Мориски

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вигнання морисків — посадка на кораблі у Валенсії

Мориски (від ісп. morisco — малий мавр; араб. موريسكيون‎, аль-борайкос; разом з маранами — ісп. cristiano nuevo tornadidos; порт. cristãos novos) — мусульманське населення Піренейського півострова, представники якого (т. зв. мудехари) після завершення Реконкісти в 1492 р. були змушені офіційно прийняти християнство.

Незважаючи на утиски, мориски чинили опір асиміляції, зберігали арабську мову, одяг і звичаї, а також таємно сповідували іслам, через що ставали об'ектом переслідування іспанської інквізиції, подібно до маранів — євреїв, які прийняли християнство в аналогічних обставинах.

У 1502 р. була видана так звана прагматика католицьких королів, згідно з якою всі мусульмани Арагона і Кастілії були зобов'язані прийняти християнську віру або виїхати за межі Іспанії. Мечеті перетворювали на католицькі храми; в XVI ст. було розібрано багатий мінарет Кордовської мечеті, замість якого побудовали п'ятиярусну дзвіницю [1].

У 1566 р. король Філіп II видав едикт, який забороняв морискам, що проживали в Гранаді, користуватися арабською мовою і змушував їх до відмови від традиційного одягу і звичаїв. Мориски неодноразово піднімали повстання. Найбільшим з них було повстання 1568—1571 рр., що розгорталося головним чином в горах Сьєрра Невади. Мориски були переможені, переселені в інші місцевості країни, а в 1609 р. остаточно вигнані з Іспанії на підставі спеціального едикту Філіпа III, після чого оселилися на теренах Північної Африки. За підрахунками фахівців, з Іспанії було вигнано від 300 тис. [2] до 600 тис. морисків [3].

Розселення[ред.ред. код]

Розміщення морисків в Іспанії на передодні депортації

Королівство Гранада

На території колишнього Гранадського емірату , зниценого в 1492 , спостерігалася найбільша концентрація мусульман по країні. Напередодні капітуляції в еміраті проживало не менше 350 тисяч мусульман. Після анексії Гранадського емірату мусульмани продовжували ревно ставитися до збереження ісламських традицій, а також арабської мови . Багато Гранадських морисків таємно сповідували іслам, а також підтримували зв'язки з противниками Кастилії - магрибськими арабами, берберами, турками і навіть протестантами інших країн Європи. Південно-східне узбережжя Іспанії часто піддавалося набігам магрибських піратів, які іноді просувалися вглиб півострова на 10-15 км у пошуках наживи і бранців-християн, яких потім продавали в рабство. Часто після таких набігів, групи незаможних морисків, переважно городян які розорилися, перебиралася разом з піратами в Африку. Частка і чисельність морисків в Гранаді швидко скорочувалася в першій половині ХVI століття. Тим не менш, перепис населення Гранади 1560 і раніше фіксував переважання морисків (150000) над споконвічними християнами (125000), які прибували з інших регіонів Іспанії.

У 1568-1571 роках Гранаду охопило Альпухарське повстання . Після його придушення близько 80 тисяч морисків було розсіяно по дрібних селах Андалусії і Кастилії. Багато хто бігли в гори, організувавши злочинні кочові банди , які грабували християнське населення.

Валенсія

Положення валенсійських морисків було неоднозначним. З одного боку, вони піддавалися більш важким формам експлуатації та дискримінації з боку менш толерантних каталономовних феодалів і городян християнського віросповідання, які відтіснили морисків у сферу аграрної економіки. З іншого, вигідне прибережне положення і постійні (часто підпільні) зв'язку з арабсько-османським світом дозволило деяким з них здобути славу кращих знавців ісламського права серед інших морисків Іберії. Більшість з них зберігало арабську мову в якості рідної, хоча також добре володіло кастильскою і валенсійською мовами, що дозволяло їм краще вписатися в нові реалії Іберії в порівнянні з їх Гранадськими побратимами. Валенсійські мориски становили близько 33% населення королівства Валенсія. Крім того, з середини ХVI століття темпи їх природного приросту значно прискорилися. Так, за півстоліття приріст морисків склав 69,7%, а старих християн - 44,7%. Саме ця диспропорція змусила іспанські власті піти на депортацію морисків з країни.

Кастилія

До середини ХIII століття мусульмани становили значну частку населення в містах Нової Кастилії ( Кордова , Севілья та ін.) Але після кількох невдалих мудехарських повстань, більша їх частина воліла сховатися на території Гранадського емірату. Решта піддалися швидкій іспанізації. Але після придушення Альпухарського повстання близько 80 тисяч морисків було розселено в дрібні поселення Андалусії і Кастилії з метою зменшити їх концентрацію в Гранаді. До початку ХVII століття в Кастилії знаходилося не менше 100 000 морисків (при всьому населенні близько 6 млн чол), які знову почали привертати суспільну увагу. У деяких містах Андалусії вони складали переважну більшість населення (наприклад, в Орначос , Аревало і Сінко-Вільяс ). В Астурії і Леоні морисків практично не було. Незважаючи на заборони, багато морисків встигли переселитися в американські колонії Іспанії та Португалії через порт Кадіса .

Арагон

Арагонскі мориски різко відрізнялися від гранадських і валенсійських. Вони вже майже не володіли арабською мовою, втратили багато елементів східної культури. Виділяло їх лише традиційне заняття зрошуваного землеробства в долині річки Ебро та її приток . Частка морисків в королівстві Арагон варіювала в межах 11-19% всього населення.

Португалія

У Португалії мориски проживали на територіях на південь від річки Тежу , особливо в Алгарве , хоча там вони були нечисленні і, перейшовши в християнство, були швидко поглинені місцевим і прийшлим романським населенням.

Депортація[ред.ред. код]

Морискам дозволялося брати з собою тільки рухоме майно . Нерухомість конфісковував їх феодал . На кораблі з морисків стягували плату за проїзд. За бажанням, в поселеннях, де мориски становили більшість, 6 з 100 сімей могли залишитися для підтримки інфраструктури. Дітей до 4-х років пропонувалося віддавати на виховання християнам, хоча на практиці до цього практично не вдавалися. Пізніше в Іспанії дозволено було залишитися всім морискам віком до 16 років. В цілому, не менше 10 тис з них вдалося так чи інакше уникнути депортації (в основному в Кастилії ).Не менше 150 тис. Морисків було відправлено в порт Марселя (Франція). Більшість вигнаних (70-75%) рано чи пізно осіло в країнах Магрибу , де вони знову прийняли іслам . На території сучасного Марокко вони заснували олігархічну республіку Бу-Регрег (1627-1641) . Деяка частина морисків, які бажали залишитися християнами, воліла переселитися в Прованс (40 000), в місто Ліворно (Італія) або в завойовану Америку .

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література і джерела

  • Варьяш И. И. История мусульманского населения средневековой Испании в исследованиях последних лет // Средние века. Вып. 59. — М., 1997.
  • Ланда Р. Г. Мавры Аль-Андалуса и мориски Испании // Российское востоковедение в память о М. С. Капице: Очерки, исследования, разработки. — М., 2001. С. 178—200.
  • Ланда Р. Г. Мориски Испании: XV-XVI вв. // Вопр. истории. — 1994. — N 2. — С.172-174.
  • Сьомій С. У прийдешнє — через каяття // Людина і світ. — 1999. — № 5. — С. 47-51 [4]
  • Chejne, Anwar G. (1983). Islam and the West: The Moriscos, a Cultural and Social History. SUNY Press. с. pp. 250. ISBN 0-87395-603-6.  (читати книгу)
  • Lea, H. C. Moriscos of Spain: Their Conversion and Expulsion. — London, 1901.
  • Domínguez Ortiz, A. y Vincent, B. Historia de los moriscos. Vida y tragedia de una minoría. — Madrid: Revista de Occidente, 1978.
  • Perry, M. E. The Handless Maiden: Moriscos and the Politics of Religion in Early Modern Spain. — Princeton: Princeton University Press, 2005.
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.