Ведмідь печерний

Печерний ведмідь (Ursus spelaeus) — вимерлий вид ведмедів, складався з двох підвидів чи навіть окремих видів — великого та малого печерних ведмдів. Це були великі та неповороткі травоїдні тварини на яких часто полювали наші предки. Печерні ведмеді не були предковою формою бурих, а окремою бічною гілкою.

В Альпах, Карпатах, Юрі, гірському Криму, на Кавказі та Уралі знаходять печери дно яких буквально всипане щаром кісток та черепів ведмедів. Але це залишки не сучасного виду, а кості вимерлих печерних ведмедів. За черепами, скелетами та наскельними малюнками первісних людей можна відновити зовнішній вигляд цих тварин. Виходячи з півметрових черепів та розміру кісток великі печерні ведмеді досягали ваги 800-900 кілограмів.

Особливості

Черепи печерних ведмедів мали цілий ряд характерних ознак — крутий підйом лоба, масивні надочні відростки, високий серединно-тім'яний гребінь. Щелепи були витягнуті вперед і мали значні заіклові проміжки, тож ікла звіра були добре видні, хоч фактично травоїдний печерний ведмідь їх не використовував. Зате масивні та вкриті тупими горбочками корінні зуби були явно призначенні для пережовування рослинної їжі — листя, трави, коренів, стебел, ягід тощо. Не зрозуміле призначення випуклих та об'ємних лобних пазух. Можливо це була теплоізоляція мозку на час сплячки. Отвір хоанів який веде з носової порожнини в гортань майже удвічі вужчий ніж в бурого ведмедя. Тобто дихання в тварини було помітно слабше. Враховуючи значні розміри це означає, що печерні ведмеді були досить повільними, вайлуватими тваринами, не такими агресивними й хижими як бурий ведмідь. Сильно вкорочена литка також вказує, що печерний ведмідь бігав значно повільніше бурого.

Підвиди

Кожен карстовий район мав власну окрему популяцію печерних ведмедів які часом досить сильно різнилися між собою за розмірами та будовою черепа.