Диполь-антена: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Inna Z (обговорення | внесок)
8038 редагувань
Немає опису редагування
Inna Z (обговорення | внесок)
8038 редагувань
Немає опису редагування
Рядок 62: Рядок 62:
З теоретичної точки зору диполь є найпростішим типом антен.<ref name="Winder"/> Як правило вона складається із двох провідників однакової довжини із під'єднаним фідером між ними.<ref name="stutzman">{{cite book |last1=Stutzman |first1=Warren |last2=Thiele |first2=Gary |title=Antenna Theory and Design |date=1981 |publisher=John Wiley & Sons, Inc. |isbn=0-471-04458-X |pages=212–220}}</ref><ref name="offields">{{cite web |last1=Huggins |first1=John |title=Of fields and feedpoints |url=http://www.hamradio.me/antennas/of-fields-and-feedpoints.html |website=Hamradio.me |accessdate=13 January 2017}}</ref> Диполі часто використовують як [[Антена#Основні_типи_антен|резонаторну антену]]. Якщо точка живлення таких антен замкнена, тоді вона зможе {{нп|Електричний резонанс|резонувати|en|electrical resonance}} на певній частоті, як гітарна струна. Використовувати антену на близькій до цього частоті вигідно з точки зору опору (імпедансу) точки подачі (і таким чином [[Коефіцієнт стоячої хвилі|коефіцієнту стоячої хвилі]]), тож її довжина визначається необхідною [[Довжина хвилі|довжиною хвилі]] (або частотою) роботи.<ref name="Basu"/> Найбільш часто використовують '''напівхвильовий диполь''' із центральною подачею, який матиме довжину в половину довжини хвилі. [[Діаграма спрямованості]] напівхвильового (або більшості інших) типу диполя максимально перпендикулярна провіднику, і спадає до нуля в осьовому напрямку, таким чином він втілює {{нп|всенаправлена антена|всенаправлену антену|en|omnidirectional antenna}} при вертикальному становленні, або (як правило) слабо спрямовану антену при горизонтальному встановленні.<ref name="Stutzman">{{cite book |last1=Stutzman |first1=Warren L. |last2=Thiele |first2=Gary A. |title=Antenna Theory and Design |publisher=John Wiley and Sons |date=2012 |pages=74–75 |url=https://books.google.com/books?id=xhZRA1K57wIC&pg=RA1-PA75&dq=%22half+wave+dipole |isbn=0470576642}}</ref>
З теоретичної точки зору диполь є найпростішим типом антен.<ref name="Winder"/> Як правило вона складається із двох провідників однакової довжини із під'єднаним фідером між ними.<ref name="stutzman">{{cite book |last1=Stutzman |first1=Warren |last2=Thiele |first2=Gary |title=Antenna Theory and Design |date=1981 |publisher=John Wiley & Sons, Inc. |isbn=0-471-04458-X |pages=212–220}}</ref><ref name="offields">{{cite web |last1=Huggins |first1=John |title=Of fields and feedpoints |url=http://www.hamradio.me/antennas/of-fields-and-feedpoints.html |website=Hamradio.me |accessdate=13 January 2017}}</ref> Диполі часто використовують як [[Антена#Основні_типи_антен|резонаторну антену]]. Якщо точка живлення таких антен замкнена, тоді вона зможе {{нп|Електричний резонанс|резонувати|en|electrical resonance}} на певній частоті, як гітарна струна. Використовувати антену на близькій до цього частоті вигідно з точки зору опору (імпедансу) точки подачі (і таким чином [[Коефіцієнт стоячої хвилі|коефіцієнту стоячої хвилі]]), тож її довжина визначається необхідною [[Довжина хвилі|довжиною хвилі]] (або частотою) роботи.<ref name="Basu"/> Найбільш часто використовують '''напівхвильовий диполь''' із центральною подачею, який матиме довжину в половину довжини хвилі. [[Діаграма спрямованості]] напівхвильового (або більшості інших) типу диполя максимально перпендикулярна провіднику, і спадає до нуля в осьовому напрямку, таким чином він втілює {{нп|всенаправлена антена|всенаправлену антену|en|omnidirectional antenna}} при вертикальному становленні, або (як правило) слабо спрямовану антену при горизонтальному встановленні.<ref name="Stutzman">{{cite book |last1=Stutzman |first1=Warren L. |last2=Thiele |first2=Gary A. |title=Antenna Theory and Design |publisher=John Wiley and Sons |date=2012 |pages=74–75 |url=https://books.google.com/books?id=xhZRA1K57wIC&pg=RA1-PA75&dq=%22half+wave+dipole |isbn=0470576642}}</ref>


==Історія==
Німецький фізик [[Генріх Герц]] вперше продемонстрував існування [[Радіохвилі|радіохвиль]] в 1887 використовуючи пристрій, який ми зараз знаємо як диполь-антену (з ємнісним кінцевим навантаженням). З іншого боку, [[Гульєльмо Марконі]] емпіричним способом знайшов, що він може лише заземлити передавач (або одну сторону лінію передачі) і роздавати сигнал лише однією половиною антени, таким чином зрозумівши принцип ''вертикальної'' або {{нп|монополярна антена|монополярної антени|en|monopole antenna}}.<ref name="Balanis">{{cite book |last1=Balanis |first1=Constantine A. |title=Modern Antenna Handbook |publisher=John Wiley and Sons |date=2011 |pages=2-1 |url=https://books.google.com/books?id=UYpV8L8GNCwC&pg=SA2-PA3#v=onepage&q&f=false |isbn=1118209753}}</ref> Для низьких частот Макроні зміг досягти комунікації на великі відстані, таким чином це стало більш практичним; якщо радіо використовували на більших частотах (особливо [[VHF]] передавання для FM радіо і телебачення) було вигідно встановлювати ці, набагато менші антени на верхівці вежі, що потребувало використовувати диполі або їх різновиди.

В ранні часи розвитку радіо, таким чином названі антени Марконі (монополярні) і подвійні (дипольні) антени розглядали як різні винаходи. Але зараз, "монополярну" антену розглядають як особливий випадок диполю, який має уявний елемент "під землею".
== Примітки ==
== Примітки ==
{{reflist}}
{{reflist}}

Версія за 16:09, 15 лютого 2019

Напівхвильова диполь антена приймає радіо сигнал. Радіохвиля, що надходить до антени (електричне поле якої показане як E, зеленими стрілочками) викликає коливання електричного струму у елементах антени (чорні стрілочки), почергово змінюючи заряд від позитивного (+) до негативного (−) на двох частинах антени. Оскільки довжина антени дорівнює половині довжини хвилі при частоті радіо хвилі, напруга (показана V, червоним) і струм в антені утворюють стоячу хвилю. Це коливання струму передається по лінії передачі антени на радіоприймач (представлений резистором R).

В радіо і телекомунікаціях диполь антена або вібратор Герца[1] — найпростіший і найбільш широко вживаний різновид антен.[2][3] Диполем є будь-який клас антен, яка утворює діаграму сигналу подібну до елементарного електричного диполя.[4] Як правило диполь антена складається з двох однакових провідних елементів,[5] якими можуть бути металеві дроти або прути, які як правило мають подвійну симетрію.[3][6][7] Для створення сигналу передавач подає керований струм на дві половини антени, а у випадку із приймальною антеною вихідний сигнал з двох половин антени подається на радіоприймач. Кожна частина фідера[en], що йде до передавача чи приймача сполучена з одним провідників. Загальновідомим прикладом диполь антени є "дворога" телевізійна антена[en], яку використовують для приймання радіо сигналу телебачення.

З теоретичної точки зору диполь є найпростішим типом антен.[1] Як правило вона складається із двох провідників однакової довжини із під'єднаним фідером між ними.[8][9] Диполі часто використовують як резонаторну антену. Якщо точка живлення таких антен замкнена, тоді вона зможе резонувати● на певній частоті, як гітарна струна. Використовувати антену на близькій до цього частоті вигідно з точки зору опору (імпедансу) точки подачі (і таким чином коефіцієнту стоячої хвилі), тож її довжина визначається необхідною довжиною хвилі (або частотою) роботи.[3] Найбільш часто використовують напівхвильовий диполь із центральною подачею, який матиме довжину в половину довжини хвилі. Діаграма спрямованості напівхвильового (або більшості інших) типу диполя максимально перпендикулярна провіднику, і спадає до нуля в осьовому напрямку, таким чином він втілює всенаправлену антену[en] при вертикальному становленні, або (як правило) слабо спрямовану антену при горизонтальному встановленні.[10]

Історія

Німецький фізик Генріх Герц вперше продемонстрував існування радіохвиль в 1887 використовуючи пристрій, який ми зараз знаємо як диполь-антену (з ємнісним кінцевим навантаженням). З іншого боку, Гульєльмо Марконі емпіричним способом знайшов, що він може лише заземлити передавач (або одну сторону лінію передачі) і роздавати сигнал лише однією половиною антени, таким чином зрозумівши принцип вертикальної або монополярної антени[en].[7] Для низьких частот Макроні зміг досягти комунікації на великі відстані, таким чином це стало більш практичним; якщо радіо використовували на більших частотах (особливо VHF передавання для FM радіо і телебачення) було вигідно встановлювати ці, набагато менші антени на верхівці вежі, що потребувало використовувати диполі або їх різновиди.

В ранні часи розвитку радіо, таким чином названі антени Марконі (монополярні) і подвійні (дипольні) антени розглядали як різні винаходи. Але зараз, "монополярну" антену розглядають як особливий випадок диполю, який має уявний елемент "під землею".

Примітки

  1. ↑ а б Winder, Steve; Joseph Carr (2002). Newnes Radio and RF Engineering Pocket Book, 3rd Ed. Newnes. с. 4. ISBN 0080497470.
  2. ↑ Der Dipol in Theorie und Praxis, K. Hille (DL1VU)
  3. ↑ а б в Basu, Dipak (2010). Dictionary of Pure and Applied Physics, 2nd Ed. CRC Press. с. 21. ISBN 1420050222.
  4. ↑ Bodnar, Donald (1993). ANSI/IEEE Std 145-1993 IEEE Standard Definitions of Terms for Antennas. New York, NY: The Institute of Electrical and Electronics Engineers, Inc. с. 10. 2.102 dipole antenna. Any one of a class of antennas producing a radiation pattern approximating that of an elementary electric dipole. Syn: doublet antenna.
  5. ↑ Dipole Antenna / Aerial tutorial. Resources. Radio-Electronics.com, Adrio Communications, Ltd. 2011. Процитовано 29 квітня 2013.
  6. ↑ Rouse, Margaret (2003). Dipole Antenna. Online IT Encyclopedia. TechTarget.com. Процитовано 29 квітня 2013.
  7. ↑ а б Balanis, Constantine A. (2011). Modern Antenna Handbook. John Wiley & Sons. с. 2.3. ISBN 1118209753. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Balanis» визначена кілька разів з різним вмістом
  8. ↑ Stutzman, Warren; Thiele, Gary (1981). Antenna Theory and Design. John Wiley & Sons, Inc. с. 212—220. ISBN 0-471-04458-X.
  9. ↑ Huggins, John. Of fields and feedpoints. Hamradio.me. Процитовано 13 January 2017.
  10. ↑ Stutzman, Warren L.; Thiele, Gary A. (2012). Antenna Theory and Design. John Wiley and Sons. с. 74—75. ISBN 0470576642.


Мікрофон Це незавершена стаття пов'язана з радіо.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Диполь-антена&oldid=24477786