Правило Гамільтона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Правила Гамільтона — правило родинного добору, згідно з яким гени, які за певних обставин зменшують шанси особини на розмноження (або пригнічують його взагалі — як у суспільних комах), можуть поширитись у популяції коли «величина внеску» (допомоги) іншим особинам для вирощування їхніх нащадків, помножена на спорідненість з цими особинами більша за «ціну допомоги». У цьому разі ця особина продукує таким чином більше копій своїх генів, ніж за рахунок витрачання всіх ресурсів на власне розмноження. Математично це правило можна виразити так:

де  — ціна, яку платить особина за допомогу іншим особинам (середнє число власних нащадків, які особина, що допомагає, могла б продукувати, замість допомоги),  — коефіцієнт спорідненості між альтруїстом і реципієнтом альтруїзму (наприклад r для батьків і нащадків дорівнює 0.5),  — вигода для реципієнта від допомоги особини-альтруїста (виражається в кількості нащадків, що продукує реципієнт, внаслідок допомоги альтруїста).[1]

Правило було сформульоване британським біологом Вільямом Гамільтоном 1963 році. І назване на його честь.[2]

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. Hamilton W. D. (1963) The evolution of altruistic behavior. American Naturalist 97:354-356
  2. Bourke, Andrew F. G. (2014). Hamilton's rule and the causes of social evolution. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences. 369 (1642): 20130362. doi:10.1098/rstb.2013.0362. ISSN 0962-8436.