Очікує на перевірку

Котляревські гербу Огоньчик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Котляревські
Огоньчик[1][2][3]
Опис герба: >>>

Території: Булановський ліс[4]
Близькі роди: Жуковські, Педоренки, Скоробагачі
Підданство: Річ Посполита

Гетьманщина
Російська імперія

Замки / палаци: Садиба Котляревських

Котляревські (рос. Котляревские) — український православний священицький рід, зарахований до дворянства Російської імперії.

Походження

[ред. | ред. код]

Достеменне походження полтавських Котляревських гербу Огоньчик невідоме. Першими згаданими в джерелах представниками роду були диякон Успенського собору в Полтаві Іван (Іоанн) Котляревський[a] та його брат «ярославський ієрей» Василь Котляревський, що мав кількох синів. В «Розподільчому акті» на майно Котляревських від 3 вересня 1779 р. згадується прабабуся І. П. Котляревського — Марія Ясенова, проте невідомо, чи це мати диякона Іоанна чи його теща[5].

Нащадки Василя Котляревського мешкали у Кременчуцькому повіті.

Цей рід Котляревських було внесено в частину VI родословної книги спадкового дворянства Катеринославського намісництва:

Полтавский дворянской опеки протоколист Иван Петров сын Котляревский просил меня выдать ему свидетельство, что он между дворянами Полтавского уезда считается. А как мне известно, что оный протоколист Котляревский происходит из малороссийского шляхетства, владеет в Полтавском уезде недвижимым имением и его род внесен Екатеринославского наместничества в дворянскую родословную книгу в шестую ее часть, почему он, Котляревский, о вступлении как в военную и в статскую службу никакого препятствия не имеет. Во уверение всего вышописаного и сие свидетельство от меня ему, Котляревскому, за подписом и с приложением герба моего и печати дано в Полтаве 1793 года, генваря 30 дня.

— Полтавского уезда дворянский предводитель коллежский советник Петр Черныш[4]

Опис герба

[ред. | ред. код]
Докладніше: Огоньчик

Щит: в червоному полі стріла, поставлена на напівкільце. Нашоломник: дві руки що тримають напівкільце[3].

Родова схема

[ред. | ред. код]
  • NN Котляревський (*? — †?)
    • Іван Котляревський (*? — †до 1768) — диякон в Свято-Успенському соборі в Полтаві[6]Агафія Яківна NN (*? — †до 1768)
      • Петро Іванович (*1749 — †?) — канцелярист в полтавському міському магістраті ∞ Параскева Лаврентіївна Жуковська (*? — †?) — донька козака Решетилівської сотні[7][8]
      • Яків Іванович (*1754 — †?) — полтавський мешканець[4]
      • Агафія Іванівна (*? — †?) ∞ NN (*? — †?)[4]
      • Марфа Іванівна (*? — †?)
    • Василь Котляревський (*? — †?) — ярославський (можливо у с. Ярославець Ніжинського полку) ієрей
      • NN Котляревський (*? — †?)
      • NN Котляревський (*? — †?)

Коментарі

[ред. | ред. код]
  1. Дід письменника.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Літературна панорама. 1988 Текст : збірник. Вип. 3 / упоряд. Г. М. Сивокінь. – К. : Дніпро, 1988. – 270 с. – 1,30.
  2. "Малоросійська шляхта" мала більше прав і вольностей, ніж російські дворяни. Архів оригіналу за 26 червня 2018. Процитовано 5 листопада 2017.
  3. а б Алла Ротач ГІРКІ І СВІТЛІ ТРИДЦЯТЬ ЛІТ І ТРИ РОКИ Про заснування Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського та його перших працівників (до 60-річчя музею)
  4. а б в г Залашко А. Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. — Київ: Дніпро, 1969. — 630 с.
  5. Полтавський літературно-меморіальний музей І. Котляревського
  6. Срезневский В. Котляревский, Иван Петрович // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
  7. Батько української літератури : методичні рекомендації до 245-ї річниці від дня народження І. П. Котляревського / уклад. Максименко М. Г. – Полтава, 2014. – 12 с. Архів оригіналу за 21 грудня 2017. Процитовано 5 листопада 2017.
  8. Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 377—378

Література

[ред. | ред. код]
  • І. П. Котляревський у критиці та документах: збірник статей, рецензій, висловлювань / упоряд. і вступ. ст.: А. Залашко . — Київ: Держлітвидав України, 1959 . — 214 с. — Бібліогр.: с. 208—209.