterza, Bari 1969.(італ.)
  • Renzo De Felice, Breve storia del Fascismo, Collezione Le Scie n.47, Mondadori, Milano 2001.(італ.)
  • Saul Friedländer, Nazi Germany and the Jews: The Years of Persecution, 1933—1939, New York: HarperCollins, 1997.
  • Saul Friedländer, The Years of Extermination: Nazi Germany and the Jews, 1939—1945, New York: HarperCollins, 2007.
  • Emilio Gentile, Fascismo. Storia e interpretazione, Laterza, Bari 2005, 320 pp.(італ.)
  • Daniel Guérin, Fascisme et grand capital. Italie-Allemagne, Paris, Éditions de la révolution prolétarienne, 1936.(фр.)
  • Max Horkheimer, Eclipse of Reason, New York: Oxford University Press, 1947. 187 pp.(англ.)
  • Mario Isnenghi, Intellettuali militanti e intellettuali funzionari. Appunti sulla cultura fascista, Einaudi, Torino 1979.(італ.)
  • Walter Laqueur, Fascism: Past, Present, Future, London and New York: Oxford University Press, 1996. 272 pp.(англ.)
  • Franz Leopold Neumann, Behemoth: The Structure and Practice of National Socialism, London: Victor Gollancz Ltd., 1944.(англ.)
  • Kevin Passmore, Fascism: A Very Short Introduction, London and New York: Oxford University Press, 2002. 176 pp.(англ.)
  • Robert O. Paxton, The Anatomy of Fascism, Vintage, 2005, 336 pp.(англ.)
  • Stephen D. Shenfield, Russian Fascism: Traditions, Tendencies, Movements, Armonk and London: M. E. Sharpe, 2001.(англ.)
  • Eric Warenstam, Fascismen och nazismen i Sverige, 1920—1940. Studie i den svenska nationalsocialismens, fascismens och antisemitismens organisationer, ideologier och propaganda inder mellankrigsaren. Stockholm: Almqvist & Wiksell, 1970, 227 s.(швед.)

Статті

  • Галушко К. Фашизм // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 270. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Умберто Еко. Ур-фашизм // «Сучасність» (Київ). — 1996. — № 5. — С. 43–51.
  • В. Ю. Крушинський. Фашизм // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 2. М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.
  • C. Кульчицький. Фашизм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.744 ISBN 978-966-611-818-2
  • О. Ю. Кутаев. Кризис 1929 г. и германский национал-социализм // «Вопросы истории» (Москва). — 2012. — № 12. — C. 92-108.(рос.)
  • Віктор Петров. Расова теорія на слугах германського фашизму // Наукові записки Інституту історії матеріальної культури. — Київ: Всеукраїнська академія наук, 1934. — Кн. 2. — С. 49-71.
  • Вильгельм Райх. Массовая психология фашизма // «Свободная мысль» (Москва). — 1992. — № 10. — С. 113—121.(рос.)
  • Роман Тиса. Превентивна контрреволюція // Сучасна політична лексика. Навчальний енциклопедичний словник-довідник / за наук. ред Н. М. Хоми. — Львів: Новий світ-2000, 2015. — С. 309—310.
  • Е. С. Токарева. Фашизм, церковь и католическое движение в Италии (1922—1943). — Москва: ИВИ РАН, 1999. — 366 с.(рос.)
  • Лев Троцкий. Бонапартизм и фашизм // «Бюллетень оппозиции (большевиков-ленинцев)». — № 29-30 (сентябрь 1932).(рос.)
  • Лев Троцкий. Пилсудчина, фашизм и характер нашей эпохи // «Бюллетень оппозиции (большевиков-ленинцев)». — № 29-30 (сентябрь 1932).(рос.)
  • Лев Троцкий. Бонапартизм, фашизм и война // «Бюллетень оппозиции (большевиков-ленинцев)». — № 84 (сентябрь—октябрь 1940).(рос.)

Посилання

Історія, ідеолоґія, типолоґія

Фашизм і Україна

Див. також

Політика Це незавершена стаття про політику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Європи Це незавершена стаття з історії Європи.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.