Мелі-Шипаке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мелі-Шипаке
Народився13 століття до н. е.
Помер12 століття до н. е.
КраїнаВавилон
Діяльністьсуверен
ПосадаЦар Вавилону[d]
РідКасити
БатькоАдад-шум-уцур
ДітиМардук-апла-іддін I

Мелі-Шипаке (Мелі-Шіху) (д/н — 1174 до н. е.) — цар Вавилону близько 11881174 років до н. е. Ім'я перекладається як «Слуга Шипаке». Каситський бог Шипаке тотожній вавилонському Мардуку.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походив з III Вавилонської (Каситської) династії. Син царя Адад-шум-уцура. Від його часу правління збереглися 2 будівельні написи, напис посвяти, 6 прикордонних каменів (кудурру), 10 господарських текстів.

Дотримувався дружніх відносин з ассирійським царем Нінурта-апал-Екуром, який свого часу переховувався в Вавилоні. Відоме листування вавилонського і ассирійського царів. Це дозволило відновити релярну торгівлі з Ассирією та її сусідами північніше. Видав свою доньку Хунубат-Нана за еламського царя Шутрук-Наххунте I, завдяки цьому встановив мирні відносини з останнім.

Послаблення Хетської держави дозволило перейти у наступ проти Кузі-Тешуба, царя Каркемишу і намісника хетів в Сирії. В результаті було захоплено важливе місто Емар на Євфраті. Кордон з Каркемишом тепер пролягав цією річкою.

Продовжував утримувати шлях до родинних земель каситов — його кудурру (прикордонний знак) зберігався на великому караванному шляху, що вів з долини Діял вглиб Іранського нагір'я, до того часу, коли лише Шутрук-Наххунте I, цар Еламу, зміг захопити його.

За заповітом батька завершив спорудження нової статуї бога Мардука. Відновив активну будівельну діяльність в Ніппурі, Ісіні, Урі. тут було відновлено екури, зіккурати і храми. Підтримував писарські та наукові школи. Відомий текст з ворожіння, складений в часи правління цього царя. Тут йдеться про 25 прикмет, пов'язаних з польотом сокола і ворона.

Йому спадкував син Мардук-апла-іддін I.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • J. A. Brinkman (1976). Materials and Studies for Kassite History, Vol. I (MSKH I). Oriental Institute of the University of Chicago. pp. 253—259.
  • Robert Drews (1995). The End of the Bronze Age: Changes in Warfare and the Catastrophe ca. 1200 BC. Princeton University Press. pp. 6, 15, 18.
  • Allison Karmel Thomason (2006). Luxury and legitimation: royal collecting in ancient Mesopotamia. Ashgate Pub Co. p. 104.