Однодвірці
Однодвірці[1][2], однодворці[2] — суспільна верства державних селян Московського царства та Російської імперії 17-19 ст., яку складали нащадки стародавніх бояр і дітей боярських, а також хрещених ординців, вихідців з Золотої Орди, верстви якій у суспільстві Речі Посполитій відповідала шляхта чиншева[3], шляхта застінкова і реєстрове козацтво. Після поразки Листопадового повстання 1830—1831 року до цього стану було записано тих нащадків польської шляхти, які не змогли довести свої права на дворянство[4].
Спочатку «однодвірцями» називалися лише діти боярські, які жили одним двором (звідси походить їхня назва), а з 1719 — усі служилі люди. О. займали проміжне становище між дворянами та селянами[5].
Історія
Однодвірці були створені з нащадків дрібних служивих людей, які у 16-17 ст. селилися на південних кордонах Російської централізованої держави для її захисту від набігів кримських, ногайських та астраханських татар. У зв'язку з переміщенням кордону на південь виявилися всередині країни. До середини 19 ст. налічувалося близько 1,3 млн однодвірців, на поч. 20 ст проживали переважно у Курській, Тамбовській, Тульській, Рязанській, а також інших губерніях.
З 1719 року однодвірці сплачували подушне, а з 1723 року – грошовий оброк.
У ХІХ ст. до категорії однодвірців, згідно закону від 19.10.1831 р., зараховували шляхту, яка не пройшла затвердження дворянських прав. Однодвірці платили щорічний податок і підлягали рекрутській повинності, більшість з них не мала своєї землі.
Після селянської реформи у 1868 року однодвірці зрівняні у правах з сільським станом — їх було зараховано до селянських або міщанських громад, та перестали існувати як окрема категорія.
Примітки
- ↑ Станіслав Дуб Міграційна політика царського уряду щодо «неблагонадійних верств» Правобережної України у ХІХ столітті
- ↑ а б Однодвірці // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Розділ III. Даніель Бовуа. Битва за землю в Україні 1863—1914.
- ↑ Розділ II. Даніель Бовуа. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831—1863).
- ↑ Лазанська Т. І. Однодвірці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
Джерела та література
- Т. І. Лазанська. Однодвірці // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 553. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- В. А. Чехович. Однодворці // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
Посилання
- Однодворці на vseslova.com.ua