Джаґір

Джаґір (фарсі, букв. «той, хто тримає місце») — панівна форма феодального землевласництва в імперії Великих Моголів XVI—XVIII століть.

Історія

Власник джаґіра (джаґірдар) фактично був повновладним правителем свого володіння, отримував на свою користь частину земельного податку й був зобов'язаний за це утримувати певний загін найманої кінноти; при цьому формально вся виділена у джаґір земля продовжувала належати падишаху. Чисельність війська, розмір податку й ділянки відповідали рангу воєначальника.

Первинно джаґір видавався на незначний термін (як правило, до трьох років); при цьому він міг продовжуватись чи замінюватись джаґіром в іншій області, але не переходив у спадок — сини померлого джаґірдара отримували наділи на звичайних підставах. За часів розквіту Могольської держави, за Аурангзеба (1658–1707), кількість джаґірдарів сягала 4 тисяч. До XVIII століття завершилась трансформація джаґірів у спадкове володіння.

Джерела

• HH Davies; W Blyth (1873). Umritsur, Sowrian & Turun Tarun. Lahore: Government Civil Secretariat Press. с. 29. Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2017.
• Kaushik Roy (2015). Military Manpower, Armies and Warfare in South Asia. Taylor & Francis. с. 57—59. ISBN 978-1-317-32127-9. Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 17 квітня 2017.