Однодвірці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 07:51, 19 вересня 2021, створена Q-Wert-273 (обговорення | внесок) (повернення тексту до статті)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Святковий костюм однодвірки XIX століття, Луганський краєзнавчий музей.

Однодвірці[1][2], однодворці[2] — суспільна верства державних селян Московського царства та Російської імперії 17-19 ст., яку складали нащадки стародавніх бояр і дітей боярських, а також хрещених ординців, вихідців з Золотої Орди, верстви якій у суспільстві Речі Посполитій відповідала шляхта чиншева[3], шляхта застінкова і реєстрове козацтво. Після поразки Листопадового повстання 1830—1831 року до цього стану було записано тих нащадків польської шляхти, які не змогли довести свої права на дворянство[4].

Спочатку «однодвірцями» називалися лише діти боярські, які жили одним двором (звідси походить їхня назва), а з 1719 — усі служилі люди. О. займали проміжне становище між дворянами та селянами[5].

Історія

Однодвірці були створені з нащадків дрібних служивих людей, які у 16-17 ст. селилися на південних кордонах Російської централізованої держави для її захисту від набігів кримських, ногайських та астраханських татар. У зв'язку з переміщенням кордону на південь виявилися всередині країни. До середини 19 ст. налічувалося близько 1,3 млн однодвірців, на поч. 20 ст проживали переважно у Курській, Тамбовській, Тульській, Рязанській, а також інших губерніях.

З 1719 року однодвірці сплачували подушне, а з 1723 року – грошовий оброк.

У ХІХ ст. до категорії однодвірців, згідно закону від 19.10.1831 р., зараховували шляхту, яка не пройшла затвердження дворянських прав. Однодвірці платили щорічний податок і підлягали рекрутській повинності, більшість з них не мала своєї землі.

Після селянської реформи у 1868 року однодвірці зрівняні у правах з сільським станом — їх було зараховано до селянських або міщанських громад, та перестали існувати як окрема категорія.

Примітки

Джерела та література

Посилання