Кайман (жолоб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 12:53, 2 березня 2022, створена InternetArchiveBot (обговорення | внесок) (Bluelink 1 book for Перевірність (20220301)) #IABot (v2.0.8.6) (GreenC bot)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Координати: 18°30′ пн. ш. 83°00′ зх. д. / 18.500° пн. ш. 83.000° зх. д. / 18.500; -83.000

Топографічна карта жолоба Кайман і прилеглих районів
Жолоб Кайман знаходиться з західного краю мікроплити Гонав

Жолоб Кайман (Кайманова западина, на радянських картах 50-х рр. — Западина Бартлетт) — складна зона трансформного розлому на дні західної частини Карибського моря між Ямайкою і Каймановими островами. Утворює частину тектонічної границі між Північно-Американською та Карибською плитами. Починається від Навітряної протоки, проходить південніше гірського пасма Сьєрра-Маестра на Кубі й далі йде до Гватемали. Кордон плит прямує по материку (розлом Мотагуа) і потім дном Тихого океану, утворюючи Центрально-Американський жолоб.

Жолоб Кайман витягнутий з північного сходу на південний захід, максимальна його глибина становить 7686 м, що є найглибшою точкою Атлантичного океану. У жолобі відбувається спрединг зі швидкістю 11-12 мм/рік[1] На сході жолоб межує з мікроплитою Гонав.

Під час еоцену жолоб був зоною субдукції, що утворила вулканічну дугу хребта Кайман і Сьєрра-Маестра — вулканічну місцевість на півночі Куби, а на північному сході Карибська плита зазнала субдукцію під Північноамериканську плиту, або, як деякі дослідники стверджують, під террейн Східно-Кубинська мікроплита[2]

У 2010 британська експедиція з Національного океанографічного центру з Саутгемптону, оснащена роботизованим підводним човном, почала дослідження жолобу і виявила чорних курців на дні океану на глибині 5 км, що є на той момент найглибшою точкою де курці були знайдені[3][4][5] У січні 2012 року дослідники оголосили, що вода виходить з отворів при температурі можливо, понад 450 °C, що робить їх одними з найгарячіших відомих підводних гейзерів.

Примітки

  1. Einsele, Gerhard (2000). Sedimentary Basins: Evolution, Facies, and Sediment Budget (вид. 2nd). Springer. с. 630. ISBN 978-3-540-66193-1.
  2. Sigurdsson, H, S. Kelley, R.M. Leckie, S. Carey, T. Bralower, and J. King (2000). Chapter 20: History of circum-Caribbean explosive volcanism: 40Ar/39Ar dating of tephra layers. У Leckie, R.M., Sigurdsson, H., Acton, G.D., and Draper, G. (ред.). Sci. Results. Proc. ODP. Т. 165. College Station, Texas: Ocean Drilling Program. doi:10.2973/odp.proc.sr.165.2000. ISSN 1096-7451. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  3. Carpenter, Jennifer (9 серпня 2008). Sub to make deep Caribbean dive. BBC Science News. Процитовано 9 серпня 2008.
  4. World's deepest undersea vents discovered. LiveScience.com. 11 квітня 2010. Процитовано 12 квітня 2010.
  5. Latest news. RRS James Cook Voyage 44. Процитовано 14 січня 2012.

Ресурси Інтернету