Сіді аль-Аячі
| Сіді аль-Аячі | |
|---|---|
| араб. محمد بن أحمد العياشي | |
| Народився | 1563 |
| Помер | 1641 Сале, Марокко |
| Країна |  Марокко |
| Діяльність | політик |
| Знання мов | арабська і Q6815842? |
Сіді Мухаммад аль-Аячі (араб. محمد بن أحمد المالكي الزياني العياشي, ?- 30 квітня 1641) — марокканський марабут, джихадист і військовий лідер[1], один з очільників піратської Республіки Сале. Також відомий під прізвиськом «Святий з Сале».
Вважається, що Сіді Мухаммад аль-Аячі походив з арабського племені Бені Малек з регіону Гарб в Марокко.
Після смерті султана Ахмада аль-Мансура в 1603 році, в Марокканському султанаті розпочалась тривала боротьба за владу між декількома його спадкоємцями та іншими претендентами на трон і країна поступово стало впадати в стан анархії, а султанська влада суттєво ослабла[2]. Зануренням Марокко в стан затяжної громадянської війни, скористалась Іспанія, яка в 1610 році захопила місто Лараче, а в 1614 році місто Аль-Мамура[3]. У свою чергу східні території Марокко до міста Таза захопив османський Алжирський еялет. Султан Зідан Абу Маалі, що двічи втрачав владу над країною, призначив Сіді аль-Аячі губернатором (каїдом) Аземмура[4]. Проте очевидна нездатність султана захистити країну від іноземних загарбників-християн призвела до того, що Сіді аль-Аячі самостійно оголосив джихад нападникам і почав власні військові дії проти Іспанії.
9 квітня 1627 року в Марракеші стався землетрус, а 21 квітня пройшов град розміром з яйце, деякі з яких пробили стелі наметів. Ці події вважали поганою ознакою, які спровокували заворушення. У квітні 1627 року Сіді аль-Аячі підняв повстання проти Ахмада аль-Мансура і захопив владу в напівнезалежній піратській республіці Сале, яка з 1624 року існувала в портових містах Сале і Нове Сале (сучасний Рабат) по обох берегах гирла річки Бу-Регрег. Через ускладнення політичної ситуації, Нове Сале покинув її перший губернатор і адмірад її флоту голандський ренегат Ян Янсзон (Мурат-реїс молодший) і Сіді аль-Аячі перетворив напівнезалежну до того республіку на повністю незалежну державу, яка відмовилась сплачувати данину султану[2].
Сам термін «Сале» в ті часи служив для назви співтовариства, утвореного трьома містами. Крім власне Старого Сале (сучасне Сале), до складу республіки входили Нове Сале (Рабат) і Касба Удая. Старе Сале на чолі з Сіді аль-Аячі на правому березі річки залишалось переважно традиціоналістським містом з корінним арабським та єврейським населенням і ісламськими школами, яким керували релігійні марабути, тоді як Нове Сале і Касба на лівому березі Бу-Регрег були піратським осередком, населення якого складалось з іспанських морисків і європейських ренегатів та шукачів пригод усіх мастей. Через культурну і мовну різницю, відносини між трьома містами всередині Республіки Сале були непрості і часто напружені.
Вже через місяць, у травні 1627 року британський дипломат Джон Гаррісон уклав договір із Сіді аль-Аячі[2]. Голландці також надали рішучу підтримку Сіді аль-Аячі, постачаючи йому зброю[4]. Аль-Аячі посилає своїх представників (ймовірно, европейців-ренегатів) до двору короля Англії Карла I — Мохаммеда бен Саїда (Лопес де Запар) у 1627 році, Ахмеда Нараваеса в тому ж році та Мохаммеда Клафішу в 1629 році 8 . Таким чином піратська республіка Сале отримала визнання низки європейських держав і у старому кварталі сучасного Рабата до сьогодні збереглася «Вулиця Консулів», де в часи республіки Селе розміщувалися дипломатичні представництва Англії, Франції та Нідерландів[5].
В своєму джихаді проти іспанських загарбників Сіді аль-Аячі, вочевидь, міг спиратись на піратів Республіки Сале і залучати їх до військових дій, зокрема не лише марокканських маврів, але й морисків та англійців[3]. Йому вдалося знову захопити у іспанців Аль-Мамуру, хоча й тимчасово, і поширити свою владу аж до Тази[3].
У 1631 році війська Сіді аль-Аяші завдали важкої поразки іспанському гарнізону Лараша, на який вони влаштували засідку, убивши в підсумку 600 іспанців[6].
1636 року султаном став саадит Мухаммад аш-Шейх і економічна, а особливо фінансова криза в Марокко призвела до того, що в центрі та півночі держави поширилися повстання різних берберських племен, завії (суфійського братства) з міста Діла та марабутів інших релігійних напрямків.
Нескінченні війни і зміни союзів між протибрчими сторонами в Марокко дозволяли Республіці Сале залишатись незалежною, але поступово представники кожної із ворогуючих сторін стали звертати на Сале свої погляди.
1637 року титул шейха завії (суфійського братства) Діли успадкував Мухаммед аль-Хадж. На чолі завії Діли Мухаммед аль-Хадж почав захоплювати значні території на півночі Марокко. Він встановив свою владу над берберами долини річки Мулуя, зайняв провінцію Тадела, 26 жовтня 1638 року у битві біля Ваді'л-Абід завдав поразки султану, в 1640 року став володарем Мекнеса.
В 1640 році в Республіці Сале виник конфлікт між марабутами на чолі з Сіді аль-Аячи з Сале і андалузськими морисками з Нового Сале. Муджахири завії Діли спробували втрутились в цей конфлікт, але перша кампанія була невдалою для війська Діли. Проте вже в квітні 1641 року війську завії Діли вдалось завдати поразки Республіці Сале і нав'язати їй свою релігійну гегемонію[7]. Після цього Сіді аль-Аячі вигнали з міста, а 30 квітня 1641 його було вбито[4][8][9].
Під владою завії Діли Республіка Сале зберігла свою автономію, але була змушена сплачувати Ділаїтам данину і вони призначили свого каїда (губернатора). Підпорядкування Республіки Сале надало Мухаммеду аль-Хаджу флот та постійну данину зі здобичі від піратських нападів. 1643 року Мухаммед аль-Хадж приборкав в Сале повстання андалузських морисків, що намагалися отримати допомогу від османів та Саадитів. 1659 року, після смерті останнього саадитського султана Ахмада II Мухаммед аль-Хадж оголосив себе новим султаном Марокко.
У 1666 році альтернативним султаном оголосив себе Мулай ар-Рашид з династії Алавітів, який 1667 року захопив Фес і розпочав війну з військами Діли. Під час цієї війни він захопив міста Нове Сале і Сале та поклав край незалежності республіки. 18 червня в битві біля Батн-аль-Румман (Середній Атлас) Мулай ар-Рашид завдав армії Діли нищівної поразки[10] та об'єднав усю територію Марокко під своєю владою, після чого республіка Сале остаточно припинила своє існування.
- ↑ Sato (2012). Islamic Urbanism. Hoboken, New Jersey: Taylor and Francis. с. 77. ISBN 978-1-136-16952-6.
- ↑ а б в Andrews, Kenneth R. (26 квітня 1991). Ships, Money and Politics: Seafaring and Naval Enterprise in the Reign of Charles I (англ.). CUP Archive. ISBN 978-0-521-40116-6.
- ↑ а б в Holt, Peter Malcolm; Lambton, Ann K. S.; Lewis, Bernard (1977). The Cambridge History of Islam (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-29137-8.
- ↑ а б в Hirschberg, Joachim W. (Hayyim Ze'er). Bashan, Eliezer (ред.). A history of the Jews in North Africa: From the Ottoman conquests to the present time (вид. second). Leiden: E J Brill. с. 234. ISBN 978-90-04-06295-5.
- ↑ Coindreau (2006), p. 45
- ↑ Henry de Castries (1911), p. 195
- ↑ «Class/social stratification in Islam», History and underdevelopment in Morocco, p. 43, Retrieved 30 September 2009.
- ↑ Coindreau, Roger (2006). Les corsaires de Salé (фр.). Eddif. с. 52. ISBN 9789981896765.
- ↑ Peyron, Michael (1995). Dila'. У Camps, Gabriel (ред.). Encyclopédie berbère. Aix-en-Provence: Edisud. ISBN 978-2857448082.
- ↑ Roger Coindreau, 2006, p. 53
- Henry de Castries, "Les sources inédites de l'histoire du Maroc. Archives et bibliothèques de France. Tome III., E. Leroux, 1911, 771 p. (фр.)
- Mouna Hachim, "Dictionnaire des noms de famille du Maroc, Casablanca, Le Fennec, 2012 [détail de l’édition], p. 70 (фр.)
- Leïla Maziane (préf. André Zysberg), "Salé et ses corsaires, 1666—1727 : Un port de course marocain au xviie siècle, Mont-Saint-Aignan/Caen, Publications des universités de Rouen et du Havre/Presses universitaires de Caen, 2007, 362 p. (ISBN 978-2-84133-282-3)
- Roger Coindreau (préf. Mohamed Zniber), "Les Corsaires de Salé, La Croisée des chemins, 2006, 2e éd. (1re éd. 1948) (фр.)
- Robert Chastel, «Les corsaires du Bou Regreg: de la naissance à la fin de la course», dans Rabat-Salé: Vingt siècles de l'oued Bou Regreg, Rabat, La Porte, 1994 (ISBN 9981-889-07-5), p. 75-94 (фр.)
- Louis Mougin, «Remarques sur les débuts du marabout Al-'Ayyâchî (1563—1641)», Revue de l'Occident musulman et de la Méditerranée, no 18, 1974, p. 119—124 (фр.)