Станіслав Басай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Басай
пол. Stanisław Basaj
майор
Загальна інформація
Народження24 листопада 1917(1917-11-24)
Поляни
Смерть25 березня 1945(1945-03-25) (27 років)
Крилів
Національністьполяк
Військова служба
ПриналежністьПольща Польща
ФормуванняБатальйони хлопські
Війни / битвиДруга світова війна

Станіслав Басай (пол. Stanisław Basaj, псевдо: «Рись» пол. Ryś; нар. 24 листопада 1917, Поляни — пом. 25 березня 1945, Крилів) — військовий злочинець, майор Батальйонів хлопських, активний учасник етнічних чисток проти українського населення Надсяння та Холмщини.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Під час Польської кампанії, 1 вересня 1939 року, брав участь у бою під Мокрою. У січні 1940 року Басай «Рись» вступив до Спілки збройної боротьби. З осені 1940 року Басай переходить до Батальйонів хлопських.

Навесні 1942 року Басай створив Спеціальний батальйон, виділений командуванням БХ для боротьби з українцями, який згодом став називатися 1-й Батальйон хлопський[1]. З 1943 року Басай командир операційного підрозділу повітового командування у Грубешові. У 19431944 роках 1-й Батальйон хлопський під командуванням Басая «Рися» постійно базувася поблизу села Смолигів.

У Томашівському повіті «спеціальний батальйон» Басая «Рися» уклав угоду із радянським загоном Шангіна про спільну боротьбу з німцями та українськими націоналістами[2].

У квітні 1944 року з Галичини та Волині прибули свіжі сили УПА. Станіслав Басай відвів свій батальйон за річку Гучва. Комен­дант Армії Крайової Грубешівського повіту визнавши цей вчинок Басая дезертир­ством, намагався притягнути його до військового суду[2].

Злочини

[ред. | ред. код]

22 жовтня 1943 року в селі Мірче банда Басая «Рися» вбила 26 українців та спалили 190 господарств, 27 жовтня 1943 року в Молодятичах убито 14 українців. 18 грудня 1943 року внаслідок нападу банди Станіслава Басая «Рися» на Пересоловичі загинули 18 українців. 24 грудня 1943 року в селі Модринь вбито 16 українців, усіх хто не встиг втекти від поляків[3].

12 лютого 1944 року польські шовіністи з Батальйонів хлопських під командуванням Станіслава Басая «Рися» здійснили напад на село Верешин, де розстріляли весілля та вбили 12 українців, у тому числі 4 жінки і нареченого[4].

У лютому 1944 року банда Басая «Рися» напала на село Малків де вбили 80 українців та спалила значну частину села[5]. 20 березня 1944 повторно здійснили напад на село Верешин, вбили 35 українців та спалили село, у травні 1944 року вбили ще кількох українців. Загалом у селі Верешин від рук польських бандитів Басая «Рися» загинуло близько 110 мешканців-українців[6].

8 березня 1944 року в селі Пригоріле під керівництвом Станіслава Басая поляки спалили обійстя українців та вбили в селі тих, хто не встиг втекти. У березні 1944 року в Старому Селі банда Басая «Рися» вбила 28 українців.

Станіслав Басай був одним з організаторів та керівників так званого «Антиукраїнського наступу» — акції зі знищення місцевого українського населення польськими бойовиками. Так 10 березня 1944 року в різанині у Сагрині було вбито від 800 до 1240 українців[7]. Цього ж дня польські банди під керівництвом Басая спалили село Шиховичі та вбили 137 місцевих мешканців-українців, у Турковичах вбито щонайменше 80 українців, 150 будинків були зруйновані[8], у селі Ласків вбили понад 330 українців[3].

Польські бандити з 1-го Батальйону хлопського Басая «Рися» постійно тероризували українське населення села Смолигів. У своїх спогадах О. Мартинюк з села Верешин пише, що у Смолигові Басай зігнав 70 місцевих мешканців-українців до стодоли та підпалив, врятувався лише один хлопець, всі інші згоріли живцем. Там же у Смолигові була криниця забита дитячими тілами[9]. Через звірства Басая «Рися» 27 березня 1944 року, під час штурму села 5-им полком 14-тої гренадерської дивізії СС «Галичина» під командуванням підполковника Фроемерта, село було спалено, загинуло 200 поляків та 59 українців.

Смерть

[ред. | ред. код]

Ліквідований 25 березня 1945 року в селі Крилів Грубешівського повіту Люблінського воєводства бійцями із куреня УПА «Вовки» під командуванням Мар'яна «Ягоди» Лукасевича.[10]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Ziembikiewicz Z. W partyzantce u "Rysia". Wspomnienia zolnierza I Batalionu Oddzialow Hrubieszowskich BCh. Warszawa, 1982.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Дослідна фундація ім. О.Ольжича в США. Микола Сивіцький. Історія польсько-українських конфліктів. Третій том. Переклад з польської Є. Петренка. Київ. Видавництво імені Олени Теліги. 2005
  2. а б Україна-Польща важкі питання. ‒ Т. 4: Матеріали IV міжнародного семінару істориків "Українсько-польські відносини під час Другої світової війни". Варшава, 8-10 жовтня 1998 року / Відп. ред. М. Кучерепа. Світовий союз воїнів Армії Крайової; Об’єднання українців у Польщі. ‒ Варшава, 1999. ‒ 350 с
  3. а б Мотика Ґжеґож. Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943‒1947 рр. / Авториз. пер. з пол. А. Павлишина, післям. д.і.н. І. Ільюшина. ‒ К.: Дух і літера, 2013. ‒ 360 с.
  4. Малі сліди великої історії
  5. Карта вбивств українців польськими партизанськими відділами на Холмщині (1942–1944 роки)
  6. 70-та річниця трагедії українців на Холмщині: з думкою про майбутнє
  7. День в історії — поляки знищили українське село Сагринь
  8. Ther, Phillip; Siljak, Ana (2001). Redrawing nations: ethnic cleansing in East-Central Europe, 1944-1948. Oxford: Rowman & Littfield. с. 174. (англ.)
  9. У бандитському нападі на села Сагринь і Турковичі брало участь 1200 АКівців. Вісник Любачівщини №16, Львів – 2008. – 98 стор. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 19 квітня 2018.
  10. Сагринь - злочин і кара. Архів оригіналу за 13 березня 2018. Процитовано 19 квітня 2018.