Успенський собор (Полтава)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Свято-Успенський кафедральний собор
UspenskiySoborPoltava2.JPG
49°34′55″ пн. ш. 34°34′02″ сх. д. / 49.58194° пн. ш. 34.56722° сх. д. / 49.58194; 34.56722Координати: 49°34′55″ пн. ш. 34°34′02″ сх. д. / 49.58194° пн. ш. 34.56722° сх. д. / 49.58194; 34.56722
Тип споруди церква
Розташування Україна Україна,Полтава
Засновник полтавська козацька старшина
Початок будівництва 1751
Кінець будівництва 1770
Архітектурний стиль українське бароко
Належність УПЦ КП: Полтавська єпархія
Адреса Соборна площа, 1
Успенський собор (Полтава) is located in Полтавська область
Успенський собор (Полтава)
Успенський собор (Полтава) (Полтавська область)
CMNS: Успенський собор на Вікісховищі
Вигляд собору зі сходу. Початок ХІХ ст. Гравюра Й. Стадлера за малюнком О. Кунавіна.
Вид на собор, кінець 19 ст.

Свято-Успенський кафедральний собор — православний храм у Полтаві, кафедральний собор Полтавської єпархії УПЦ КП. Визначна пам'ятка козацького бароко 2-ї половини XVIII століття.

Будівництво[ред.ред. код]

До побудови Свято-Успенського собору поруч із цим місцем стояла дерев'яна Успенська церква, яка була «градським собором»[1]. Відомі свідчення про її існування вже 1695 року.

1748 року козацька старшина, міський отаман Ілля Волховський, представники церковної та міської громад прийняли рішення про спорудження на головній площі Полтавської фортеці кам'яного храму і 8 листопада уклали договір з архітектором з Нової Сербії Стефаном Стабанським. В числі ініціаторів будівництва були полковник полтавський Андрій Горленко, обозний Андрій Рунівський, полковий суддя Григорій Сахновський, бунчуковий Димитрій Білуха та інші[1].

Через низку труднощів будівництво розпочалося лише 1751-го року і тривало до 1770[1]. Це був перший кам'яний собор Полтави. Розміри його сягали 32×17 метрів. Споруда храму двоповерхова в стилі візантійської базиліки, трикупольна, київського стилю, по обидва боки розташовані ризниця та паламарня. Фасади прикрашали декоративно оздоблені фронтони. Пізніше, майже через 10 років, близько 1780 р. храм перебудовано. Добудували ще два куполи над вівтарною частиною, і храм став п'ятикупольним.

Добудова[ред.ред. код]

У 1774 році було розпочато будівництво дзвіниці, яке затяглось через відсутність коштів аж на 27 років і було завершено 1801 року. На другому ярусі розміщались дзвони — один з них 350 пудів. На третьому ярусі було встановлено дзвін «Казикерманъ», на ньому — барельєфи Успіння та Хреста в терновому вінці, а на дзвоні напис:

«

...за Гетьмана Мазепи Богомь дарованна;
Сооружень звонь сей к Божей славе;
До Храму Успения во граде Полтаве;
Изъ штук Кизикерманских, Арминских здобычных;
З придатком матерій до звона приличних;
Коштом Его милости войск Полтавских вожи;
Павла Семеновича Украини строжи
Делаль Афанасій Петрович

 »

Пізніше через тріщину цей дзвін було перелито, а надпис — частково змінено. 1890 року він повернувся до дзвіниці[1].

В 1899—1900 рр. було прийнято рішення про розширення собору. Добудовано притвор, хори перенесено західніше, храм став світлішим, просторішим, площа зросла майже на 170 кв. м, а над входом прибудували дві невеличкі бані та аркове перекриття, були демонтовані два стовпи, хори пересунули до західної стіни. З 1847 р. після перенесення архиєрейської кафедри з Переяслава в Полтаву «градський собор» став кафедральним.

У 1934-му собор було зруйновано за вказівкою Полтавського обкому КП(б)У, зберіглася лише дзвіниця.

Відбудова[ред.ред. код]

Святоуспенський катедральний собор.JPG

Після розпаду Радянського союзу на дзвіницю стали претендувати різні церкви, в тому числі РПЦ. Зрештою її передали Покровській громаді УПЦ КП (згодом було створену нову Свято-Успенську громаду), і 7 квітня 1992 року в дзвіниці провели перше богослужіння. Настоятелем церкви став ієрей Миколай Храпач. Постало питання про відбудову самого собору. Цю справу благословив патріарх Мстислав, а 24 лютого 1993 року виконком Полтавської міськради дозволив громаді Свято-Успенської церкви розробити проект реконструкції[1].

26 вересня 2003 року біля собору зібралось багато полтавців, народні депутати, представники місцевої влади, духовенство. Цього дня було відслужено подячний молебень до Спасителя нашого Ісуса Христа. За заслуги перед УПЦ Київського Патріархату та за особистий вклад у будівництво собору Патріарх Київський і Всієї Руси-України Філарет нагородив орденом Андрія Первозванного народного депутата Анатолія Кукобу, орденами Святого Володимира — голову правління ВАТ «Полтапватрансбуд» Олексія Ландаря та першого заступника міського голови Михайла Юхименка. Патріарші грамоти одержали голова штабу з будівництва собору п. В'ячеслав Халецький та багато будівельників. Понад 60 будівельників отримали єпархіальні грамоти.

Храм відбудовано зі значними порушеннями проектної документації, що спричинило брутальне спотворення пам'ятки[джерело?].

KolokolnjaUspenskogoSoboraPoltava.JPG UspenskiySoborPoltava1.jpg Muzejpanasamirnogo.JPG
Дзвіниця Успенського собору
Собор вночі
Вид на Успенський собор
від садиби І.Котляревського

Волонтерство[ред.ред. код]

З 2014 року при соборі діє найбільша на Полтавщині і одна з найбільших в Україні волонтерських організацій допомоги українським військовим у зоні АТО — «Полтавський батальйон небайдужих». Його засновниками є архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір та кілька його однодумців[2][3][4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Полтава м., обл. центр. Світових релігій громади // Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.. — Полтава : «Полтавський літератор», 2009. — 760 с. Архів оригіналу.
  2. Скриль Д. (24.03.2016). Ми не купуємо зброю, лише захисну амуніцію – у Полтаві звітувала найбільша християнська волонтерська організація України. Газета по-українськи. Архів оригіналу за 21.06.2016. 
  3. Неїжмак В. (15.04.2015). На добру справу надихав Котляревський. Голос України. Архів оригіналу за 21.06.2016. 
  4. Скобельський В. (вересень 2014). На перекладних... БТРах. Віче. Архів оригіналу за 21.06.2016. 

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Вечерський В. Поминальник української архітектури // Пам'ятки України. — 1992. — № 2-3. — С.65-66.