Папугін Євген Михайлович
Євген Папугін | ||||||||||||||||||||||||||
Особові дані | ||||||||||||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Народження | 9 травня 1933 Москва, СРСР | |||||||||||||||||||||||||
Смерть | 25 липня 1995 (62 роки) Красногорський район, Росія | |||||||||||||||||||||||||
Зріст | 185 см | |||||||||||||||||||||||||
Позиція | нападник | |||||||||||||||||||||||||
Професіональні клуби* | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Національна збірна | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Тренерська діяльність** | ||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||
Звання, нагороди | ||||||||||||||||||||||||||
Звання | ||||||||||||||||||||||||||
Нагороди | ||||||||||||||||||||||||||
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||||||||||||||||||||||
** Тільки на посаді головного тренера. |
Євген Михайлович Папугін (9 травня 1933, Москва, СРСР — 25 липня 1995, село Опалиха, Красногорський район, Московська область) — радянський хокеїст, нападник. Чемпіон світу. Заслужений майстер спорту. Заслужений тренер СРСР. На рівні команд майстрів також грав у футбол і хокей на траві.
Народився в Москві, мешкав у Столешниковому провулку. У повоєнні роки відвідував спортивну школу товариства «Спартак». З 1952 року виступав за команди майстрів. Із «Спартака» пішов, тому що команду розформували. Після одного сезону в «Буревіснику» був призваний на військову службу (ЦСК МО), а після демобілізації — десять сезонів захищав кольори «Динамо». До команди з Красногорська перейшов з двох причин: по-перше — погіршилися сторунки з старшим тренером «динамівців» Василем Трофімовим; по-друге — у «Зоркому» запропонували 35-річному гравцю посаду граючого тренера. У кожному ігровому епізоді намагався брати гру на себе, власноруч завершувати атакувальні дії своїх команд. Сімнадцять сезонів був найрезультативнішим гравцем у своїх колективах: ЦСК МО, «Динамо» і «Зоркому». Перший гравець, який забив 50 голів за одну першість. Вісім разів — найкращий бомбардир чемпіонату СРСР — 1956 (20), 1957 (27), 1958 (30), 1961 (31), 1963 (30), 1964 (51), 1965 (28), 1967 (37). Вперше чемпіоном СРСР став у команді Володимира Меншткова, ще п'ять титулів здобув у «Динамо». Займає пятую позицію у списку бомбардирів чемпіонату СРСР (537 м'ячів).
У складі другої збірної СРСР став переможцем і кращим бомбардиром Московського міджародного турніру. Автор першого забитого м'яча команди Радянського Союзу на світових першостях. П'ятиразовий чемпіон світу. Найкращий бомбардир змаганьу 1957 і 1963 роках, у 1967 — був влючений до символічної збірної. Вісім разів обирався до списку найкращих хокеїстів сезону в СРСР (1960—1964, 1968, 1969, 1972). 1956 року виконав норматив «Майстра спорту», після третьої перемоги на чемпіонаті світу — «Заслужений майстер спорту» (1963). Нагороджений медаллю «За трудову доблесть» (1969) і пам'ятною медаллю міжнародної федерації «За видатні здобутки у розвитку хокею з мячем» (1978).
Переможець всесоюзних змагань з хокею на траві 1956 року в складі ЦСК МО (Москва). Виступав за дублюючий склад армійського клубу. 1966 року провів 4 гри у чемпіонаті СРСР з футболу за «Динамо» (Вологда).
Під його керівництвом «Зоркий» став першим з профспілкових команд, котра стала чемпіоном Радянського Союзу, до 1979 «золото» здобували лише колективи силових відомств (ЦСКА, «Динамо» Москва, свердловський СКА і «Динамо» Алма-Ата). Окрім тренувального процесу велику увагу надавав вирішенню побутових проблем гравців. Власне житло у підмосковному Красногорську сприяло переходам з Алма-Ати трьох чемпіонів світу: Валерія Бочкова[ru], Леоніда Лобачова і В'ячеслава Паньова. Також значно підсилив клуб московський воротар Олександр Теняков (чемпіон світу 1973 року). На фініші красногорці обійшли «Динамо» (Алма-Ата)[ru] на два очки, СКА (Хабаровськ)[ru] — на три. У 26 матчах було забито 145 голів, у тому числі лідер клубу Юрій Петров відзначився 38 разів (молодший брат олімпійського чемпіона Володимира Петрова). Втриматися на вершині не вдалося, наступного сезону стали третіми, а через рік — шостими. У клубі розпочалася зміна поколінь, а в радянському бенді — ера красноярського «Єнісея»[ru]. У такій ситуації Євген Папугін переїхав до Новосибірська, два сезони тренував «Сібсільмаш». 1983 року став помічником старшого тренера збірної В'ячеслава Соловйова. У цей час команда стала чемпіоном світу 1985 року і третім призером 1987 року. Наприкінці 80-х очолював «Вимпел» (Калінінград, Московська область).
:У моєму розумінні, серед нападників у Папугіна був найвищий коефіцієнт корисної дії. Звичайно, можна говорити, що він тягнув гру на себе, не любив розлучатися з м'ячем, відзначати ще якісь недоліки. Але удару такої сили і точності, яким володів Папа, не було, я це стверджую, ні у кого. Він однаково потужно бив з обох рук, що само по собі унікально, наводив страх на воротарів ударами не тільки із «стандартів», а й з гри. | ||
— Валерій Маслов (партнер по «Динамо» і збірній СРСР). |
- Чемпіон світу (5): 1957, 1961, 1963, 1965, 1967
- Чемпіон СРСР (6): 1957, 1961, 1963, 1964, 1965, 1967
- Срібний призер (5): 1956, 1958, 1959, 1966, 1968
- Бронзовий призер (2): 1960, 1962
- Переможець Спартакіади народів РРФСР (1): 1958
- Володар Кубка ВЦРПС (1): 1980
Сезон | Команда | Ігри | Голи |
---|---|---|---|
1952 | «Спартак» | ||
1955 | «Буревісник» | 7 | |
1956 | ЦСК МО | 20 | |
1957 | ЦСК МО | 27 | |
1958 | ЦСК МО | 30 | |
1959 | «Динамо» | 13 | 21 |
1960 | «Динамо» | 19 | 23 |
1961 | «Динамо» | 21 | 31 |
1962 | «Динамо» | 8 | 6 |
1963 | «Динамо» | 21 | 30 |
1964 | «Динамо» | 29 | 51 |
1965 | «Динамо» | 21 | 28 |
1966 | «Динамо» | 24 | 30 |
1967 | «Динамо» | 26 | 37 |
1968 | «Динамо» | 25 | 23 |
1969 | «Зоркий» | 30 | 45 |
1970 | «Зоркий» | 25 | 24 |
1971 | «Зоркий» | 25 | 35 |
1972 | «Зоркий» | 25 | 36 |
1973 | «Зоркий» | 25 | 33 |
Всього |
- Папугін Євген Михайлович (російська) . Спорт-страна.ру. Процитовано 23 березня 2020.
- «Царь-пушка» русского хоккея (рос.)
- Ударник Евгений Папугин (рос.)
- Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)