Ванчицький Степан
| Степан Карлович Ванчицький | ||||
|---|---|---|---|---|
.jpg) | ||||
| Народився |
14 жовтня 1888 с. Красне, Скалатський повіт, Австро-Угорщина (нині Гусятинський район, Тернопільська область, Україна | |||
| Помер |
18 листопада 1969 (81 рік) Сідней, Австралія | |||
| Громадянство |
 Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Діяльність | адвокат | |||
| Alma mater | юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка | |||
| Партія | УНДО | |||
|
| ||||
 Ванчицький Степан у Вікісховищі | ||||
Ванчицький Степан Карлович (*14 жовтня 1888 р., с. Красне Скалатського повіту, нині Тернопільської області — 18 листопада 1969 р., Сідней, Австралія) — суспільний діяч у краї і на еміграції, правник, член НТШ, журналіст.[1]
Життєпис[ред. | ред. код]
Закінчив українську гімназію в Тернополі, потім юридичний факультет Львівського університету (1908–1913). Був учасником визвольних змагань у лавах Українських Січових Стрільців.[1]
Від початку 1928 р. вів обласну адвокатську канцелярію в Сяноці (до 1944), організовував читальні і філію «Просвіти» в селах і містечках Лемківщини, діяльний ви товаристві «Сільський Господар»,[1] боровся проти спроб польських урядових кіл полонізувати українців Західних Карпат. На належну висоту підняв тут рільничу освіту. Працював спільно з художником Л. Гецом, проф. М. Іваненком, о. Степаном Венгриновичем, етнографом І. Добрянською.
У 1939 р. створив у Сяноці «Український Комітет», був обраний головою Української Народної Ради. Був кілька разів ув'язнений. У липні 1944 р. виїхав до Німеччини, а потім до Австралії.
Активіст українського громадського життя у Сіднеї; заступник Української громади НПВ (1957 і 1959), діючий голова осередку праці НТШ (1957).
Журналістська діяльність[ред. | ред. код]
Журналістську діяльність розпочав ще в 1914 р. В Галичині співпрацював у газетах «Діло» та «Українське Слово».[1]
Багато писав про Лемківщину в часописі «Лемківські вісті», «Лемківському календарі», газ. «Наш Лемко». Окремі статті: «Лемкам належиться їхня рідна земля» (1968), «Лемківщина — самоцвіт України» (огляд суспільного життя на Лемківщині в 1918–1944, 1969), «В огні окрадена» (до трагедії лемків у 1944–1947 рр., 1967) та інші, вельми цінні для вивчення історії лемків.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г Енциклопедія української діяспори / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 1995. — Т. 4 : Австралія, Азія, Африка. — ISBN 978-5-7702-1069-9. — С. 51.
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія української діяспори / гол. ред. Василь Маркусь ; Наукове Товариство ім. Шевченка, Національна академія наук України. — К. : ІНТЕЛ, 1995. — Т. 4 : Австралія, Азія, Африка. — ISBN 978-5-7702-1069-9. — С. 51.
- Діячі науки і культури Лемківщини