Rozhlad
 | ||||
 | ||||
| Країна видання |
 Німеччина | |||
|---|---|---|---|---|
| Мова | верхньолужицька мова і нижньолужицька мова | |||
| Видавець | Видавництво Домовінаd | |||
| Засновано | 1950 | |||
| ISSN | 0557-4250 | |||
| | ||||
| rozhlad.de | ||||
Rozhlad, повне найменування Rozhlad — Serbski kulturny časopis (Огляд — сербський культурний часопис) — громадсько-культурний і літературний лужицький часопис, що видається в Німеччині. Виходить верхньолужицькою і нижньолужицькою мовами. Друкується у видавництві «Домовіна».
Історія[ред. | ред. код]
На сторінках часопису друкуються публіцистичні статті, що стосуються історичних та поточних культурних і політичних питань суспільного життя лужицького народу. Журнал публікує поетичні твори, есе, інтерв'ю та рецензії.
Журнал став виходити з 1950 року. Видання стало прямим наступником культурних журналів «Łužičan» (1860—1881) і «Łužica» (1882—1937). Першим редактором до 1952 року був лужицький письменник Ота Вічаз. В початковий період видання журнал був органом лужицької суспільно-культурної організації Домовіна. В редакційну колегію цього періоду входили відомі лужицькі письменники Юрій Брезан і Фридо Метшк. З моменту свого заснування до 1980 року журнал дотримувався соціалістичного спрямування. У 1950 році в журналі була опублікована стаття лужицького громадського діяча Яна Шолти «Naš wulki přećel — Wilhelm Pieck» («Наш великий друг — Вільгельм Пік»), яка стала визначальною для соціалістичної спрямованості видання.
З моменту свого виникнення в 1950 році видання зберегло свою періодичність терміном двічі в місяць. В даний час журнал друкується в друкарні Домовіни «Domowina-Verlag». У 2004 році наклад видання був 610 примірників — ця кількість охоплює приблизно близько 5 % лужицьких домогосподарств[1]. У 2005 році видання згадувалося в доповіді німецького Міністерства внутрішніх справ в якості прикладу з реалізації європейської Конвенції про захист національних меншин[1]. У зв'язку з редакційними матеріальними проблемами тираж журналу поступово зменшується і серед лужицького населення організуються різні акції, що закликають підтримувати видання журналу[2]. У 2014 році налічувалося 420 абонентів.
Головні редактори[ред. | ред. код]
- Ота Вічаз (1950—1952);
- Мерчін Новак-Нехорнський (1952—1969);
- Циріл Кола (1970—1991);
- Єва-Марія Чорнакец (1992—2011);
- Ріхард Бігль (2011—2013);
- Віктор Закар (2013—2015).
- Сара Мічкец (2016 -)
Нагороди[ред. | ред. код]
- Лауреат премії маєтку Якуба Чишинского (1976).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Second Report submitted by the Federal Republic of Germany under Article 25, paragraph 2, of the Council of europe's Framework Convention for the Protection of National Minorities (Abgerufen am 13. April 2005) — Annexes: Printmedien des sorbischen Volkes, Seite 19
- ↑ Aufruf zur Solidarität (Version vom 29. September 2007 im Internet Archive)
Література[ред. | ред. код]
- Гугнин А. А., Введение в историю серболужицкой словесности и литературы от истоков до наших дней, Российская академия наук, Институт славяноведения и балканистики, научный центр славяно-германских отношений, М., 1997, стр. 158, ISBN 5-7576-0063-2
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт журналу [Архівовано 23 жовтня 2012 у WebCite]