Ерімена
| Ерімена | |
|---|---|
| Народився | 7 століття до н. е. |
| Помер | невідомо |
| Діяльність | монарх |
| Титул | цар Урартуd |
| Батько | Руса II |
| Брати, сестри | Сардурі IV і Сардурі III |
| Діти | Руса III |
Ерімена, Ерімен, Ерміна — можливо цар держави Урарту періоду її занепаду, роки правління близько 620-605 до н. е., про період правління якого не збереглося жодних написів. Також, ймовірно, що Ерімена був просто батьком Руси III, братом Руси II і його згадка в титулатурі Руси III пов'язана з тим, що Руса III не був прямим нащадком попереднього царя Сардурі IV .
Про останній періоді історії Урарту у розпорядженні вчених існує дуже мало відомостей. Ерімена жодного разу не згадується в ассирійських джерелах, а в урартських тільки як батько царя Руси III (Руса, син Ерімени). Тому існує кілька можливих трактувань приходу до влади Ерімени. І. М. Дьяконов вважав, що Ерімена був братом Сардурі III і очолив державу у зв'язку із тим, що на момент смерті Сардурі III його син Сардурі IV ще не досяг повноліття[1]. У пізніших роботах Н. В. Арутюнян, спираючись на нові дані археологічних розкопок на Кармір-Блурі, вказує, що для подібних конструкцій немає підстав і що Ерімена просто зійшов на престол після Сардурі IV[2][3]. При цьому зберігається можливість, що Ерімена був сином Сардурі IV, а також, що Ерімена міг скинути з престолу Сардурі IV близько 620 до н. е.. і стати засновником нової урартскої династії. Можливо також малоймовірне припущення, що Сардурі IV був скинутий Русою III, сином Ерімени, а сам Ерімена ніколи не був царем (аналогічно тому, як Сардурі I, син Лутіпрі, зійшов на престол після Арами). Сучасна наука не має у своєму розпорядженні достатніх відомостей, щоб однозначно вирішити ці питання.
У першій половині XX століття було припущення, висловлене І. І. Мєщаниновим, про те, що ім'я по-батькові Руси III означає не ім'я «Ерімена», а національність — «вірменин»[4]. Це припущення висловлював британський історик Річард Барнетт[5], однак згодом відмовився від нього у зв'язку з появою нових даних[6]. Це припущення в поєднанні з народними легендами породило думку, що з 620 року до н. е.. в Урарту вже правила вірменська династія. Сучасна наука, однак, відкидає таку можливість як з лінгвістичних, так і з історичних міркувань[3][7][8].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Дьяконов И. М. Последние годы Урартского государства по ассиро-вавилонским источникам // Вестник Древней Истории № 2, 1951
- ↑ Арутюнян Н. В. Биайнили (Урарту), Издательство Академии наук Армянской ССР, Ереван, 1970
- ↑ а б Арутюнян Н. В. Некоторые вопросы последнего периода истории Урарту // Древний Восток, Издательство АН Армянской ССР, Ереван, № 2, 1976
- ↑ Мещанинов И. И. К анализу имени Эримена / / Язык и мышление, т. 1, Ленинград, 1933
- ↑ Barnett R. The Archaeology of Urartu // CR du Rencontre Assyriologique internationale. — 1952. — Вип. 17.
- ↑ Barnett R.D. Urartu / Edwards I.E.S., Gadd C.J., Hammond N.G.L., Boardman J. — Cambridge Ancient history. — London : Cambridge University Press, 1982. — Т. 3, part 1. — С. 314—371. — ISBN 0-521-22496-9.
- ↑ Дьяконов И. М. Урартські письма и документы, Москва — Ленинград, 1963
- ↑ Пиотровский Б. Б. Ванское царство (Урарту), Издательство Восточной литературы, Москва, 1959
Література[ред. | ред. код]
- Арутюнян Н. В. Биайнили (Урарту), Издательство Академии наук Армянской ССР, Ереван, 1970
- Арутюнян Н. В. Некоторые вопросы последнего периода истории Урарту // Древний Восток, Издательство АН Армянской ССР, Ереван, № 2, 1976
- Дьяконов И. М. Последние годы Урартского государства по ассиро-вавилонским источникам // Вестник Древней Истории № 2, 1951
- Меликишвили Г. А. Урартские клинообразные надписи, Издательство АН СРСР, Москва, 1960 (Часткова електронна версія)
| ||||||||
