Соловйов Сергій Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Соловйов
Сергей Соловьёв
Solovjev S. M..jpg
Народився 17 травня 1820(1820-05-17)
Москва, Російська імперія
Помер 16 жовтня 1879(1879-10-16) (59 років)
Москва, Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Alma mater Імператорський Московський університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор наук

Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Сергі́й Миха́йлович Соловйо́в (нар. 5(17) травня 1820, Москва, Російська імперія — нар. 4(16) жовтня 1879, Москва, Російська імперія) — російський історик, з 1847 року професор Імператорського Московського університету, з 1872 року академік Імператорської Санкт-Петербурзької Академії наук. Член Московського археологічного товариства.

Батько російського філософа Володимира Соловйова

Життєпис[ред.ред. код]

Поштова марка СРСР присвячена С. М. Соловйову, 1991 рік

Сергій Михайлович Соловйов народився 5(17) травня 1820 року у Москві в сім'ї священика. У 1833-38 навчався у гімназії. У 1838 вступив на історико-філологічне відділення філософського факультету Імператорського Московського університету. Після закінчення університету (1842) протягом 1842-44 перебував за кордоном як домашній учитель дітей графа Олександра Строганова. Відвідував лекції Франсуа Гізо, Жуля Мішле у Парижі, Карла Ріттера, Леопольда фон Ранке у Берліні, познайомився з відомими славістами Вацлавом Ганкою, Франтішеком Палацьким, Павелом Шафариком. У 1845 захистив магістерську, а в 1847 — докторську дисертацію. З 1847 — професор Московського університету. У 1864-70 — декан історико-філологічного ф-ту, у 1871-77 — ректор Московського університету. В останні роки життя був головою Московського товариства історії і старожитностей російських, директором Оружейної палати. У студентські роки Соловйов симпатизував російським слов'янофілам, згодом поділяв погляди західників, займаючи помірковану ліберальну позицію. Був придворним учителем російських імператорів. Відстоював автономні права університетів, за що змушений піти у відставку з посади ректора.

Автор капітальної «Истории России с древнейших времен» до 1770-их pp. (29 тт., 1851 — 79; нове видання в 15 тт., 1959 — 66) і низки монографічних праць.

Ставлення до України[ред.ред. код]

У питаннях історії України Соловйов продовжував традиційну великодержавницьку лінію російської історіографії. Його праці, присвячені історії України, торкаються тільки козацької доби: «Очерк истории Малороссии до подчинения ее царю Алексею Михайловичу» (1848 — 49), «Малороссийское казачество до Богдана Хмельницкого» (1859 рік). Чимало документального матеріалу до історії України XVII — XVIII століть подано в його «Истории России», при чому іноді об'єктивізм дослідника бере верх над традиційними концепціями російських істориків.

Соловйов про походження сучасних росіян[ред.ред. код]

Разом з тим, висвітлюючи у своїх працях історію часів Київської Русі, Соловйов змушений був показати, що відмінності між мешканцями півдня (Києва) і півночі (Ростова, а згодом Владимира), були значними вже в дотатарські часи[1].

А так Соловйов описував заселення мешканцями півдня території сучасної Росії:

« Панівні обставини взяли своє: степова Україна, область Дніпровська, піддається постійним, сильним спустошенням від кочовиків; її міста порожні: в них живуть псарі та половці, за відгуком самих князів; куди ж було піти руським людям від полону і розорення? Звичайно, не на південний схід, прямо в руки до половців; звичайно, не на захід, до чужовірних ляхів та угорців; вільний шлях залишався один - на північний схід: так, Ростовська, спочатку фінська, область отримала своє слов'янське населення.  »
Оригінальний текст (рос.)

Господствующие обстоятельства взяли свое: степная украйна, область Днепровская, подвергается постоянным, сильным опустошениям от кочевников; ее города пусты: в них живут псари да половцы, по отзыву самих князей; куда же было удалиться русским людям от плена и разорения? Конечно, не на юго-восток, прямо в руки к половцам; конечно, не на запад, к иноверным ляхам и венграм; свободный путь оставался один - на северо-восток: так, Ростовская, изначала финская, область получила свое славянское население[2]

Але разом з тим історик зазначав:

« Крайній північний схід, ще не підвладний руським князям, населений зирянами і вогуличами, не привабливий і небезпечний для поселенців не войовничих, що йдуть невеликими масами.  »
Оригінальний текст (рос.)

Крайний северо-восток, еще не подвластный русским князьям, населенный зырянами и вогуличами, не привлекателен и опасен для поселенцев невоинственных, идущих небольшими массами[2].

Соловйов про державність[ред.ред. код]

« Держава є необхідна форма для народу, який немислимий без держави.  »
Оригінальний текст (рос.)

Государство есть необходимая форма для народа, который немыслим без государства[3].

Родина[ред.ред. код]

Був у шлюбі з Поліксеною Романовою, яка мала українське коріння. Серед своїх предків вона називала філософа Григорія Сковороду. У Володимира Павловича Романова в Лебединському повіті на Харківщині був свій маєток, пов'язані вони і з Херсонською губернією, с. Березівка, Александрійського повіту, де проживав В. Романов до свого арешту за підозрою у контактах з декабристами. Там Соловйов міг ознайомитися з працями одеського історика Аполлона Скальковського, який займався історією запорозького козацтва та колонізації півдня України.

Примітки[ред.ред. код]

Література та джерела[ред.ред. код]


Геродот Це незавершена стаття про історика.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.