Eptatretus stoutii

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Eptatretus stoutii
Eptatretus stouti
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Міксини (Myxini)
Ряд: Міксиноподібні (Myxiniformes)
Родина: Міксинові (Myxinidae)
Рід: П'явкорот ( Eptatretus )
Вид: E. stoutii
Біноміальна назва
Eptatretus stoutii
(Lockington, 1878)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Eptatretus stoutii
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Eptatretus stoutii
EOL logo.svg EOL: 994791
ITIS logo.svg ITIS: 622244
IUCN logo.svg МСОП: 196044
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 7765

Eptatretus stoutii — вид родини міксинових (Myxinidae).

Поширення[ред.ред. код]

Міксина поширена в абісальній зоні на півночі Тихого океану біля берегів Канади та США.

Опис[ред.ред. код]

Група Eptatretus stoutii на глибині 150 м біля берегів Каліфорнії.

Тіло завдовжки 35-42 см. Самці менші за самиць. Міксина на морді має щупальця, які дозволяють їй знайти їжу більш легко. У час небезпеки шкірні залози цієї міксини виділяють білок, який при реакції із водою перетворюється на слиз. Тіло тварини за лічені секунди покривається величезною кількістю слизу і міксина стає непривабливою для хижака.[1]

Спосіб життя[ред.ред. код]

Цей вид мешкає на континентальних шельфах і верхніх схилах на глибинах від 16-966 м. Цей вид живе дрібні мулисті і глинисті ґрунти.

Розмноження[ред.ред. код]

Дослідження статевих залоз показує, що нерест відбувається протягом усього року. Зрілі самиці відкладають, в середньому, 28 яєць до 5 мм у довжину. Копулятивний орган у цього виду відсутній. [2]

Живлення[ред.ред. код]

Eptatretus stoutii можна зустріти у тілах загиблих тварин (наприклад, китів та риб), які потрапили на велику (до одного кілометра) глибину. Він не тільки поїдає трупи, але і живе у них і навіть розмножується серед рештків, що розкладаються.

Раніше зоологи думали, що цей довгий і слизький "санітар" харчується так само, як і інші міксини, які, наблизившись до жертви (не важливо, живої або мертвої), проникають всередину за допомогою потужного язика, наділеного роговими зубцями, і поїдають м'язи і нутрощі, сидячи в виїденій "норі". Проте експерименти Кріса Гловера з Університету Кентербері у 2011 році, а також його колег з Канади показали, що, швидше за все, він, розташувавшись на трупі, всмоктує органічні речовини через шкірні покриви.[3][4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Theisen, Birgit. The Olfactory System in the Pacific Hagfishes Eptatretus stoutii, Eptatretus deani, and Myxine circifrons. Blackwell publishing. Процитовано 6 December 2011. 
  2. Barbs, William. Pacific hagfish, Eptatretus stouti, and black hagfish, E. deani: The Oregon fishery and port... National Marine Fisheries Service. Процитовано 6 December 2011. 
  3. Bucking, Carol. Digestion under Duress: Nutrient Acquisition and Metabolism during Hypoxia in the Pacific Hagfish. Процитовано 6 December 2011. 
  4. Barras, Colin. The hag with impeccable table manners. Процитовано 6 December 2011.