Перегляд вихідного коду сторінки Польсько-радянська війна

{{Move|Польсько-радянська війна (1919—1920)}}
{{не плутати|Радянське вторгнення до Польщі|воєнною операцією Червоної армії проти Польщі 1939 року|}}
{{Infobox Military Conflict
|conflict     = Польсько-радянська війна
|partof       = [[Західний фронт (Громадянська війна в Росії)|Західний фронт]]<br/>[[Радянсько-українська війна (1917—1921)]]<br/>[[Війна за незалежність Литви]]
|image        = Polish-soviet war montage.jpg
|size         = 300пкс
|caption      = {{flatlist|
* '''Вгорі ліворуч:''' Польські танки Renault FT 1-го польського танкового полку під час [[Битва за Динебург|битви за Динебург]], січень 1920
* '''Нижче зліва:''' Польські та українські війська на [[Хрещатик]]у під час [[Київська операція війська польського (1920)|Київського наступу]], 7 травня 1920
* '''Вгорі праворуч:''' Гніздо польського кулемета Шварцлозе M.07/12 під час [[Битва при Радзимині (1920)|битви при Радзиміні]], серпень 1920
* '''Посередині:''' Польські оборонні споруди з кулеметною позицією біля [[Мілосна (Лодзинське воєводство)|Мілосни]], в селі Янки, [[Варшавська битва (1920)|Битва при Варшаві]] серпень 1920
* '''Знизу ліворуч:''' Російські в'язні після битви при Варшаві
* '''Знизу праворуч:''' Польські окопи в Білорусі під час [[битва на Німані|битви на Німані]], жовтень 1920
}}
|date         = пізня осінь 1918 / 14 лютого 1919{{sfn|Chwalba|2020|p=13}}&nbsp;— 18 березня 1921 <br/>({{Age in years, months, weeks and days|month1=02|day1=14|year1=1919|month2=03|day2=18|year2=1921}})
|place        = [[Україна]], [[Білорусь]], [[Польща]], [[Литва]]
|territory    = * Польща взяла під контроль сучасну [[Західна Україна|Західну Україну]] та [[Західна Білорусь|Західну Білорусь]] ([[Східні креси|Креси]] в міжвоєнній Польщі).<br/>* РСФРР взяла під контроль сучасну [[Східна Україна|східну Україну]] та [[Східна Білорусь|східну Білорусь]].
|result       = Перемога [[Польська Республіка (1918—1939)|Польщі]]
* Припинена радянська [[Наступ радянських військ на захід (1918—1919)|експансія на захід]]
* Радянська нездатність поширити комунізм у Європі
* Польський східний кордон закріплений за встановленою Заходом [[Лінія Керзона|лінією Керзона]]
* Підписання [[Ризький мир (1921)|Ризького миру]]
|combatant1   = [[Файл:Flag RSFSR 1918.svg|20px|border]] '''[[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РСФРР]]'''<br/>
[[Файл:Flag of the Ukrainian SSR (1919-1929).svg|20px|border]] [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УСРР]]<br/>
{{flagicon image|Flag of the Byelorussian Soviet Socialist Republic (1919-1927).svg}} [[Білоруська Радянська Соціалістична Республіка|БСРР]]<br/>
{{flagicon image|Red flag.svg}} [[Тимчасовий революційний комітет Польщі|Польревком]]
|combatant2   = [[Файл:Flag of Poland (1919–1928).svg|20px|border]] '''[[Польська Республіка (1918—1939)|Польща]]'''<br/>
[[Файл:Flag of Ukraine (1917–1921).svg|20px]] [[УНР]]<br/>
[[Файл:Flag of Belarus (1918, 1991–1995).svg|20px]] [[Білоруська Народна Республіка|БНР]]<br/>
{{flag|Latvia}} [[Латвія]] (1920) {{efn|[[Битва за Динебург]]|name="Latvia"}}{{clist|bullets=yes|title=Підтримка:
| {{ПрапорТекст|Третя французька республіка|назва=Франція}}
| {{ПрапорТекст|Угорське королівство (1920–46)|назва=Угорщина}}
| {{ПрапорТекст|Королівство Румунія|назва=Румунія}}<ref>{{cite web |url=https://chwalazapomniana.pl/rumunia-zapomniany-sojusznik/ |title=Rumunia – zapomniany sojusznik |language=pl |trans-title=Румунія – забутий союзник |website=Chwała Zapomniana|date=6 March 2019 }}</ref>
|{{Прапор|Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії}} [[Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії|Сполучене Королівство]]{{efn|{{не перекладено|Ескадрилья Костюшка|Добровольці|en|Kościuszko's Squadron}}|name="Volunteers"}}
|{{ПрапорТекст|Сполучені Штати|1912}}{{efn|{{не перекладено|Ескадрилья Костюшка|Добровольці|en|Kościuszko's Squadron}}|name="Volunteers"}}
}}
|combatant3   =
|commander1   = [[Михайло Тухачевський]]<br/>
|commander2   = [[Юзеф Пілсудський]]<br/>
[[Симон Петлюра]] <br/>
[[Станіслав Булак-Балахович]] <br/>
{{не перекладено|Яніс Пуріньш (полковник)|Яніс Пуріньш|en|Jānis Puriņš}}
|commander3   =
|strength1    = '''Початок 1919:''' ~50,000{{sfn|Davies|2003|p=39}}<br/>'''Літо 1920:'''<br/>800,000–950,000{{sfn|Davies|2003|p=142}}
|strength2    = '''Початок 1919:''' ~80,000{{sfn|Davies|2003|p=41}}<br/>'''Літо 1920:'''<br/>бл. 1,000,000{{sfn|Czubiński|2012|pp=115–118}}<br/>Україна: 20,000<ref name="RUS">[https://wielkahistoria.pl/bilans-wojny-polsko-bolszewickiej-liczba-zolnierzy-zabici-ranni-i-wzieci-do-niewoli/ Bilans wojny polsko-bolszewickiej. Liczba żołnierzy, zabici, ranni i wzięci do niewoli]</ref><br/>Російські добровольці: 20,000<ref name="RUS"/><br/>
|casualties1  = '''Всього повідомлено: 140,000–145,000 (невідомі поранені не включені)'''<hr/>{{Circa|60,000 загинуло}}<ref name="Rummel1990">{{cite book|author=Rudolph J. Rummel|title=Lethal politics: Soviet genocide and mass murder since 1917|url=https://books.google.com/books?id=sK5CJFpb2DAC&pg=PA55|access-date=5 березня 2011|date=1990|publisher=Transaction Publishers|isbn=978-1-56000-887-3|page=55|ref=harv}}</ref><br/>{{Circa|80,000–85,000}} захоплених{{sfn|Chwalba|2020|pp=306–307}}
|casualties2  = '''Всього повідомлено: 212,420'''<hr/>47,551 загинуло{{Bulletedlist|17,213 [[Загиблий у бою|KIA]]|30,338 померлих від ран}}113,518 поранених<br/>51,351 захоплених або зниклих безвісти{{sfn|Chwalba|2020|pp=279–281}}<ref name=whiteeagle>{{cite book |first=Norman |last=Davies |author-link=Норман Дейвіс |title=White eagle, red star: the Polish-Soviet war, 1919–20 |url=https://books.google.com/books?id=2ES0AAAAIAAJ |access-date=23 жовтня 2011 |year=1972 |publisher=Macdonald and Co. |page=247 |isbn=978-0356040134 |via=[[Google Books]]|ref=harv}}</ref><ref name="Karpus_zwyciezcy">Karpus, Zbigniew, Alexandrowicz Stanisław, Waldemar Rezmer, ''Zwycięzcy za drutami. Jeńcy polscy w niewoli (1919—1922). Dokumenty i materiały'' (Victors Behind Barbed Wire: Polish Prisoners of War, 1919—1922: Documents and materials), Toruń, Wydawnictwo Uniwersytetu Mikołaja Kopernika w Toruniu, 1995, {{ISBN|978-83-231-0627-2}} {{ref-pl}}.</ref>
|notes        =
}}
'''Польсько-радянська війна'''{{refn|name="Other names"|group="N"|Інші назви:
* {{lang-pl|Wojna polsko-bolszewicka, wojna polsko-sowiecka, wojna polsko-rosyjska 1919–1921, wojna polsko-radziecka}} (Польсько-більшовицька війна, польсько-радянська війна, польсько-російська війна 1919—1921 років)
* {{lang-ru|Советско-польская война}} (Радянсько-польська війна), ''Польский фронт'' (Польський фронт)}} (пізня осінь 1918 / 14 лютого 1919{{sfn|Chwalba|2020|p=13}}&nbsp;— 18 березня 1921)&nbsp;— війна між [[Польська Республіка (1918—1939)|Польською Республікою]] і [[Українська Народна Республіка|Українською Народною Республікою]] з одного боку, і [[РСФРР]] з другого, у квітні-жовтні [[1920 рік|1920 року]]. Це була спроба радянської армії прорватися через [[Польська Республіка (1918—1939)|Польську республіку]] до [[Веймарська республіка|Німецької держави]], щоб захопити її та звідти понести соціалістичну революцію по всьому світу.

== Назви та дати ==
Війна відома під кількома назвами. «Польсько-радянська війна» є найпоширенішою, але інші назви включають «російсько-польську війну» (або «польсько-російську війну») і «польсько-більшовицьку війну»<ref name="pwn_polbol">{{cite encyclopedia |language=pl |url=http://encyklopedia.pwn.pl/haslo.php?id=3997498 |title=Wojna polsko-bolszewicka |archive-url=https://web.archive.org/web/20131111103019/http://encyklopedia.pwn.pl/haslo.php?id=3997498 |archive-date=11 November 2013 |work=[[Internetowa encyklopedia PWN]] |access-date=27 October 2006}}</ref>. Цей останній термін (чи просто «більшовицька війна» ({{lang-pl|Wojna bolszewicka}})) найчастіше зустрічається в польських джерелах. У деяких польських джерелах її також називають «війною 1920» ({{lang-pl|Wojna 1920 roku}})<ref group="N">For example: 1) {{Harvnb|Cisek|1990}} ''Sąsiedzi wobec '''wojny 1920 roku'''. Wybór dokumentów.''<br />2) {{Harvnb|Szczepański|1995}} '''''Wojna 1920 roku''' na Mazowszu i Podlasiu''<br />3) {{Harvnb|Sikorski|1991}} ''Nad Wisłą i Wkrą. Studium do polsko–radzieckiej '''wojny 1920 roku'''''</ref>.

Кінцевий рік конфлікту по-різному дається як 1920 або 1921; ця плутанина виникає через той факт, що хоча [[припинення вогню]] набуло чинності 18 жовтня 1920, [[Ризький мир (1921)|офіційний договір про припинення війни]] було підписано 18 березня 1921. Хоча події кінця 1918 та 1919 можна охарактеризувати як {{не перекладено|Список прикордонних конфліктів|прикордонний конфлікт|en|List of border conflicts}} і лише навесні 1920 обидві сторони вели повну [[Війна|війну]], бойові дії, які відбулися наприкінці квітня 1920, були ескалацією боїв, які почалися півтора року тому{{sfn|Davies|2003|p=22}}.

== Етапи ==

* 1-й етап&nbsp;— з квітня по травень
* 2-й етап&nbsp;— з травня по серпень
* 3-й етап&nbsp;— з серпня по жовтень {{Розширити розділ|дата=січень 2013
}}

== Переддень ==
Згідно з умовами [[Варшавський договір 1920|Варшавського договору 1920]] року уряд [[Пілсудський Юзеф|Юзефа Пілсудського]] відмовився від претензій поширюватися до кордонів [[Річ Посполита|Речі Посполитої 1772&nbsp;р.]] (тобто до [[Перший поділ Речі Посполитої|першого поділу]] [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]) і визнав територію [[Надніпрянська Українська Народня Республіка|Надніпрянської України]], що була окупована [[Червона армія|більшовицькими військами]], за [[УНР]]. Військова конвенція 24. 4. 1920 між УНР і Польщею проголошувала армії обох держав союзниками у боротьбі за визволення України і проти подальшої більшовицької експансії на захід.

== Наступ польсько-українських союзників ==
[[25 квітня]] [[1920]] року об'єднані польсько-українські збройні сили (20 тис. польських і 15 тис. українських вояків) форсували [[Збруч]], [[26 квітня]] зайняли [[Житомир]] і [[Коростень]], і за тиждень боїв вибили червоноармійські підрозділи із [[Житомир]]щини, [[Бердичів|Бердичева]], [[Козятин]]а і [[7 травня]] [[1920]] року вступили у [[Київ]].

У боях за українську столицю відзначилась 6-та стрілецька дивізія полковника [[Марко Безручко|Марка Безручка]]. Ще у лютому 1920 року за згодою польської військової влади в місті Ланьцут почалося її формування. До дивізії пішли українські вояки, котрі тоді перебували в польських таборах полонених та інтернованих. Забезпечення всім необхідним&nbsp;— зброєю, боєприпасами, одягом, харчами, грошима, різноманітним військовим майном&nbsp;— цілковито взяла на себе польська сторона. На початку квітня у ній налічувалось майже 2,3 тис. вояків. Попри невелику чисельність, дивізію вирішили перекинути на фронт, сподіваючись отримати поповнення на визволених рідних землях. 22-24 квітня трьома ешелонами дивізія виїхала з Бреста, а 1-6 травня вона вже стояла у Бердичеві<ref>{{Cite news|title=Парад перемоги поляків та українців на Хрещатику: як це було 9 травня 1920|url=https://www.bbc.com/ukrainian/blogs-52589650|work=BBC News Україна|date=2020-05-09|accessdate=2020-05-29|language=uk|first=Андрій Руккас, кандидат історичних|last=наук}}</ref>. [[Файл:PBW June 1920.png|thumb|Червень 1920|альт=|ліворуч]]

Наступ польсько-українських військ підтримали дві бригади [[Червона Українська Галицька Армія|Червоної Української Галицької Армії]], які [[23 квітня]] перейшли на сторону [[Армія УНР|Армії Української Народної Республіки]] під командуванням генерала [[Михайло Омелянович-Павленко|Михайла Омеляновича-Павленка]] (польське командування їх невдовзі інтернувало). [[27 квітня]] до [[Могилів-Подільський|Могилева-Подільського]] вступили частини 2-ї стрілецької дивізії [[полковник]]а [[Удовиченко Олександр Іванович|О. Удовиченка]]. Того ж дня до [[Бар]]у, Могилівського повіту, [[Подільська губернія|Подільської губернії]], вступило польське військо, яке обеззброїло [[Третя Бережанська бригада УГА|третю бригаду ЧУГА]]. В [[Михнівка (Теофіпольський район)|Михнівці]] польські війська оточили першу бригаду ЧУСС. З оточення у напрямку Києва прорвалися 2 тис. стрільців і старшин. Кінна бригада ЧУГА отамана [[Едмунд Шепарович|Е. Шепаровича]] (до 600 шабель) з'єдналася з армією УНР, що перебувала у [[Перший зимовий похід|Зимовому поході]]. За іншими джерелами, галицька бригада отамана Е. Шепаровича з'єдналася з армією УНР 25 квітня&nbsp;— 3-й Галицький кінний полк ЧУГА Шепаровича 6 квітня повстав проти більшовиків, зайняв [[Тираспіль]], звідки вирушив у повстанчий рейд.

27 квітня Польсько-українські сили витіснили червоні загони з [[Малин]]а, Тетерева і Чорнобиля. В цей день в містах Житомирі і Бердичеві перебував [[начальник польської держави]] [[Юзеф Пілсудський]], а в [[Бірзула|Бірзулі]] Одеської губернії відбувся бій [[Чорні запорожці|Чорних запорожців]] з загоном Червоної Армії.

[[28 квітня]] поляки зайняли лінію [[Чорнобиль]]&nbsp;— [[Козятин]]&nbsp;— [[Вінниця]]&nbsp;— румунський кордон. А потім протягом доби пройшли 90&nbsp;км і зупинились біля Києва, не зустрівши ніякого супротиву. Цього ж дня польські війська вступили до Козятина, Радомишля і Жмеринки. В містечку [[Ольгопіль (Чечельницький район)|Ольгополь]], Ольгопольського повіту, Подільської губернії, відбулася зустріч прем'єр-міністра УНР [[Мазепа Ісаак Прохорович|І. Мазепи]] з армією УНР, що перебувала у Зимовому поході. Постала нарада командуючих дивізіями (отаман [[Тютюнник Юрій Йосипович|Ю. Тютюнник]] від Київської дивізії, отаман [[Гулий-Гуленко Андрій Олексійович|А. Гулий-Гуленко]] від Запорізької дивізії, отаман [[Загродський Олександр Олександрович|О. Загродський]] від Волинської дивізії, начальник штабу полковник [[Долуд Андрій|А. Долуд]]). Оскільки присутнім на нараді ще не було відомо про підписання Варшавського договору і спільний польсько-український наступ на схід, перед армією стояла задача пробитися через більшовицький фронт, який проходив по лінії [[Ямпіль (місто)|Ямпіль]]&nbsp;— [[Жмеринка]]&nbsp;— [[Вінниця]], для з'єднання з новосформованою армією УНР, щоб утворити регулярний антибільшовицький фронт. [[1 травня]] польське військо вступило до Фастова. Того ж дня дійшло до зіткнення між «непримиренними друзями»&nbsp;— Галицьке угрупування першої бригади, що просувалося у напрямку Києва, повторно оточили і взяли в полон легіонери польського генерала [[Ромер Ян|Я. Ромера]]. Полонених розміщено у Кримських касарнях Вінниці. Цього ж дня [[Петлюра Симон Васильович|Петлюра]] прибув до [[Проскурів|Проскурова]].

[[Файл:W imię ładu i porządku.jpg|міні|Польська пропаганда. Плакат із агітаційним закликом до польських добровольців, квітень 1920|270x270пкс]]

[[2 травня]]. Могилів-Подільський, Подільської губернії. Вступ до міста 2-ї стрілецької дивізії Дієвої армії УНР. Кадри 4-ї стрілецької бригади розташувались в Озаринцях, 5-ї стрілецької бригади в Яришеві. Збірний загін на чолі з полковником [[Шандрук Павло Феофанович|П. Шандруком]] тримав лінію фронту Яруга (на Дністрі)&nbsp;— Мервинці&nbsp;— Бабчинці&nbsp;— Моївка, Ямпільського повіту, Подільської губернії. Бердичів, Бердичівського повіту, Київської губернії. Вступ до міста 6-ї стрілецької дивізії Дієвої армії УНР. На честь цієї події в місті відбувся парад і церковний молебен. 3 травня відбувся бій полку Чорних Запорожців армії УНР з частинами Червоної армії за м. Тульчин, Брацлавського повіту, Подільської губернії. Вступ Київської дивізії армії УНР до Вапнярки, Волинської дивізії до Крижополя та польських військ до Білої Церкви та Рокитного під Києвом.

4 травня. [[Ямпіль (місто)|Ямпіль]], Ямпільського повіту, Подільської губернії. Вступ до міста Донського кінного полку сотника [[Фролов Михайло|М. Фролова]], що входив до складу 2-ї стрілецької дивізії армії УНР.

5 травня. Українсько-польські війська вступили в бої за міську межу Києва. Цього ж дня в с. [[Писарівка (Ямпільський район)|Писарівка]], Ямпільського повіту, Подільської губернії, сталася зустріч полку Чорних Запорожців армії УНР, що перебувала в Зимовому поході, з роз'їздом Донського кінного полку сотника М. Фролова. [[Монкевич Борис Григорович|Б. Монкевич]] датує цю зустріч 6 травня.

6 травня. Спільні сили зайняли [[Біла Церква|Білу Церкву]]. Того ж дня відбулося завершення Зимового походу армією УНР&nbsp;— в районі Ямполя роз'їзд чорношличників зустрівся з роз'їздом [[Третя Залізна Стрілецька дивізія Армії УНР|3-ї Залізної дивізії]], яка наступала із заходу, та сіл Підлісівка&nbsp;— Кетроси. «Дух армії піднявся, настрій неописуємий. Незважаючи на страшну втому, армія знову готова йти на ворога…»&nbsp;— згадував політичний референт УНР [[Василь Володимирович Совенко|Василь Совенко]]. М. Омелянович-Павленко датує завершення Зимового походу 5 травня. За даними газети «Хвиля», з'єднання армії УНР з військовими частинами сталося 5 травня. За даними газети «Киевские новости», це відбулося 8 травня.
[[Файл:Symon Petliura and Antoni Listowski during Polish-Soviet War.PNG|ліворуч|міні|Антоній Лістовський та [[Петлюра Симон Васильович|Симон Петлюра]] на більшовицькому фронті]]
6 травня відбувся вступ до Києва польського патруля легких кіннотників з групи полковника Ю. Рибака, які на трамваї з Пущі-Водиці доїхали до центру міста&nbsp;— Хрещатика&nbsp;— і повернулись назад. Перші польські роз'їзди з'явилися в Києві ще 5 травня на західній окраїні міста, у Святошино, близько 7 години ранку. За іншими даними, роз'їзд легкої кінноти попрямував на північне передмістя Києва, Куренівку.

7 травня українсько-польські війська звільнили Київ&nbsp;— частини ЧА втекли з міста, вступили кавалерійські частини війська польського. Згідно з наказом начальника Польської держави Ю. Пілсудського, польська армія зупинила наступ, осягнувши лінію Біла Церква&nbsp;— Тараща&nbsp;— Сквира&nbsp;— Липовець&nbsp;— Немирів&nbsp;— Брацлав&nbsp;— Вапнярка&nbsp;— Яруга (на Дністрі). 8 травня в Київ увійшла польська піхота.

9 травня відбувся спільний [[Парад перемоги на Хрещатику (1920)|парад польсько-українських військ на Хрещатику]], який приймав командуючий польською армією генерал [[Едвард Ридз-Сміглий|Е. Ридз-Смігли]]. Парад замикала 6-а дивізія Дієвої армії УНР під командою полковника М. Безручка.
{{main|Парад перемоги на Хрещатику (1920)}}
Того ж дня союзницькі сили вступили в Брацлав і Тульчин. Продовжувалися бої частин польського війська (6-го піхотного полку легіонерів) з частинами Червоної армії за лівобережну частину Києва (Дарницю).

10 травня польські війська вступили до Ржищева. Запорізька дивізія Дієвої армії УНР розташувалась в с. Вербка і с. Ольшанки, Летичівського повіту, Подольської губернії.
[[Файл:Kalinin Trotsky Polish–Soviet War.jpg|міні|204x204пкс|[[Калінін Михайло Іванович|Михайло Калінін]] та [[Троцький Лев Давидович|Лев Троцький]] вітають війська Червоної Армії. Польсько-радянська війна. Наступ Червоної Армії.]]
11 травня командуючий польською армією та в.о. коменданта Києва генерал Е. Ридз-Смігли оголошує про запровадження воєнного стану, сучасно повідомлялося, що на території колишньої Київської губернії&nbsp;— на північ від річки Росі (Житомирського повіту, колишньої Волинської губернії) військові та приватні особи за карні проступки&nbsp;— як то дезертирство, повстання, мародерство, шпигунство, грабунки, псування залізниць, телефонів, телеграфів- каратимуться військово-польовим судом через розстріл або повішення. Того ж дня повідомлялося, що колія Київ&nbsp;— Фастів&nbsp;— Попельня&nbsp;— Козятин&nbsp;— Винниця&nbsp;— Жмеринка знаходилась в руках польської армії; дільниця від Жмеринки до Вапнярки&nbsp;— в руках частин армії УНР; увечері більшовицький аероплан скинув 2 бомби на військовий склад в Дарниці та на ланцюговий міст, під ніч збройна боротьба на лівому березі Дніпра завершилася відступом частин Червоної армії з-під Броварів<ref>[http://www.history.org.ua/?hrono (11 травня)]</ref>.

12 травня відбулося потужне повстання у Кривому Розі, яке очолив отаман [[Пестушко Костянтин Юрійович|Степовий-Блакитний]]&nbsp;— 22-річний мешканець с. Ганнівка Криворізького повіту Костянтин Пестушко. 15 травня польські сили вступили в [[Гайсин]].

12—31 травня. Проведення мобілізації в Могилівському, Ямпільському і частині Ново-Ушицького повіту до Дієвої армії УНР. На 1 червня вона складалась з 955 старшин та 8180 козаків.

Протягом цього часу на фронті йшли позиційні бої, бо поляки, діставшись до кордонів 1772 року, не хотіли продовжувати наступ, а сили Дієвої армії УНР були замалі для самостійного виступу.

31 травня до полонених галичан першої бригади звернулися представники С. Петлюри з пропозицією записуватися до повстанської армії УНР для участі в польсько-радянській війні. З 2400 полонених до повстанської армії записалося лише 330.

Сотні [[Галичина|галичан]], які залишились у більшовицьких Дванадцятій та Чотирнадцятій арміях, були відправлені у в'язниці [[Київ|Києва]], [[Харків|Харкова]], [[Одеса|Одеси]], [[Кожухівський концтабір]] під [[Москва|Москвою]] та у [[Соловецький табір особливого призначення|Соловецькі табори]].

Так, в Києві в червні прокотилася хвиля масових арештів січових стрільців і старшин. Репресій зазнали Польовий штаб, Кіш 1-ї бригади ЧУСС, курсанти школи червоних старшин, запасні курені й тилові підрозділи, що дислокувалися у місті. Загалом у Києві нараховувалося 1200 галичан, 150 з яких під суворою охороною відконвойовано до Москви.

Успішний наступ на Київ не спричинив всенародного антибільшовицького повстання, на яке так розраховував голова [[Директорія УНР|Директорії УНР]] [[Петлюра Симон Васильович|Симон Петлюра]]. Повстансько-партизанські загони у [[Правобережна Україна|Правобережній Україні]] громили не тільки більшовицькі, але й польські військові частини.
[[Файл:Польські частини відходять з Києва (1920).jpg|міні|Відступ польських військ з Києва]]

== Контрнаступ більшовиків ==
{{main|Київська операція РСЧА (1920)}}
При розгляді питання про наступ Червоної армії на Варшаву у ЦК РКП(б) були сумніви щодо його доцільності, причому голова Раднаркому [[Ленін Володимир Ілліч|В. Ульянов]] був рішуче за те, щоб «іти». Переважила позиція форсованого походу на Польщу після урочистого запевнення [[Троцький Лев Давидович|Л. Троцького]], що до 16 серпня він захопить не тільки Варшаву, але й [[Вільне місто Данциг]], щоб перетнути шляхи постачання армії Пілсудського військовим спорядженням від країн Антанти<ref>Сироткин Владлен. От «военного коммунизма» к непу. Международная обстановка.— В кн.: Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н.&nbsp;В.&nbsp;Попов.— М: Политиздат, 1991.— С. 57.</ref>.

{{main|Білорусь у польсько-радянській війні}}

14 травня в Білорусі почався наступ радянського західного фронту. Одночасно, продовжувався українсько-польський наступ, і окремі польські частини 15 травня вступили до Гайсина.

15&nbsp;— 24 травня відбувалися позиційні бої Дієвої армії УНР з частинами Червоної армії за селища [[Довжок (Ямпільський район)|Кетроси]]&nbsp;— Підлісівка&nbsp;— Грушка.

Першу спробу контрнаступу більшовиків на теренах України 29-31 травня було відбито у [[Битва під Володаркою|битві під Володаркою]]. Вже 2 червня червоні війська вступили до Крижополя, тоді ж відбувся [[Бій біля Борисполя (1920)|бій біля Борисполя]].
5 червня кінна армія С. Будьонного прорвала фронт у районі Канів&nbsp;— Біла Церква.

Протягом 7-10 червня Червона армія займає Бердичів, Житомир, Білу Церкву, Фастів, Васильків, Гостоміль, Чорнобиль. 12 червня 3-я польська армія полишає Київ. Після [[Битва під Бородянкою|битви під Бородянкою]] були взяті Бородянка, Тетерів, Брацлав, Гайсин, Немирів, Ямпіль.[[Файл:PBW August 1920.png|thumb|Серпень 1920|альт=|ліворуч]]Через місяць боїв з початку наступу більшовицьке командування зосередило проти об'єднаних польсько-українських військ чималі військові сили. Червневий наступ військ Південно-Західного фронту (40 тис. багнетів і шабель) забезпечив перехід ініціативи до більшовиків.

В другій половині червня були взяті Вінниця, Жмеринка, Коростень, Новоград-Волинський. Наступ більшовиків продовжився і в липні: 4 липня взяте Рівне, а наступного дня містечко Бар на Вінниччині.

10 липня у Спа (Бельгія) прем'єр-міністр Польщі С. Грабський підписав договір, згідно з яким уряд Польщі погоджувався зі східною лінією кордону, визначеною декларацією Верховної Ради Антанти від 8 грудня 1919&nbsp;р. (т.&nbsp;зв. [[лінія Керзона]]) та зобов'язувався прийняти будь-яке рішення Антанти щодо майбутнього статусу Східної Галичини. На цей день Дієва армія УНР тримала антибільшовицький фронт на лінії Китайгород&nbsp;— Фурманівка&nbsp;— Гуменці&nbsp;— Вербка&nbsp;— Кормильче&nbsp;— Лянцкорунь&nbsp;— Стара Гута&nbsp;— Вишнівчик.

11 липня у Лондоні (Велика Британія) міністр закордонних справ Великої Британії лорд Дж. Керзон в запрошенні радянській Росії взяти участь у Лондонській конференції окреслив східні кордони Польської республіки, які відповідали ухвалі Верхової Ради Антанти від 8 грудня 1919&nbsp;р.: Гродно&nbsp;— Валівка&nbsp;— Немирів&nbsp;— Брест-Литовський&nbsp;— Дорогуськ&nbsp;— Устилуг&nbsp;— на схід від Грубешова&nbsp;— через Крилів на захід до Рави Руської&nbsp;— на схід від Перемишля до Карпат. Ця лінія кордону отримала назву «лінія Керзона».

12 липня червоні частини зайняли [[Кам'янець-Подільський]]. Того ж дня у Лондоні лорд Дж. Керзон направив радянському уряду в Москву ноту з вимогою припинити наступ Червоної армії. У Станіславові (суч. Івано-Франківськ) на засіданні РНМ УНР було вирішено вважати доцільною евакуацію уряду УНР за межі Східної Галичини та необхідним постійне перебування членів Ради народних міністрів при армії УНР.

14 липня частини Дієвої армії УНР переправилась на західний берег [[Збруч]]а, Червона армія вступила до [[Луцьк]]а та [[Сарни|Сарн]].

[[Файл:Житомирський прорив 1920.jpg|міні|червневий наступ Червоної Армії (мапа радянської історіографії)|231x231пкс]]

[[15 липня]] союзники-поляки вирішили скористатися червоним наступом і позбутися української присутності в Станіславові. Відбулося термінове засідання РНМ УНР, на якому ухвалено висловити протест уряду Польської республіки проти вимоги представників місцевої польської влади до уряду УНР негайно залишити [[Івано-Франківськ|Станиславів]]. Вночі польська військова влада за розпорядженням начальника штабу Довудства львівського Генерального округу полковника Тулле здійснила арешт міністрів УНР з метою їх насильницької евакуації вглиб Польщі. О 9 годині ранку ешелон з заарештованими українськими урядовцями під посиленим [[Конвой (військова справа)|конвоєм]] польських солдат було відправлено до Тарнова.

Того ж дня Галревком у своїй першій декларації проголосив утворення суверенної [[Галицька Соціалістична Радянська Республіка|Галицької Соціалістичної Радянської Республіки]] (ГСРР).

З огляду на посилення радянського наступу в середині липня Дієва армія УНР була поділена на три групи: північну групу генерал-хорунжого О. Удовиченка (Третя Залізна дивізія та 4-та Київська дивізія), середню групу ген. Загродського (середня група 1-ї Запорізької дивізії та 2-га Волинська дивізія) та праву групу&nbsp;— 5-ту Херсонську дивізію.

[[16 липня]] радянський уряд РСФРР запропонував польському уряду розпочати мирні переговори, обіцяючи навіть відступити від «лінії Керзона» на користь Польщі. Останній, однак, врахувавши зміну військового співвідношення на фронті, відмовився від переговорів.

19 липня частини Червоної армії перейшли на західний берег р. [[Збруч]]. Після упертих боїв із частинами Дієвої армії УНР частини Червоної армії повернулись на східний берег р. Збруч.

20 липня на північному крилі наступу Червона армія зайняла [[Вільнюс|Вільно]].

У кінці липня уряд радянської України і командування Південно-Західного фронту домоглися від Москви дозволу на сформування нових галицьких загонів із стрільців і старшин, які перебували у концтаборах Росії.

23 липня в Москві була озвучена нота наркома іноземних справ [[Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка (1917—1922)|РСФРР]] Г.&nbsp;В.&nbsp;Чичерина міністру іноземних справ Польщі Є. Сапезі про згоду негайно розпочати мирні переговори.

24 липня частини Червоної армії перейшли на західний берег р. Збруч.

З 24 липня по 20 серпня провадилася Львівська операція військ Південно-Західного фронту Червоної армії (частини XIV і Першої Кінної армій), в результаті якої з 52 повітів Східної Галичини було повністю зайнято 14, 4 повіти&nbsp;— частково.

25 липня<ref>Клюев Л.&nbsp;Л.&nbsp;Первая конная Красная армия на польском фронте в 1920 году / Л. Клюев ; с предисл. С.&nbsp;М.&nbsp;Буденного.&nbsp;— {{М.}} : Гос. воен. изд-во, 1932.&nbsp;— С. 95.{{ref-ru}}</ref> (згідно з деякими джерелами 24 липня) [[Перша кінна армія]] (команд. [[Будьонний Семен Михайлович|Семен Будьонний]]) захопила [[Броди]], а 26.7 червоноармійські частини захопили [[Тернопіль]] (в інших джерелах 27 липня). Цього ж дня у бою під [[Бій під Сидоровом|Сидоровом]] Окрема кінна дивізія армії УНР розбила більшовицьку кінноту і два полки піхоти.

27 липня частини Дієвої армії УНР перейшли на західний берег р. [[Серет (притока Дністра)|Серет]] до району [[Джурин (Чортківський район)|Джурина]]. На території власне Польщі зайняли фортецю Осовець (теперішнє [[Підляське воєводство]]). Того ж дня з Варшави надіслана телеграма начальника Генштаба польської армії генерала Т. Розвадовського головному командуванню Червоної армії про направлення 30 липня парламентарів до району Брест-Литовськ&nbsp;— Барановичі для переговорів.
[[Файл:Polish-soviet propaganda poster 1920.jpg|ліворуч|міні|236x236пкс|Радянська пропаганда. Плакат «Чим закінчиться панська затія». 1920]]
28 липня червоноармійські загони вступили в [[Чортків]] та [[Білосток]].

29 липня поляками при підготовці до можливого радянського нападу утворене військове губернаторство Варшавське.

30 липня маріонетковий [[Тимчасовий революційний комітет Польщі]] (Полревком) перебуваючи в бронепотязі за лінією червоного фронту, в [[Білосток]]у, оголосив Маніфест до польського люду робочого міст і сіл, в якому оголосив про утворення польської радянської республіки.

31 липня сили Червоної армії зайняли [[Берестя|Брест]]. Того ж дня [[Затонський Володимир Петрович|В. Затонський]] надіслав Й. Сталіну і [[Косіор Станіслав Вікентійович|С. Косіору]] телеграму з проханням прискорити відправку до 14-ї армії галичан із Москви, Омська, Казані, Туркестану й Сибіру, а також 44-у стрілецьку дивізію, в якій воював галицький полк.

Загалом протягом місяця Червона Армія зайняла 17 повітових міст, 48 містечок і більше тисячі сіл [[Галичина|Галичини]]. 1.8.1920 у Тернополі було проголошено утворення [[Галицька Соціалістична Радянська Республіка|Галицької Соціалістичної Радянської Республіки]]. Насильні реквізиції, що проводили більшовики у селах, оподаткування господарств за національною ознакою, терор агентів [[Всеросійська надзвичайна комісія з боротьби з контрреволюцією і саботажем при РНК РРФСР|ЧК]] викликали обурення серед населення, що значно ускладнило ситуацію для наступаючих радянських частин.

1 серпня Польський уряд видав наказ про припинення оборони фортеці [[Ломжа]], це відкрило червоноармійцям шлях на Варшаву.

3 серпня міністр закордонних справ Великої Британії у ноті до уряду РСФРР погрожував відкритим втручанням Великої Британії у війну на боці Польської республіки, якщо Червона армія продовжуватиме наступ на етнічні польські землі.

5 серпня з Варшави відправлена нота міністра іноземних справ Польської республіки Є. Сапеги народному комісару іноземних справ РСФРР Г.&nbsp;В.&nbsp;Чичерину про готовність надіслати до Мінська представників для ведення мирних переговорів.

Того ж дня озвучена нота радянської делегації в Лондоні прем'єр-міністру Великої Британії про готовність уряду РСФРР вести прямі мирні переговори з Польською республікою, причому радянський уряд був готовий дати Польщі кордони вигідніші, ніж це зробила британська комісія.

6—7 серпня уряд РСФРР, не припиняючи наступу, надіслав уряду Польської республіки дві телеграми з пропозиціями розпочати мирні переговори.

6—16 серпня Окремий кінний полк Дієвої армії УНР зосереджувався в районі [[Монастириська|Монастириськ]], стримуючи наступ.

7 серпня міністр закордонних справ Польської республіки надіслав до уряду РСФРР телеграму, в якій було висловлено готовність Варшави прийняти пропозицію Москви про відправлення представників у [[Мінськ]] для ведення переговорів про умови миру і перемир'я. У відповідь міністр закордонних справ РСФРР заявив, що радянський уряд направить своїх делегатів у Мінськ 11 серпня.

Того ж 7 серпня віддано наказ 6-й стрілецькій дивізії Дієвої армії УНР захищати місто [[Холм]] (Польська республіка).

9 серпня британські організації робітників, реагуючи на заяву прем'єр-міністра від 5 серпня, оголосили про намір почати загальний страйк, якщо уряд Великої Британії оголосить війну Радянській Росії.

Того ж дня відбувся вступ до [[Бучач]]а частин Червоної армії.

== Львівська операція ==
16 серпня частини Червоної армії форсували р. [[Західний Буг]] між [[Кам'янка-Бузька|Кам'янкою]] і [[Буськ]]ом і рушили у напрямку Львова.
[[Файл:Панцирник Bukowski.jpg|thumb|250px|Панцирник «Bukowski», підготовлений для оборони Львова відповідно до креслень майора Оссорії-Буковського.<ref>[http://www.weu1918-1939.pl/samochod-pancerny-bukowski/ «Samochody pancerne Wojska Polskiego 1918—1939», Janusz Magnuski, WiS; Warszawa 1993]</ref><ref>[http://www.aviarmor.net/tww2/armored_cars/poland/bukowski.htm Samochod pancerny «Bukowski» Импровизированный бронеавтомобиль]</ref>]]
17 серпня на околиці [[Задвір'я]] (Буський район) в бою (т.&nbsp;зв. «Польські Фермопіли») група львівських добровольців під командуванням капітана Болеслава Зайончковського затримала наступ Червоної армії Семена Будьонного; більшість оборонців загинуло (318 осіб), частина з них похована у братській могилі в Задвір'ї, частина&nbsp;— на львівському військовому кладовищі Орлят, що на Личаківському цвинтарі. Оборона Задвір'я зупинила наступ більшовиків на Львів.

Того ж дня Червона армія вступила в [[Зборів]].

18—19 серпня частини Червоної армії форсували р. [[Дністер]], перервавши зв'язок Дієвої армії УНР з 6-ю польською армією і цього ж дня [[Ходорів]] та [[Миколаїв (Львівська область)|Миколаїв]], що на Львівщині &nbsp;зайняли частини Червоної армії.

19—24 серпня частини Дієвої армії УНР тримали фронт від [[Польсько-румунський кордон|румунського кордону]] до м. [[Єзупіль|Єзуполя]] по р. Бистриці через Станиславів (сучасн

. [[Івано-Франківськ]]) до м. [[Надвірна|Надвірної]].

20 серпня частини Червоної армії радянського Південно-Західного фронту під керівництвом [[Єгоров Олександр Ілліч|Олександра Єгорова]] перейшли р. [[Західний Буг]], вступили до м. [[Рава-Руська]] з наміром увійти до Львова, але були відкинуті польською армією у напрямку [[Замостя (Польща)|Замостя]]&nbsp;— [[Грубешів|Грубешова]]. Того ж дня червоноармійці вступили до [[Жидачів|Жидачева]] та [[Журавно|Журавна]], Дієва Армія УНР відрізана від польської армії.

21—25 серпня при наближенні червоного фронту зірвалося збройне протипольське повстання селян [[Лавочне|Лавочного]], [[Славськ]]а, Перегінська, [[Осмолода]], Підлютого Соколівського і Долинського повітів під керівництвом Ф. Бекеша. Війська і поліція Польщі жорстоко придушили виступ.

22 серпня Червона армія намагалася здійснити наступ на м. [[Нижнів]], оволодіти яким їм так і не вдалося.

24 серпня частини Червоної армії перейшли р. Дністер і рушили у напрямку м. [[Городенка]]. Частинами 5-ї Херсонської дивізії Дієвої армії УНР їх було відкинено на східний берег р. Дністер.

Дієва армія УНР тримала лінію фронту від румунського кордону по Дністру до [[Нижнів]]а&nbsp;— на захід на Тисменицю і Хриплін&nbsp;— по Бистриці Надвірнянській до [[Надвірна|Надвірної]]. Кінна дивізія залишалася в районі [[Комарівка (Монастириський район)|Комарівка]]&nbsp;— [[Вікторів]] (на північ від Станіславова). Штаб Дієвої Армії знаходився в [[Отинія|Отинії]], ставка Головного отамана військ УНР на ст. Матиївка (на схід від Коломиї).

25 серпня після бою відбувся вступ до міста [[Тисмениця (місто)|Тисмениця]] Окремої Кінної дивізії та Київської дивізії Дієвої армії УНР.

26 серпня частини Дієвої армії УНР форсували Дністер біля [[Нижнів]]а і просунулись на [[Рогатин]] і [[Підгайці]].

Того ж дня в ході наступу на Львів червоноармійські підрозділи зайняли [[Перемишляни]].

27 серпня в Нижнів приїхали Головний отаман військ УНР Симон Петлюра і командарм М. Омелянович-Павленко на огляд Дієвої армії УНР. Того ж дня частини Дієвої армії УНР форсували р. Дністер і рушили у напрямку на м. [[Галич]].

28 серпня відбулася спроба наступу червоноармійців поблизу села [[Комарівка (Монастириський район)|Комарівка]] на тили 8-ї бригади 3-ї Залізної армії. Атаку відбито, загинув сотник [[Хилюк Тихін Феофанович|Тихін Хилюк]].

29 серпня частини Дієвої армії УНР вступили до містечка [[Криниця (Монастириський район)|Коростятин]].

Авантюрний штурм міцно укріпленого [[Львів|Львова]] (його боронило 7 піхотних дивізий, 6 [[бронепоїзд]]ів, 50 бойових літаків), на якому так наполягав член [[Революційна військова рада|Реввійськради]] Південно-Західного фронту [[Йосип Сталін]], знекровив Першу кінну армію. Про львівську трагедію майбутній генсек ЦК ВКП(б) швидко «забув», зваливши всю провину за поразку на польському фронті на командуючого Західним фронтом [[Михайло Тухачевський|Михайла Тухачевського]].

Уже 30 серпня частини Дієвої армії УНР вступили до міста [[Галич]].

== Диво на Віслі ==
{{anchor|Диво на Віслі}}
[[Файл:Polish-soviet war 1920 Aftermath of Battle of Warsaw.jpg|ліворуч|міні|Після [[Варшавська битва (1920)|Варшавської битви]]. Польські солдати показують захоплені радянські бойові прапори.]]
{{Основна стаття|Варшавська битва (1920)}}

План Тухачевського передбачав форсування Вісли в нижній течії і атаку на Варшаву з заходу. Однією з цілей цього задуму було "відхилення напряму удару радянських військ і швидкий вихід до німецького кордону, що мало пришвидшити перемогу радянської влади в Німецькій державі.

10 серпня радянський Третій кавалерійський корпус Гая Дмитровича Гая (Бжишкяна) подолав Віслу на північ від Варшави.

12 серпня [[Юзеф Пілсудський]] покинув Варшаву та прибув в [[Пулави]], де знаходилася ставка польського Генерального штабу. Перед відбуттям він передав прем'єру [[Вінцентій Вітос|Вінценту Вітосу]] своє прохання про відставку з посад [[Начальник держави|Начальника держави]] та [[Головнокомандувач]]а, мотивуючи тим, що в ситуації, яка склалася, Польща може покладатися лише на допомогу Антанти, котра вимагала відставки маршала; проте прем'єр-міністр відставки не прийняв.

План Тухачевського передбачав перейти Віслу в нижній течії і атакувати Варшаву з заходу. 13 серпня дві стрілецькі дивізії РККА вдарили під Радиміном (за 20-25&nbsp;км від Варшави)&nbsp;— 3-тя Володимира Лазаревича і 16-я Миколи Соллогуба, перемогли опір 11-ї польської дивізії полковника Болеслава Язвінського та оволоділи містом. По цьому одна дивізія рушила на Прагу (правобережна частина Варшави), а друга рушила направо&nbsp;— до Непорента і Яблонки. Польські сили відійшли на другу лінію оборони.

Через війну в самій столиці іноземні дипломати спішно переїхали з Варшави до [[Лодзь|Лодзя]].

Підтвердженням тому, що радянське військове командування, зокрема М. Тухачевський, С. Будьонний та К. Ворошилов, не збиралося зупинятися на досягнутому, слугує телеграма, надіслана в середині серпня 1920&nbsp;р. Конгресу Комінтерну, у якій двоє останніх писали, що конармійці не вкладуть шаблі у піхви, поки над Варшавою, Берліном, Парижем і Лондоном не замайорять червоні прапори.

16 серпня почався контрудар польських сил з місця зосередження на річці Вепр, польські сили зім'яли Мозирську групу Тихона Хвесіна 16-ї радянської армії з метою перетнути на другий день сполучення радянських армій по шосе Варшава&nbsp;— [[Берестя|Брест]].

17 серпня Червона армія відступає у напрямку [[Замостя (Польща)|Замостя]]- [[Люблін]].

20 серпня командувач 1-ї Кінної армії [[Будьонний]] виконав наполегливо повторюваний наказ головнокомандуючого Червоної армії [[Каменєв Сергій Сергійович|Сергія Каменєва]] щодо взяття штурмом Львова і контрудару військ Тухачевського під Варшавою.

Того ж дня в районі Замостя 6-та стрілецька дивізія Дієвої армії УНР успішно відбила частини Червоної армії.

22 серпня сталася перемога польських військ в битві у [[Білосток|Білостоці]]&nbsp;— цілоденний бій 1-го полку піхоти легіонової і відступаючих з-під Варшави решток 16-ї радянської армії та окремих відділів 3-ї армії, в ході якого кілька разів місто переходило з рук в руки, застосовувалися панцерні потяги.

Під [[Замостя (Польща)|Замостям]] [[Шоста Січова Стрілецька Дивізія|Шоста Січова дивізія]] [[Армія УНР|Армії УНР]], разом з [[Морська піхота УНР|Дивізією Морської піхоти УНР]], спільно з польськими частинами остаточно розгромила будьонівські підрозділи. Наступ радянських військ на [[Варшава|Варшаву]] поступово згасав. Під Варшавою польсько-українські сили втратили близько 14 500 вояків, радянські&nbsp;— до 25 000. Відчутної поразки від українських військ у районі [[Галич]]а&nbsp;— [[Бучач]]а&nbsp;— [[Чортків|Чорткова]] зазнала більшовицька [[14-та армія (Червона армія)|Чотирнадцята армія]]. Реорганізована у вересні-жовтні Армія УНР збільшилась із двох дивізій до шести: Перша&nbsp;— під командуванням генерала [[Андрій Гулий-Гуленко|Андрія Гулого-Гуленка]], Друга&nbsp;— генерала [[Олександр Загродський|Олександра Загродського]], Третя&nbsp;— генерала [[Удовиченко Олександр Іванович|Олександра Удовиченка]], Четверта&nbsp;— полковника [[Юрій Тютюнник|Юрія Тютюнника]], П'ята&nbsp;— полковника [[Андрій Долуд|Андрія Долуда]], Шоста&nbsp;— генерала [[Безручко Марко Данилович|Марка Безручка]]. Дивізії підлягали штабові Шостої польської армії генерала [[Ян Ромер|Яна Ромера]].

25 серпня радянські війська остаточно відкинуті від Варшави.

Того ж дня в ході контрнаступу литовські війська зайняли Вільно.

Крах [[Галицька СРР|Галицької СРР]] був спричинений не тільки військовою міццю польсько-українських частин, але й форсованими діями [[Раднарком]]у і [[Галревком]]у, спрямованими на реалізацію лівацького лозунга РКП(б) щодо «перенесення соціальної революції і Радянської влади у Європу». Про це 23.8.1920 голова Галревкому [[Затонський Володимир Петрович|В. Затонський]] доповідав [[Ленін Володимир Ілліч|Володимиру Леніну]]:<blockquote>Все йшло стихійно… Стихія справа хороша, коли революція виникає самочинно, але набагато гірше, коли її необхідно насаджувати ззовні.</blockquote>

== Відступ Червоної армії ==
26 серпня частини Червоної армії з-під Варшави відійшли на лінію [[Гродно]]&nbsp;— [[Волковиськ]]&nbsp;— [[Кобринь]]&nbsp;— [[Володимир-Волинський]].

31 серпня сталася перемога польської 1-ї кінної дивізії (1500 кіннотників) над радянською 1-ю Кінною армією (17 500) під Комаровом-Осадою ([[Люблінське воєводство]]), при безладному відступі, у польських сил 300 вбитих та поранених, у червоноармійців зниклих безвісти близько 4000.

4 вересня відбулася чергова спроба червоноармійців форсувати Дністер під селом [[Медуха (село)|Медуха]], при її відбитті загинув [[Хмеленко Григорій]] (Гриць), командир Богдано-Дорошенківського куреня 1-ї Запорозької дивізії.

4—7 вересня 6-та стрілецька дивізія Дієвої армії УНР зі станції Красностав (Польська республіка) вирушила чотирма ешелонами до армії УНР через [[Люблін]]&nbsp;— [[Перемишль]]&nbsp;— [[Львів]]&nbsp;— [[Стрий]]&nbsp;— [[Івано-Франківськ|Станиславів]].

7 вересня після посилення та перегрупування частини Дієвої армії УНР форсували Дністер на кордоні теперішніх Івано-Франківської та Тернопільської областей.

11 вересня почався наступ на Волинь 3-ї польської армії під проводом генерала В. Сікорського.

В Тарнові пройшло засідання РНМ УНР, на якому Головний отаман військ УНР С. Петлюра звернувся до міністрів УНР зі своїми побажаннями в зв'язку з контрнаступом армії УНР: уряд мав вирішити форму влади в одібраних у ворога місцевостях, порядок її відновлення, питання допомоги армії.

14 вересня проводилася концентрація українських військ у містечку [[Нижнів]]&nbsp;— полку Чорних Запорожців, 6-ї стрілецької дивізії, Волинської дивізії.

15 вересня частини 6-ї польської армії вступили до міста [[Володимир-Волинський]]. Того ж дня у Станіславові пройшло засідання РНМ УНР, на якому ухвалено закон «Про мобілізацію в звільнених від ворога нашою армією повітах УНР для доповнення армії».
Під вечір почався загальний наступ Дієвої армії УНР на лінії антибільшовицького фронту. Частини армії форсували р. Дністер в районах [[Єзупіль|Єзуполя]], [[Нижнів|Нижнева]] і [[Городенка|Городенки]] для наступу на [[Бучач]]&nbsp;— [[Чортків]]&nbsp;— [[Теребовля|Теребовлю]] для звільнення Поділля. У [[Монастириська]]х вже ввечері відбувся врочистий вступ під сурми і «Ще не вмерла Україна!» до міста 6-ї стрілецької дивізії Дієвої армії УНР.

Протягом 16—20 вересня польські та українські війська відвойовують [[Ковель]], [[Борщів]], [[Гусятин]], [[Теребовля|Теребовлю]], [[Чортків]]. Просуваючись в напрямку до [[Проскурів|Хмельницького]] беруть [[Рівне]], [[Дубно]], [[Луцьк]], [[Тернопіль]] та [[Збараж]].

20—28 вересня у ході [[битва на Німані|битви над Німаном]] польські сили розбили радянських, втрати останніх склали до 40 000. 28 вересня українські сили вибили РККА з міста [[Старокостянтинів]], 30 вересня&nbsp;— з [[Жмеринка|Жмеринки]]; 1—3 жовтня зайняли [[Летичів]], 3 жовтня зайняли містечко [[Нова Ушиця]]; проте вже 4 жовтня червоноармійці знову увійшли у Летичів. 10 жовтня Червона армія увійшла в [[Коростень]]. 25 вересня відбуваються українсько-радянські [[бої за Проскурів]].

Наслідком виснаженості фронту сили почали вирівнюватися, 7 жовтня Червона армія зайняла [[Олевськ]]. 10 жовтня червоноармійці увійшли в [[Коростень]].

Одначе українські сили ще спромоглися 13 жовтня оволодіти містечком [[Ялтушків]]. 14 жовтня в зв'язку з підписанням договору про перемир'я, начальне командування 6-ї польської армії для захисту армії УНР від нападу більшовиків таємно наказало на 17 жовтня зайняти польським частинам Нову Ушицю&nbsp;— Ваньківці&nbsp;— Деражню&nbsp;— Летичів&nbsp;— Нову Синяву&nbsp;— Новокостянтинів&nbsp;— Стару Синяву&nbsp;— Острополь. Польські частини не повинні були вступати у бій із Червоною армією та мали знаходитися не далі 8&nbsp;км за українським фронтом.

Ще до часу підписання Ризького мирного договору (вечора 19 жовтня 1919&nbsp;р.) сили Дієвої армії УНР визволили в контрнаступі по східному берегу річки Мурафа однойменне містечко [[Мурафа (Шаргородський район)|Мурафа]].

== Перемовини та перемир'я ==
[[Файл:Rzeczpospolita 1938.svg|thumb|Ризький мир]]
Перемовини почалися вже 17 серпня в розпал Варшавської битви в Мінську - перше пленарне засідання мирної конференції за участю представників Польської республіки, радянської Росії та УСРР, до складу радянської делегації входили К.&nbsp;Х.&nbsp;Данішевський (голова), П.&nbsp;Г.&nbsp;Смирдович, [[Скрипник Микола Олексійович|М.&nbsp;О.&nbsp;Скрипник]] (члени), Ф.&nbsp;Ф.&nbsp;Новицький, В.&nbsp;Є.&nbsp;Гарф (експерти); до складу польської делегації&nbsp;— Я. Домбський (голова), Н. Барліцький, [[Станіслав Грабський|С. Грабський]], В. Керник, А. Листовський, М. Мєчковський, К. Ольшовський, Л. Вашкевич, М. Вихлінський, В. Врублевський (члени), К. Стамировський, Ф. Перль, Л. Альберт, Ш Рундштейн, С. Каузик (експерти). Радянська делегація зачитала текст своєї декларації, в якій виклала умови перемир'я і основні положення прелімінарного миру з Польщею. Розробку умов регламенту після обміну поноваженнями було вирішено передати спеціально утвореній комісії.

19 серпня в Мінську пройшло друге пленарне засідання. Заслухано текст польської декларації про умови перемир'я з РСФРР, делегацію цікавили правові відносини між РСФРР і УСРР&nbsp;— ''з'ясувалося, що УСРР не є складовою Росії, а є незалежною державою''. Заслухано основні положення перемир'я, висунені радянської делегацією: визнання незалежності Польської республіки; відмова від контрибуцій; східний кордон Польщі збігався з лінією Керзона від 11 липня з ухилом на користь Польщі в районі Білостока і Холма; обмеження чисельності збройних сил Польщі до 50 тис. чоловік; проведення Польщею політичної і військової амністії; повернення Україні і Білорусі реквізованого Польщею майна і інвентаря; наділення урядом Польської республіки селян і батраків землею; надання РСФРР і УСРР права вільного транзиту через Польську республіку і володіння РСФРР залізничною ділянкою [[Волковиськ]]&nbsp;— [[Білосток]]&nbsp;— [[Граєво]].

23 серпня пройшло третє пленарне засідання за участю делегацій з Польської республіки, радянської Росії та УСРР. Польська делегація: Росія намагається нав'язати Польській республіці мир, який обмежить її незалежність і поставить під її протекторат; РСФРР нав'язує одностороннє зменшення збройних сил Польської республіки, втручається у її законодавство, виступаючи в ролі «опікувача» окремих класів польського народу; вимагає володіння залізничною ділянкою Волковиськ&nbsp;— Білосток&nbsp;— Граєво. Цей «ганебний мир» став би джерелом нових війн в майбутньому, тому основи миру, запропоновані РСФРР, проголошувались неприйнятними. Польська делегація запропонувала наступні поправки: визнання РСФРР Польської республіки де-факто і де-юре; відмова від лінії Керзона і визнання права на самовизначення у народів, які населяють територію між Польської республіки і РСФРР; відмова від одностороннього зменшення Польської республіки чисельності збройних сил та від передачі в розпорядження РСФРР залізничної ділянки, бо це суперечить принципу суверенітету; акт політичної і військової амністії має бути двостороннім.

25 серпня на четвертому пленарному засіданні мирної конференції: відповідь польської делегації на зауваження, представлені радянською делегацією&nbsp;— незалежність БСРР, УСРР та Литви названо «удаваною» та насадженою з Москви супроти волі цих народів. В результаті дискусії з'ясувалося, що польська делегація вважає «неприйнятними навіть для обговорення» усі 11 пунктів декларації радянської сторони, лише критикує їх і не висуває конкретних власних домагань, що схоже на ультиматум та свідоме затягування переговорів. Тому пропонувалось розробити нові пропозиції перемир'я для обговорення на конференції.

27 серпня у Варшаві відбулося засідання Ради оборони держави, на якому вирішено рекомендувати польській делегації на конференції в Мінську за лінію кордону Польської республіки взяти лінію по течіях р. Горинь і р. Збруч.

30 серпня з Варшави надійшла нота міністра іноземних справ Польської республіки Є. Сапеги народному комісару іноземних справ РСФРР Г.&nbsp;В.&nbsp;Чичерину з пропозицією перенести роботу мирної конференції з Мінська до Риги.

1 вересня надіслана нота уряду РСФРР і УСРР уряду Польської республіки з висловленням згоди на перенесення місця роботи мирної конференції з Мінська до Риги.

2 вересня&nbsp;в&nbsp;Мінську пройшло п'яте пленарне засідання мирної конференції за участю делегацій Польської республіки, радянської Росії та УСРР. Обговорено технічні питання, пов'язані з місцем і часом продовження конференції. З'ясовано, що до Риги приїде радянська делегація у новому складі під головуванням А.&nbsp;А.&nbsp;Іоффе та з додатковим мандатом на ведення переговорів про мир з Польщею.

5 вересня РНМ УНР затвердила склад делегації УНР на Ризьку конференцію (голова&nbsp;— [[Шелухін Сергій Павлович|С. Шелухін]], заступник [[Кедровський Володимир Іванович|В. Кедровський]]). 21 вересня це рішення було змінено і головою призначено М. Славинського, який так і не прибув до Риги. 27 вересня С. Шелухін вдруге отримав повноваження голови делегації УНР. Повний склад делегації було затверджено 11 жовтня, до якого увійшли С. Шелухін, В. Кедровський, Т. Олексюк.

8 вересня Диктатор ЗУНР Є.Петрушевич телеграфував з Парижу про необхідність негайного направлення галицької делегації на мирні переговори до Риги. До її складу увійшли К.Левицький (голова), Є.Брайтер, Л.Мишуга, О.Назарук.

11 вересня у Варшаві пройшло засідання Ради оборони держави, на якому ухвалено інструкції для польської делегації в Ризі. Східна лінія кордону Польської республіки встановлювалась по течії р. Збруч, далі по кордону Східної Галичини до Ново-Олексинця через Кременецьке узгірря, далі на схід від Здолбунова по кордону Рівненського повіту. Польська сторона погоджувалась на визнання незалежної УСРР.

12 вересня у відповідь на запит міністра закордонних справ Польської республіки про участь делегації УНР у роботі Ризької конференції нарком закордонних справ РСФРР відповів, що «'''т.&nbsp;зв. Української демократичної республіки взагалі не існує''', оскільки Україна є незалежною радянською Республікою, союзною з Росією, і бере разом із нею участь у переговорах в Мінську і Ризі».

16 вересня уряд УНР опублікував свою ноту протесту з приводу заяви наркома закордонних справ РСФРР від 12 вересня щодо УНР.

== Ризький мир ==

Воєнні дії на польсько-радянському фронті були припинені після укладення 9 листопада 1920 року польським і більшовицьким керівництвом перемир'я. Проте вже наступного дня в районі [[Шаргород]]а червоноармійці підступно контратакували українські дивізії, прорив фронту у напрямку на [[Копайгород]] на праве крило, яке тримала 5-а Херсонська дивізія армії УНР, та у напрямку на [[Лучинець]], де знаходилася 2-а Залізна дивізія та Кулеметна дивізія армії УНР. 15 листопада червоноармійці вступили в подільське містечко [[Літин (смт)|Літин]]. 18 листопада відбувся вступ сил Червоної армії до [[Хмельницький|Проскурова]] та станції [[Деражня]], 20 листопада&nbsp;— до [[Чорний Острів (смт)|Чорного Острова]] та [[Летичів|Летичева]]. Після двох тижнів кровопролитних боїв через брак набоїв і військового спорядження 21 листопада були змушені відступити у [[Галичина|Галичину]]. Перехід Дієвої армії УНР&nbsp;— до 27 тисяч вояків&nbsp;— через річку Збруч відбувся в районі [[Волочиськ]]а та села [[Ожигівці]]. Того ж дня згідно з умовами [[Договір про перемир'я й прелімінарні умови миру між Українською СРР і Російською СФРР та Польщею 1920|прелімінарного польсько-радянського договору]], польські війська залишили місто [[Новоград-Волинський]]. 22 листопада радянські частини вступили у [[Волочиськ]].

В березні [[1921|1921 року]] у [[Рига|Ризі]] між Польською республікою, з одного боку, та [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|РСФРР]] і [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|УРСР]] з другого, підписано [[Ризький мир (1921)|Ризький мирний договір 1921 року]].

== Див. також ==
* [[Радянське вторгнення до Польщі|Польсько-радянська війна 1939 року]]
* [[Радянсько-українська війна]]
* [[Радянська окупація України]]
* [[Радянська анексія західноукраїнських земель]]
* [[Крути 1918]]&nbsp;— фільм про події часів [[радянсько-українська війна|радянсько-української війни]]
* [[Чорний ворон (фільм)|Чорний ворон]]&nbsp;— фільм про партизанів [[Холодноярської Республіки|Холодного Яру]]
* [[На чорних лядах]]&nbsp;— фільм про партизанів [[БНР|Білоруської Народної Республіки]]
* [[Ціна правди]]&nbsp;— фільм про [[Голодомор|Голодомор-геноцид українського народу у СРСР]]
* [[Купала (фільм)|Купала]]&nbsp;— фільм заборонений [[режим Лукашенко|режимом Лукашенка]] у якому висвітлюється тема заборон [[Білоруська мова|білоруської мови]] урядом Російської імперії, [[Розстріл білоруських діячів (1937)|знищення білоруської інтелігенції у СРСР]] (у фільмі також згадується українське [[Розстріляне відродження]]), [[Червнева депортація|депортації народів]] радянською владою, та [[русифікація|русифікації країни]]

== Нотатки ==
{{notelist}}

== Примітки ==
{{Reflist|group="N"|30em}}
{{reflist}}

== Джерела ==
* ''Мельник І''. [http://zbruc.eu/node/40322 Чудо над Віслою, під Львовом і Замостям] // Zbrucz, 15.08.2015.
* ''Папакін А.'' [http://history.org.ua/?encyclop&termin=Polsko_radianska_1920 Польсько-радянська війна 1919—1920, радянсько-польська війна 1919—1920]// {{ЕІУ|8|392—394}}
* ''Новак А.'' [http://www.novpol.ru/index.php?id=111 Польско-советские войны XX века. Историографическое memento] // Новая Польша.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;10. {{ref-ru}}
* ''Czubiński A.'' [http://www.wbc.poznan.pl/Content/44934/directory.djvu Walka o granice wschodnie Polski w latach 1918—1921].&nbsp;— Opole, 1993.
* {{cite book |last=Czubiński |first=Antoni |author-link= |title=Historia Polski XX wieku |language=pl |trans-title=Історія Польщі XX століття |publisher=Wydawnictwo Nauka i Innowacje |location=Poznań |date=2012 |isbn=978-83-63795-01-6|ref=harv}}
* {{cite book |last=Chwalba |first=Andrzej |author-link= |title=Przegrane zwycięstwo. Wojna polsko-bolszewicka 1918–1920 |language=pl |trans-title=Втрачена перемога: польсько-більшовицька війна 1918–1920 |publisher=Wydawnictwo Czarne |location=Wołowiec |date=2020 |isbn=978-83-8191-059-0|ref=harv}}
* {{Cite book |last=Davies |first=Norman Richard |author-link=Норман Дейвіс |title=White Eagle, Red Star: the Polish-Soviet War, 1919–20|url=https://archive.org/details/whiteeagleredsta00unse |edition=New |publisher=Pimlico / [[Random House]] Inc. |year=2003 |origyear=1972 |location=New York |isbn=978-0-7126-0694-3 |title-link=|ref=harv}}
* {{Cite book |last=Cisek |first=Janusz |author-link= |title=Sąsiedzi wobec wojny 1920 roku. Wybór dokumentów. |language=pl |trans-title=Ставлення сусідів до війни 1920. Збірник документів. |publisher=Polish Cultural Foundation Ltd |year=1990 |location=London |isbn=978-0-85065-212-3|ref=harv}}
* {{Cite book |last=Sikorski |first=Władysław |author-link=Владислав Сікорський |title=Nad Wisłą i Wkrą. Studium do polsko–radzieckiej wojny 1920 roku |language=pl |trans-title=На Віслі та Вкрі: Дослідження польсько-радянської війни 1920) |edition=latest |publisher=Agencja Omnipress |year=1991 |orig-year=1928 |location=Warsaw |isbn=978-83-85028-15-4|ref=harv}}
* {{Cite book |last=Szczepański |first=Janusz |author-link=:pl:Janusz Szczepański |title=Wojna 1920 na Mazowszu i Podlasiu |language=pl |trans-title=Війна 1920 на Мазовії та Поділлі) |publisher=Wyższa Szkoła Humanistyczna / Gryf |year=1995 |isbn=978-83-86643-30-1|ref=harv}}

== Посилання ==
* [http://www.history.org.ua/?hrono Інститут історії України].
* [http://www.sovunion.info/wars/index.shtml?4 Советско-польская война]. {{ref-ru}}

{{Війни XX століття}}
{{Перша світова війна}}
{{Розпад Російської імперії}}
{{Портали|Росія|Польща|Перша світова війна|Історія|Війна}}
{{Бібліоінформація}}

[[Категорія:Радянсько-польська війна| ]]
[[Категорія:Розпад Російської імперії]]
[[Категорія:Війни в Україні]]
[[Категорія:Російсько-польські війни]]
[[Категорія:Російсько-українські війни]]
[[Категорія:Війни XX століття]]
[[Категорія:Війни за незалежність]]
[[Категорія:II Річ Посполита]]
[[Категорія:1920 в Україні]]
[[Категорія:1920 у Польщі]]
[[Категорія:Події 14 лютого]]
[[Категорія:Лютий 1919]]
[[Категорія:Події 18 березня]]
[[Категорія:Березень 1921]]