Шпак-білощок целебеський
| Шпак-білощок целебеський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Basilornis celebensis GR Gray, 1861 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Шпак-білощо́к целебеський[2] (Basilornis celebensis) — вид горобцеподібних птахів родини шпакових (Sturnidae)[3]. Ендемік Індонезії.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 23-27 см. Забарвлення переважно чорне, кінчики пер мають зелений відблиск. На горлі, щоках і на боках є білуваті з охристим або рудим відтінком плями. На голові помітний фіолетово-синій чуб, у самців він більший. Хвіст чорний, блискучий, крила чорнувато-коричневі. Очі коричнювато-червоні, дзьоб світло-зеленувато-блакитний, лапи жовті. Молоді птахи мають шоколадно-коричневе забарвлення, на нижній частині тіла у них світлі смуги, плями на голові і боках у них не мають рудуватого відтінку[4].
Целебеским шпакам-білощокам притаманна багата вокалізація, що включає бурчання, пронизливий свист, пист і трелі.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Целебеські шпаки-білощоки мешкають на острові Сулавесі та на деяких сусідніх островах, зокрема на Лембе[en], Муні, Бутоні та на островах Тоґіан[en]. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, на уліссях і галявинах, в рідколіссях і саванах. Зустрічаються парами або невеликими сімейними зграйками, шукають їжу переважно в кронах дерев. Іноді приєднуються до змішаних зграй птахів, разом з сулавеськими майнами. Раціон целебеських шпаків-білощоків на 44% складається з плодів, а на 52% — з безхребетних, решта припадає на дрібних хребетних.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Basilornis celebensis.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Nuthatches, Wallcreeper, treecreepers, mockingbirds, starlings, oxpeckers. World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 11 березня 2022.
- ↑ Craig, Adrian; Feare, Chris (2010). Starlings and Mynas. Bloomsbury Publishing. с. 134—135. ISBN 978-1-4081-3522-8.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |