Зрубна культурно-історична спільність: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Мітка: УВАГА! Можливий вандалізм!
м Відкинути редагування 194.146.137.36 до зробленого Sarmatæ
Рядок 17: Рядок 17:
Тип господарства носіїв зрубної культурно-історичної спільності базувався здебільшого на стійловому та відгінному скотарстві, яке у населення бережнівсько-маївської зрубної культури частково доповнювалось землеробством. У Дніпро-Донецькому міжріччі виявлені поодинокі зерна культурних злаків, що свідчить про наявність заплавного землеробства у господарстві зрубних племен. У предкавказьких та прикаспійських степах та напівпустелях, можливо, практикувалось напівкочове скотарство. Тим не менш, основою господарства осілого зрубного населення епохи пізньої бронзи є стійлове та відгінне скотарство. Пріоритетним було розведення великої рогатої худоби, менший відсоток у стаді складали коні<ref>Археологія України: Курс лекцій. – К., 2005.</ref><ref>Археология. – М., 2006</ref>. Важливу роль у господарстві населення зрубної культурно-історичної спільності займало гірничо-металургійне виробництво, яке базувалось на мідистих пісковиках Приуралля (Каргалинське родовище) )<ref>Черных Е. Н. Каргалы забытый мир. – М., 1997.</ref> та Донецького кряжу (Бахмутське родовище) <ref>Татаринов С. И. Древние горняки-металлурги Донбасса. – Славянск, 2003.</ref>, використовувались і рудо-прояви Середнього Поволжя<ref>Матвеева Г. И., Колев Ю. И., Королёв А. И. Горно-металлургический комплекс бронзового века у с. Михайлово-Овсянка на Юге Самарской области (первые результаты исследования) // Вопросы археологии Урала и Поволжья. – Самара, 2004. – Вып. 2.</ref>. Базове виробництво виробів з металу здебільшого базувалось у декількох селищах металугрів-ливарників – Усово озеро (Подінців’я), Мосоловка (Подоння), Липовий Овраг (Середнє Поволжя), Горний 1 (Приуралля) <ref>Ю. М. Бровендер, В. В. Отрощенко, А. Д. Пряхін Картамиський комплекс гірничо-металургійних пам’яток бронзового віку в Центральному Донбасі // Археологія. – 2010. Вип. 2.</ref>. Вироби, необхідні для металообробки, представлені сокирами, молотами, молотками, рудотерками, плоскими та жолобчастими теслами та долотами, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами «зрубного» типу. В пізньозрубний час зрубні ковалі опановують таємницю отримання кричного заліза, з якого кують перші поодинокі вироби, здебільшого невеликих розмірів та слабких за якістю виготовлення. Зустрічаються прикраси з золота<ref>Археологія України: Курс лекцій. – К., 2005.</ref><ref>Археология. – М., 2006</ref>.
Тип господарства носіїв зрубної культурно-історичної спільності базувався здебільшого на стійловому та відгінному скотарстві, яке у населення бережнівсько-маївської зрубної культури частково доповнювалось землеробством. У Дніпро-Донецькому міжріччі виявлені поодинокі зерна культурних злаків, що свідчить про наявність заплавного землеробства у господарстві зрубних племен. У предкавказьких та прикаспійських степах та напівпустелях, можливо, практикувалось напівкочове скотарство. Тим не менш, основою господарства осілого зрубного населення епохи пізньої бронзи є стійлове та відгінне скотарство. Пріоритетним було розведення великої рогатої худоби, менший відсоток у стаді складали коні<ref>Археологія України: Курс лекцій. – К., 2005.</ref><ref>Археология. – М., 2006</ref>. Важливу роль у господарстві населення зрубної культурно-історичної спільності займало гірничо-металургійне виробництво, яке базувалось на мідистих пісковиках Приуралля (Каргалинське родовище) )<ref>Черных Е. Н. Каргалы забытый мир. – М., 1997.</ref> та Донецького кряжу (Бахмутське родовище) <ref>Татаринов С. И. Древние горняки-металлурги Донбасса. – Славянск, 2003.</ref>, використовувались і рудо-прояви Середнього Поволжя<ref>Матвеева Г. И., Колев Ю. И., Королёв А. И. Горно-металлургический комплекс бронзового века у с. Михайлово-Овсянка на Юге Самарской области (первые результаты исследования) // Вопросы археологии Урала и Поволжья. – Самара, 2004. – Вып. 2.</ref>. Базове виробництво виробів з металу здебільшого базувалось у декількох селищах металугрів-ливарників – Усово озеро (Подінців’я), Мосоловка (Подоння), Липовий Овраг (Середнє Поволжя), Горний 1 (Приуралля) <ref>Ю. М. Бровендер, В. В. Отрощенко, А. Д. Пряхін Картамиський комплекс гірничо-металургійних пам’яток бронзового віку в Центральному Донбасі // Археологія. – 2010. Вип. 2.</ref>. Вироби, необхідні для металообробки, представлені сокирами, молотами, молотками, рудотерками, плоскими та жолобчастими теслами та долотами, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами «зрубного» типу. В пізньозрубний час зрубні ковалі опановують таємницю отримання кричного заліза, з якого кують перші поодинокі вироби, здебільшого невеликих розмірів та слабких за якістю виготовлення. Зустрічаються прикраси з золота<ref>Археологія України: Курс лекцій. – К., 2005.</ref><ref>Археология. – М., 2006</ref>.


== Історична доля ==;*************)))))))))))))))))
== Історична доля ==


Рання та середня фази доби пізньої бронзи у Східній Європі збігаються зі сприятливими кліматичними умовами – здебільшого волога та тепла погода. Спостерігається різкий підйом виробничих форм господарства. Отже, у XVIII-XIII ст. до н. е. спостерігається максимальна щільність заселення усіх регіонів східноєвропейського степу та лісостепу. Народжується зрубна культурно-історична спільність, якій судилося завершити традицію утворення великих етнокультурних об’єднань у Східній Європі за доби бронзи. Демографічний вибух у середовищі зрубної спільності, пік якого припадає у лісостепу на XVI-XV ст. до н. е., а у степу на XIV-XIII ст. до н. е., призводить до виснаження природних ресурсів та розпаду зрубної культурно-історичної спільнсті<ref>Отрощенко В. В. К истории племен срубной общности // Доно-Донецкий регион в эпоху бронзы. – Воронеж, 2003. – Вып. 17.</ref>. Зміна кліматичних умов на суху та прохолодну погоду спільно з тотальним перенаселенням призвело до катастрофічних наслідків. Різко скорочується чисельність населення, що за археологічними даними фіксується у зменшенні кількості поселень і їх культурній трансформації<ref>Етнічна історія давньої України. – Київ. 2000.</ref>. Носії зрубної культурно-історичної спільності прийняли безпосередню участь у формуванні білозерської та бондарихінської культури фінального етапу доби бронзи та справили помітний вплив на населення лісової смуги Східної Європи в особі поздняківської та при казанської культур.
Рання та середня фази доби пізньої бронзи у Східній Європі збігаються зі сприятливими кліматичними умовами – здебільшого волога та тепла погода. Спостерігається різкий підйом виробничих форм господарства. Отже, у XVIII-XIII ст. до н. е. спостерігається максимальна щільність заселення усіх регіонів східноєвропейського степу та лісостепу. Народжується зрубна культурно-історична спільність, якій судилося завершити традицію утворення великих етнокультурних об’єднань у Східній Європі за доби бронзи. Демографічний вибух у середовищі зрубної спільності, пік якого припадає у лісостепу на XVI-XV ст. до н. е., а у степу на XIV-XIII ст. до н. е., призводить до виснаження природних ресурсів та розпаду зрубної культурно-історичної спільнсті<ref>Отрощенко В. В. К истории племен срубной общности // Доно-Донецкий регион в эпоху бронзы. – Воронеж, 2003. – Вып. 17.</ref>. Зміна кліматичних умов на суху та прохолодну погоду спільно з тотальним перенаселенням призвело до катастрофічних наслідків. Різко скорочується чисельність населення, що за археологічними даними фіксується у зменшенні кількості поселень і їх культурній трансформації<ref>Етнічна історія давньої України. – Київ. 2000.</ref>. Носії зрубної культурно-історичної спільності прийняли безпосередню участь у формуванні білозерської та бондарихінської культури фінального етапу доби бронзи та справили помітний вплив на населення лісової смуги Східної Європи в особі поздняківської та при казанської культур.

Версія за 19:46, 1 жовтня 2013

Зрубна культурно-історична спільність – це етнокультурне утворення доби пізньої бронзи (XVIII-XII ст. до н. е.), розповсюджене у степовій та лісостеповій смузі Східної Європи між Дніпром та Уралом[1].

Історія дослідження

Першовідкривачем зрубної культури є В. О. Городцов, який в 1901-1903 рр. у процесі дослідження курганних старожитностей Сіверського Дінця звернув свою увагу на поховання в дерев’яних рамах – зрубах[2]. Саме за конструктивними особливостями поховальної споруди, виділена їм культура, отримала назву зрубної[3]. Концепцію походження культури від полтавкінських пам’яток Заволжя та міграції її на пізньому етапі розробила в середині 50-х років XX ст. О. А. Кривцова-Гракова [4]. У 70-х роках М. Я. Мерперт[5] та Е. Н. Черних [6] звернули свою увагу на локальні відмінності всередині зрубної культури і ввели поняття «зрубної культурно-історичної спільнсті», що відбивало її культурну строкатість. У 90-х роках В. В. Отрощенко розробив концепцію розвитку зрубної культурно-історичної спільнсті від сінташтинської, доно-волзької абашевської, бабинської культур та пам’яток потапівського типа Середнього Поволжя у процесі їх етнокультурної взаємодії[7].

Покровська зрубна культура

Покровська зрубна культура (XVIII-XV вв. до н. э.) розповсюджена в стоповій та лісостеповій смузі від Сіверського Дінця до Волги. Окремі пам’ятки представлені на Уралі. Епонімною пам’яткою є Покровський могильник у саратовському Поволжі, який буд досліджений П. С. Риковим у 20-х рр. XX ст. у м. Покровськ (м. Енгельс) [8]. Виділена на початку 90-х рр. Н. М. Маловим[9] та О. В. Кузьминою [10] як покровська культура. Сформувалася на базі доно-волзької абашевської культури при безпосередньому впливі синташтинської та пам’яток потапівського типу Середнього Поволжя[11]. Пам’ятки представлені поселеннями, могильниками, скарбами, копальнями, майстернями та випадковими поодинокими знахідками. Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень. Найбільш досліджені поселення – Усово озеро, Ільїчівка, Янохіно, Рубці та Проказино. Житла – наземні, землянки та напівземлянки каркасно-стовпової конструкції з двосхилим або шатровим дахом. Стіни складені з дерну, деревини, рідко – каміння. У великих будівлях житлова частина частіше за все відокремлена від підсобно-господарської. Усередині жител розташовувалося один чи декілька вогнищ, ями, інколи колодязь[12]. Поховальні пам’ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Розміщуються здебільшого на терасах або підвищеннях по берегам річок, рідше – на вододілах. Курганні могильники покровської культури включають невелику кількість насипів – від 2 до 15. Курганний насип возводився після здійснення останнього поховання. Кількість поховань у кургані варіює від 1 до 100. Поодинокі кургани та великі некрополі є рідкістю. Померлих хоронили в підпрямокутних ямах, інколи у зрубах в скорченому стані, на лівому боці, у позі адорації, головою на північ. В якості поховального інвентарю виступають сосуди, рідше – зброя та прикраси. В могилах також фіксуються кістки тварин – залишки м’ясної їжі. Найбільш досліджені могильники – Покровський, Староябалаклинський, Новопавлівський[13]. Керамічний комплекс культури репрезентований здебільшого гострореберними горщиками з геометричним орнаментом. Знаряддя праці та зброя з каміння представлена різноманітними сокирами та булавами, наконечниками стріл, скреблами, молотами, ножами, ковадлами, рудо терками та абразивами. Відомі і прикраси – фаянсові намистини, жолобчатими скроневими підвісками та браслетами. Широко розповсюджені вироби з кістки: псалії, шильця, лощила, проколки, голки, спиці, наконечники стріл. Знаряддя з металу представлені топорами, серпами, теслами та долотами, проколками, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами з прилитим руків’ям. Розповсюджені також і прикраси з бронзи, сурми, злота: каблучки, скроневі сережки, бляшки, браслети. Основу господарства носіїв покровської культури становило стійлове та відгінне скотарство[14][15]. Населення покровської зрубної культури в етнічному плані представляє індоіранську етнічну групу і мало певні признаки індоарійського етносу на ранньому етапі її розвитку[16].

Бережнівсько-маївська зрубна культура

Бережнівсько-маївська зрубна культура (XVII-XII ст. до н. е.) розповсюджена у степовій та лісостеповій смузі від Інгульця до Волги. Епонімними пам’ятками є Бережнівський курганний могильник у Поволжі та Маївський могильник поблизу с. Верхня Маївка Дніпропетровського району. У 70-х рр. XX ст. Н. К. Качаловой був виділений бережнівський тип пам’яток[17], а І. Ф. Ковальовою маївський[18]. Спільні риси поховального обряду дозволили В. В. Отрощенко об’єднати два типи в окрему бережнісько-маївську культуру у складі зрубної культурно-історичної спільнсті[19]. Ю. М. Бровендер виділяє у її середовищі степанівський тип пам’яток[20]. Сформувалася на базі бабинської та покровської зрубної культури. Пам’ятки представлені поселеннями, курганними та ґрунтовими могильниками, копальнями, майстернями, скарбами та поодинокими випадковими знахідками. Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень. Житла представлені землянками, напівземлянками та неземними будівлями з кам’яними підмурками стін. Для опалення жител використовували вогнища[21]. Поховальні пам’ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Курганні некрополі розташовуються здебільшого на терасах або підвищеннях по берегах річок, рідше – на вододілах. Включають невелику кількість насипів, як правило, з декількома досипками. Практикувалося спорудження довгих курганів. Померлих хоронили здебільшого у підпрямокутних ямах, інколи у кам’яних скринях та зрубах в скорченому стані, на лівому боці, головою на схід. Відомі також і кремації. Грунтові могильники бережнівсько-маївської культури розташовуються здебільшого на терасах та на невеличких природніх підвищеннях у заплаві – в безпосередній близькості від рік та синхронних їм поселень. Поховання представлені інгумаціями та кремаціями. Поховання за обрядом інгумації здійснювалися у підпрямокутних ямах та кам’яних скринях. Поховань в зрубах на території ґрунтових могильників не зафіксовано. Кремації репрезентовані похованнями в сосудах-урнах та в невеликих ґрунтових ямках. В якості поховального інвентарю виступають сосуди, рідше трапляються вироби з металу[22]. Кераміка представлена слоїками, горшковидними та гострореберними сосудами з геометричним орнаментом у вигляді горизонтальних та похилих ліній, канелюрів, зигзагів, ялинок та інших геометричних візерунків. Інколи на сосудах, здебільшого у верхній частині, зустрічається шнуровий орнамент та різноманітні знаки у вигляді хрестів, солярних знаків, прямокутників, схематичних антропоморфних та зооморфних зображень. Ряд дослідників вбачає у них примітивне піктографічне письмо. Зміст цих знаків досі не розшифрований. В похованнях також зустрічається й дерев’яний культовий посуд, інколи з бронзовими окуттями. Знаряддя праці та зброя з каменю представлені різноманітними сокирами та булавами, скреблами, молотами, ножами, ковадлами, рудотерками й абразивами. Широко розповсюджені вироби з кістки: псалії, шильця, лощила, проколки, голки, спиці, наконечники стріл. Знаряддя з металу репрезентовані сокирами, серпами, теслами та долотами, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами з прилитим руків’ям. Розповсюджені і прикраси з металу: каблучки, скроневі сережки, підвіски з проволоки. Основу господарства становило стійлове та відгінне скотарство, яке доповнювало землеробство[23][24]. В етнічному плані носії бережнівсько-маївської культури представлють іраномовну групу індоєвропейської мовної сім’ї[25]. Останнім часом активно ведеться наукова дискусія відносно верхньої хронологічної межі зрубної культурно-історичної спільності. Деякі дослідники подовжують її час існування до IX-VIII ст. до н. е. [26]

Тип господарства

Тип господарства носіїв зрубної культурно-історичної спільності базувався здебільшого на стійловому та відгінному скотарстві, яке у населення бережнівсько-маївської зрубної культури частково доповнювалось землеробством. У Дніпро-Донецькому міжріччі виявлені поодинокі зерна культурних злаків, що свідчить про наявність заплавного землеробства у господарстві зрубних племен. У предкавказьких та прикаспійських степах та напівпустелях, можливо, практикувалось напівкочове скотарство. Тим не менш, основою господарства осілого зрубного населення епохи пізньої бронзи є стійлове та відгінне скотарство. Пріоритетним було розведення великої рогатої худоби, менший відсоток у стаді складали коні[27][28]. Важливу роль у господарстві населення зрубної культурно-історичної спільності займало гірничо-металургійне виробництво, яке базувалось на мідистих пісковиках Приуралля (Каргалинське родовище) )[29] та Донецького кряжу (Бахмутське родовище) [30], використовувались і рудо-прояви Середнього Поволжя[31]. Базове виробництво виробів з металу здебільшого базувалось у декількох селищах металугрів-ливарників – Усово озеро (Подінців’я), Мосоловка (Подоння), Липовий Овраг (Середнє Поволжя), Горний 1 (Приуралля) [32]. Вироби, необхідні для металообробки, представлені сокирами, молотами, молотками, рудотерками, плоскими та жолобчастими теслами та долотами, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами «зрубного» типу. В пізньозрубний час зрубні ковалі опановують таємницю отримання кричного заліза, з якого кують перші поодинокі вироби, здебільшого невеликих розмірів та слабких за якістю виготовлення. Зустрічаються прикраси з золота[33][34].

Історична доля

Рання та середня фази доби пізньої бронзи у Східній Європі збігаються зі сприятливими кліматичними умовами – здебільшого волога та тепла погода. Спостерігається різкий підйом виробничих форм господарства. Отже, у XVIII-XIII ст. до н. е. спостерігається максимальна щільність заселення усіх регіонів східноєвропейського степу та лісостепу. Народжується зрубна культурно-історична спільність, якій судилося завершити традицію утворення великих етнокультурних об’єднань у Східній Європі за доби бронзи. Демографічний вибух у середовищі зрубної спільності, пік якого припадає у лісостепу на XVI-XV ст. до н. е., а у степу на XIV-XIII ст. до н. е., призводить до виснаження природних ресурсів та розпаду зрубної культурно-історичної спільнсті[35]. Зміна кліматичних умов на суху та прохолодну погоду спільно з тотальним перенаселенням призвело до катастрофічних наслідків. Різко скорочується чисельність населення, що за археологічними даними фіксується у зменшенні кількості поселень і їх культурній трансформації[36]. Носії зрубної культурно-історичної спільності прийняли безпосередню участь у формуванні білозерської та бондарихінської культури фінального етапу доби бронзи та справили помітний вплив на населення лісової смуги Східної Європи в особі поздняківської та при казанської культур.


Предмети зрубної спільності
З колекції Державного Ермітажу

Примітки

  1. ↑ Археологический словарь. – М., 1990.
  2. ↑ Городцов В. А. Результаты археологических исследований в Изюмском уезде Харьковской губернии, 1901 года // Труды XII АС. – М., 1905 – Т. 1.
  3. ↑ Березанская С. С., Отрощенко В. В., Чередниченко Н. Н., Шарафутдинова И. Н. Культуры эпохи бронзы на территории Украины. – К., 1986.
  4. ↑ Кривцова-Гракова О. А. Степное Поволжье и Причерноморье в эпоху поздней бронзы // Материалы и исследования по археологии СССР. – 1955. – № 46.
  5. ↑ Мерперт Н. Я. Древнейшая история степной полосы Восточной Европы III – начало II тыс. до н. э.: Автореф. Дис. … д-ра ист. наук. – М., 1968.
  6. ↑ Черных Е. Н. Древнейшая металлургия Урала и Поволжья // Материалы и исследования по археологии СССР. – 1970. – № 172.
  7. ↑ Отрощенко В. В. О возможности участия полтавкинских и катакомбных племен в сложении срубной культуры // Советская археологи. – 1990. – № 1.
  8. ↑ Rykov P. Die Chvalinsker kultur an der Unteren Volga // ESA. – Helsinki, 1927. – T. 1.
  9. ↑ Малов Н. М. О выделении покровской культуры // Проблемы культур начального этапа эпохи поздней бронзы Волго-Уралья: Тезисы вторых Рыковских чтений. – Саратов, 1991.
  10. ↑ Кузьмина О. В. Соотношение абашевской п покровской культур // Конвергенция и дивергенция в развитии культур эпохи энеолита-бронзы Средней и Восточной Европы. – СПб, 1995. – Ч. 2.
  11. ↑ Отрощенко В. В. О возможности участия полтавкинских и катакомбных племен в сложении срубной культуры // Советская археологи. – 1990. – № 1.
  12. ↑ Мерперт Н. Я. Из древнейшей истории Среднего Поволжья // Материалы и исследования по археологии СССР. – 1958. – № 61.
  13. ↑ Отрощенко В. В. К истории племен срубной общности // Доно-Донецкий регион в эпоху бронзы. – Воронеж, 2003. – Вып. 17.
  14. ↑ Археологія України: Курс лекцій. – К., 2005.
  15. ↑ Археология. – М., 2006
  16. ↑ Етнічна історія давньої України. – Київ. 2000.
  17. ↑ Качалова Н. К. О локальных различиях в лесостепной срубной культуре // Археологический сборник Государственного Эрмитажа. – Л., 1977. – Вып. 18.
  18. ↑ Ковальова І. Ф. Маївський локальний варіант зрубної культури // Археологія. – 1976. – Вип. 20.
  19. ↑ Отрощенко В. В. О двух линиях развития культур племен срубной общности // Проблемы скифо-сарматской археологии Северного Причерноморья. – Запорожье, 1994. – Вып. 2.
  20. ↑ Бровендер Ю. М. Степановский тип памятников бережновско-маёвской срубной культуры // Пам’ятки археології Подніпров’я. – Дніпропетровськ, 2000. – Вип. 3.
  21. ↑ Мерперт Н. Я. Из древнейшей истории Среднего Поволжья // Материалы и исследования по археологии СССР. – 1958. – № 61.
  22. ↑ Отрощенко В. В. К истории племен срубной общности // Доно-Донецкий регион в эпоху бронзы. – Воронеж, 2003. – Вып. 17.
  23. ↑ Археологія України: Курс лекцій. – К., 2005.
  24. ↑ Археология. – М., 2006
  25. ↑ Етнічна історія давньої України. – Київ. 2000.
  26. ↑ Берестнев С. И. Срубная культура Лесостепного Левобережья Украины: Афтореф. Дис. … д-ра ист. наук. – Харьков, 1983.
  27. ↑ Археологія України: Курс лекцій. – К., 2005.
  28. ↑ Археология. – М., 2006
  29. ↑ Черных Е. Н. Каргалы забытый мир. – М., 1997.
  30. ↑ Татаринов С. И. Древние горняки-металлурги Донбасса. – Славянск, 2003.
  31. ↑ Матвеева Г. И., Колев Ю. И., Королёв А. И. Горно-металлургический комплекс бронзового века у с. Михайлово-Овсянка на Юге Самарской области (первые результаты исследования) // Вопросы археологии Урала и Поволжья. – Самара, 2004. – Вып. 2.
  32. ↑ Ю. М. Бровендер, В. В. Отрощенко, А. Д. Пряхін Картамиський комплекс гірничо-металургійних пам’яток бронзового віку в Центральному Донбасі // Археологія. – 2010. Вип. 2.
  33. ↑ Археологія України: Курс лекцій. – К., 2005.
  34. ↑ Археология. – М., 2006
  35. ↑ Отрощенко В. В. К истории племен срубной общности // Доно-Донецкий регион в эпоху бронзы. – Воронеж, 2003. – Вып. 17.
  36. ↑ Етнічна історія давньої України. – Київ. 2000.

Шаблон:Культури

Шаблон:Link GA

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Зрубна_культурно-історична_спільність&oldid=13368248