Ельдорадо (футбол)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 18:58, 13 вересня 2020, створена SashkoR0B0T (обговорення | внесок) (автоматична заміна {{Не перекладено}} вікі-посиланнями на перекладені статті)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ельдорадо — період у колумбійському футболі, коли національний чемпіонат був одним з найсильніших у світі. Тривав п'ять років (1949—1953).

Історія

1948 року в Колумбії була створена загальнонаціональна професіональна ліга. Вона отримала назву Ліга Демайор, що в перекладі означає Старший дивізіон. З наступного року керівники клубів почали запрошувати до складів своїх колективів відомих легіонерів і при цьому ігнорували правила ФІФА щодо виплати коштів за трансферні переходи колишнім командам. У великій мірі цьому спряв страйк футболістів в Аргентині, які вимагали збільшення заробітної плати. У такій ситуації багато аргентинських гравців погодилися виступати в колумбійських командах.

Міжнародна федерація футболу, через порушення клубами трансферних правил, позбавила членства Федерацію футболу Колумбії. Санкції були накладені і на збірну Колумбії, якій було заборонено брати участь у міжнародних турнірах.

Першим значним трансфером стала поява у складі столичного «Мільйонаріоса» 30-річного аргентинця Адольфо Педернери з «Рівер Плейта». Згодом до нього приєдналися співвітчизники Альфредо Ді Стефано, Хуліо Коцці, Нестор Россі, Уго Реєс, Антоніо Баес, уругваєць Рамон Вільяверде, парагваєць Хуліо Сезар Рамірес та інші.

Цей шлях обрали і інші команди ліги. Більшу частину складу «Депортіво Калі» складали аргентинські футболісти. Кольори «Депортіво Перейри» захищали кращі гравці з Парагваю. «Індепендьєнте Медельїн» зконцентрувався на перуанських футболістах, а «Універсидад» з Боготи — на косториканцях. По одному сезону відіграли за «Кукута Депортіво» чемпіони світу 1950 року Шуберт Гамбетта і Еусебіо Техера, всього у цій команді грало 12 уругвайців.

«Атлетіко Хуніор» запросив гравців збірної Бразилії Елено Де Фрейтаса і Тіма, віце-чемпіона світу 1938 року Белу Шароші і півзахисника ужгородського «Спартака» та італійського «Луккезе» Михая Урама. Ще один віце-чемпіона світу 1938 року Дьюла Женгеллер грав за «Депортіво Самаріос». У складі цієї команди виступали 10 колумбійців, 8 угорців, 2 югослава, австрієць, аргентинець, італієць і румун.

Син власника столичного клубу «Санта-Фе» навчався в Англії, і за його рекомендацією були запрошені гравці «Сток Сіті» Ніл Франклін, Джордж Маунтфорд і Чарлі Міттен з «Манчестер Юнайтед». Ще двоє «манкуніанців» — Генрі Кокберн і Джон Астон — відмовилися переїджати до Колумбії. «Мільйонаріос» також залучив до свого складу футболістів з Британських островів: Боббі Флавелла («Хартс» Единбург) і Біллі Хіггінса («Евертон» Ліверпуль). Запрошень було набагато більше, але британці остерігалися санкцій з боку власної федерації.

У чемпіонаті 1949 року на поле виходили 222 футболісти, у тому числі: 13 аргентинців, 8 перуанців, 5 уругвайців, по два чилійця, еквадорця і домініканця, а також іспанець. Через два сезони кількість легіонерів збільшилася до 320 футболістів. В основі найсильнішого клуба, «Мільйонаріоса», грав лише один колумбієць — Франсіско Сулуага. 1952 року «Блакитний балет» запросили на турнір присв'ячений 50-річчю мадридського «Реала». Команда з Боготи стала переможцем з трьома перемогами і двома нічиїми, у тому числі були сильнішими від ювілярів — 4:2 (дубль на рахунку Ді Стефано). Між цими командами відбулися ще чотири матчі, у Колумбії та Венесуелі: латиноамериканці здобули дві перемоги і два поєдинки завершилися внічию.

У тогочасному чемпіонаті Колумбії було втілено декілька прогресивних ідей. Вперше в світовому футболі командам дозволялося робити по дві заміни, вперше в Латинській Америці на футболках гравців були номери. На ігри запрошувалися арбітри з Англії і Іспанії.

1951 року був підписаний «Пакт Ліми», який врегульовував відносини з Міжнародною федерацією. Гравці мали повернутися у свої колишні команди безкоштовно до 15 жовтня 1954 року, або за них виплачувалася компенсація. Колумбійським клубам було заборонено до цього терміну продавати футболістів. Ця заборона поширювалася і на їх колишні команди.

Найбільш відомим гравцем епохи Ельдорадо є Альфредо Ді Стефано, який п'ять разів здобував Кубок європейських чемпіонів у складі мадридського «Реала» і двічі визнавався найкращим футболістом Європи.

Турніри

Підсумкові міця клубів у чемпіонатах епохи Ельдорадо:

Команда Місто Чемпіонат
1949 1950 1951 1952 1953
«Депортес Кіндіо»[en] Арменія 5 5
«Атлетіко Хуніор» Барранкілья 9 8 6 10
«Депортіво» Барранкілья 13
«Спортінг»[es] Барранкілья 11 7 14 9
«Мільйонаріос» Богота
«Санта-Фе» Богота 8 6 9 4
«Універсидад» Богота 6 12 17 10
«Атлетіко»[en] Букараманга 11 6 12 15 12
«Америка» Калі 10 10 13 7
«Бока Хуніорс»[en] Калі 8 7
«Депортіво» Калі 4 4 6
«Кукута Депортіво»[en] Кукута 5 8 5
«Депортес Кальдас» Манісалес 4 10
«Онсе Депортіво» Манісалес 9 16 10
«Депортіво» Манісалес 12
«Атлетіко Насьйональ» Медельїн 7 15 15 13 7
«Індепендьєнте» Медельїн 5 4 16
«Уракан»[en] Медельїн 12 14 18
«Депортіво Перейра»[en] Перейра 14 13 11 11
«Уніон Магдалена»[en] Санта-Марта 14 11 8
  1. 1951 року «Атлетіко Мунсіпаль» був перейменований на «Атлетіко Насьйональ».
  2. 1952 року «Депортес Кальдас» і «Онсе Депортіво» об'єдналися в одну команду під назвою «Депортіво Манісалес».
  3. 1953 року «Депортіво Самаріос» був перейменований на «Уніон Магдалена».

Легіонери

Список відомих легіонерів Ліги Демайор (1949—1953)

Команда Місто Гравці-легіонери
«Депортес Кіндіо» Арменія
«Атлетіко Хуніор» Барранкілья Тім, Елено Де Фрейтас[en] (обидва — Бразилія), Ласло Секе[en], Імре Данко, Бела Шароші, Фернеш Ньєрш, Михай Урам (всі — Угорщина)
«Депортіво» Барранкілья
«Спортінг» Барранкілья Дельфін Бенітес (Парагвай), Рубі Серіоні[en] (Аргентина)
«Мільйонаріос» Богота Адольфо Педернера, Альфредо Ді Стефано, Хуліо Коцці, Нестор Россі, Антоніо Баес[es], Рейнальдо Моурін, Уго Реєс, Маріо Фернандес[1] (всі — Аргентина), Боббі Флавелл[en] («Хартс» Шотландія), Рамон Вільяверде, Рауль Піні[ru] (обидва — Уругвай), Біллі Хіггінс («Евертон» Англія), Ісмаель Соріа (Перу), Хуліо Сезар Рамірес (Парагвай)
«Санта-Фе» Богота Ектор Ріал[en], Рене Понтоні[en], Герман Антон[es], Маріо Фернандес (всі — Аргентина), Ніл Франклін, Джордж Маунтфорд[en], Чарлі Міттен (всі — Англія)
«Універсидад» Богота Хесус Марія Лірес[es] (Аргентина)
«Атлетіко» Букараманга Арістобуло Деамброссі[es] (Аргентина)
«Америка» Калі Рафаель Анхель Гарсія[en] (Коста-Рика), Сесар Кастаньйо[es] (Аргентина)
«Бока Хуніорс» Калі Атіліо Лопес, Франсіско Солано[en] (обидва — Парагвай)
«Депортіво» Калі Валеріано Лопес[en] (Перу), Каміло Сервіно (Аргентина)
«Кукута Депортіво» Кукута Шуберт Гамбетта, Еусебіо Техера, Антоніо Сакко, Бібіано Сапірайн[en], Рамон Вільяверде, Алсідес Манія[pt], Хуан Тулік[pl], Луїс Мілок[en], Хуліо Улісес Терра[en] (всі — Уругвай)
«Депортес Кальдас» Манісалес Вітаутас Кріщунас[it] (Литва)
«Онсе Депортіво» Манісалес
«Депортіво» Манісалес
«Атлетіко Насьйональ» Медельїн
«Індепендьєнте» Медельїн Роберто Драго[ru], Сегундо Кастільйо[en] (обидва — Перу)
«Уракан» Медельїн
«Депортіво Перейра» Перейра Енріке Авалос, Касіміро Авалос[es], Марселіно Варгас, Сесар Фретас, Кармело Коломбо (всі — Парагвай), Луїджі Ді Франко[en] (Італія)
«Уніон Магдалена» Санта-Марта Дьюла Женгеллер (Угорщина), Їржи Ганке (Чехословаччина), Бруно Джерцеллі[en], Коррадо Контін[en], Алессандро Адам (всі — Італія), Рудольф Штріттіх (Австрія), Звонко Монсідер[en], Мілош Драголович (обидва — Югославія)

Примітки

  1. Маріо Фернандес на сайті National-Football-Teams.com (англ.)

Посилання

  • Савин А. В. «Футбол». Энциклопедия (том 2). — М.: Человек, 213 — С. 376—382 (рос.)