Часопростір: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Немає опису редагування
Xqbot (обговорення | внесок)
м r2.7.3) (робот додав: be:Хранатоп
Рядок 45: Рядок 45:
[[Категорія:Час]]
[[Категорія:Час]]


[[be:Хранатоп]]
[[de:Chronotopos]]
[[de:Chronotopos]]
[[en:Chronotope]]
[[en:Chronotope]]

Версія за 09:12, 6 березня 2013

Часопростір або хронотоп (від грецьких слів «час» і «місце») — взаємозв'язок часових і просторових відносин в художньому творі. Термін хронотоп вжитий А.Ухтомським у контексті його фізіологічних досліджень, а після праці М.Бахтіна «Форми часу і хронотопу в романі» став популярним у гуманітарній сфері: «Хронотоп у літературі має суттєве жанрове значення. Можна прямо сказати, що жанр і жанрові різновиди визначаються саме хронотопом, при цьому у літературі провідним началом у хронотопі є час. Хронотоп як формально-змістова категорія визначає (суттєво) і образ людини у літературі; цей образ завжди суттєво хронотопічний…».

У художньому світі просторові і часові компоненти зливаються в осмислене і прикметне ціле. Час згущується, ущільнюється, стає художньозримим; простір інтенсифікується, втягується в рух часу, сюжету, історії. Прикмети часу розкриваються в просторі, і простір осмислюється і вимірюється часом. Крім того, М.Бахтін вважав, що часо-просторові визначення у мистецтві та літературі завжди емоційно-ціннісно забарвлені. Вчений розглядав хронотопи:

  • ідилічні,
  • містеріальний,
  • карнавальний,

а також хронотопи

  • дороги,
  • порогу,
  • замку,
  • вітальні,
  • салону,
  • провінційного міста.

М.Бахтін говорив про хронотопічні цінності, сюжетоутворюючу роль хронотопу і називав його категорією формально-змістовою. Він наголошував, що художньо-смислові моменти не піддаються просторово-часовим визначенням, але водночас «усякий вступ у сферу смислів відбувається лише через ворота хронотопів». Також слід додати, що хронотопічне начало літературних творів здатне надавати їм філософський характер, «виводити» словесну тканину на образ буття як цілого, на картину світу, навіть якщо герої і оповідачі не схильні до філософствування.

Література