Соловйов Сергій Михайлович: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Немає опису редагування |
|||
| Рядок 2: | Рядок 2: | ||
[[Файл:1991 CPA 6379.jpg|thumb|200px|[[Поштова марка]] [[СРСР]] присвячена С. М. Соловйову, [[1991]] (Каталог ЦФА 6379, Скотт 6054)]] |
[[Файл:1991 CPA 6379.jpg|thumb|200px|[[Поштова марка]] [[СРСР]] присвячена С. М. Соловйову, [[1991]] (Каталог ЦФА 6379, Скотт 6054)]] |
||
'''Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в''' (5(17) травня [[1820]], [[Москва]] — 4(16) жовтня [[1879]]), російський історик, з [[1847]] професор Московського Університету, з [[1872]] академік Російської АН. |
'''Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в''' (5(17) травня [[1820]], [[Москва]] — 4(16) жовтня [[1879]]), російський історик, з [[1847]] професор Московського Університету, з [[1872]] академік Російської АН. |
||
Батько видатного російського [[філософ]]а [[Соловйов, Володимир Сергійович|Володимира Соловйова]] |
|||
Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту [[Московський університет|Московського університету]]. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей А.Строганова. Відвідував лекції Ф.Гізо, Ж.Мішле у Парижі, К.Ріттера, Л.Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами В.Ганкою, Ф.Палацьким, П.Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки С. симпатизував російським [[слов'янофіл]]ам, згодом поділяв погляди [[Західники|західників]], займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора. |
Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту [[Московський університет|Московського університету]]. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей А.Строганова. Відвідував лекції Ф.Гізо, Ж.Мішле у Парижі, К.Ріттера, Л.Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами В.Ганкою, Ф.Палацьким, П.Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки С. симпатизував російським [[слов'янофіл]]ам, згодом поділяв погляди [[Західники|західників]], займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора. |
||
Версія за 15:56, 11 вересня 2010
._Book_miniature_of_the_XVI_century_%27Construction_of_the_white-stone_Kremlin_in_Moscow%27)_small_resolution.jpg)
Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в (5(17) травня 1820, Москва — 4(16) жовтня 1879), російський історик, з 1847 професор Московського Університету, з 1872 академік Російської АН.
Батько видатного російського філософа Володимира Соловйова
Народився у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського ф-ту Московського університету. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей А.Строганова. Відвідував лекції Ф.Гізо, Ж.Мішле у Парижі, К.Ріттера, Л.Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами В.Ганкою, Ф.Палацьким, П.Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки С. симпатизував російським слов'янофілам, згодом поділяв погляди західників, займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.
Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць. У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1859). Чимало документального матеріалу до історії України 17 — 18 ст. подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російського історика.
Література
Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
|
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |