Тайфунник новозеландський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тайфунник новозеландський

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Буревісникоподібні (Procellariiformes)
Родина: Буревісникові (Procellariidae)
Рід: Тайфунник (Pterodroma)
Вид: Тайфунник новозеландський
Pterodroma magentae
(Giglioli & Salvadori, 1869)[2]
Синоніми
Aestrelata magentae
Посилання
Вікісховище: Pterodroma magentae
Віківиди: Pterodroma magentae
ITIS: 562559
МСОП: 22698049
NCBI: 53676

Тайфу́нник новозеландський[3] (Pterodroma magentae) — вид буревісникоподібних птахів родини буревісникових (Procellariidae)[4]. Ендемік архіпелагу Чатем.

Новозеландський тайфунник — морський птах середнього розміру, середня довжина якого становить 38 см, а вага 400-580 г. Довжина крила становить 30,5 см, довжина дзьоба 33 мм, довжина цівки 41 мм. Голова, шия, верхня частина тіла і верхня частина грудей рівномірно коричнювато-сірі. Нижня частина грудей, живіт і гузка білі. Нижня сторона крил коричнева. Дзьоб чорний, лапи зверху чорні, знизу рожеві[5].

Історія

[ред. | ред. код]
Новозеландський тайфунник

Скам'янілі знахідки і історичні записи вказують на те, що новозеландські тайфунники були найбільш численними риючими морськими птахами на острові Чатем, хоча і не було знайдено підтверджень того, що цей вид зустрічався на інших островах. Моріорі, корінні мешканці архіпелагу Чатем, полювали на цих птахів, на що вказують знахідки кісток тайфунників в смітникових насипах.

Голотип новозеландського тайфунника був спійманий Енріко Джильолі 22 липня 1876 року під час подорожі на італійському кораблі Magenta (від назви цього корабля походить і видова назва птаха)[6]. Координати місця збору голотипа були визначені як 39°38'п.ш. і 125°58'з.д. Джильолі стверджував, що спостерігав новозеландського тайфунника ще двічі в серпні 1867 року. Однак в подальшому вид не спостерігався 111 років, поки новозеландський тайфунник не був заново відкритий Девідом Крокетом 1 січня 1978 року на південному заході острова Чатем. Ще через 10 років була знайдена гніздова нора птаха[7].

Поширення і екологія

[ред. | ред. код]

Новозеландські тайфунники живляться кальмарами і рибою. Вони гніздяться в норах довжиною до 5 м, які розміщуються між корінням дерев в густому лісі. Сезон розмноження триває з вересня по травень. Самці займають нори за 1-3 роки до формування пар і початку розмноження. Самиці, що не розмножуються, рідко відвідують колонії. Дослідження показали, що самці повертаються в колонію у віці 3-10 років, самиці у віці 4-9 років, а перші спроби розмноження птахи зазвичай роблять у віці 5 років. Новозеландські тайфунники формують тривалі моногамні пари на все життя. В кладці 1 яйце, насиджують і самиці, і самці, інкубаційний період триває 53 дні. Пташенята залазять на дерева, з яких злітають в море. Тривалість життя новозеландських тайфунників становить понад 34 роки.

Збереження

[ред. | ред. код]

МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває на межі зникнення. У 2004 році популяція новозеландських тайфунників становила 120 птахів, станом на 2012 рік загальна популяція цього виду оцінювалася у 150-200 птахів. Їм загрожує хижацтво з боку інтродукованих хижих ссавців, зокрема щурів, котів і свиней.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Pterodroma magentae: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 25 вересня 2022
  2. H.H. Giglioli & T. Salvadori. On some new Procellariidae collected during a Voyage round the World in 1865–68 by H. I. M.'s S. 'Magenta'. „Ibis”. ser. II vol. V (XVII), ss. 61–62, 1869. 
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Petrels, albatrosses. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 25 вересня 2022.
  5. Aikman, Hilary; Miskelly, Colin (2004). Birds of the Chatham Islands (PDF). DOC.
  6. Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 237. ISBN 978-1-4081-2501-4.
  7. Crockett, David E. (1 січня 1994). Rediscovery of Chatham Island Taiko Pterodroma magentae. Notornis. 41 (sup): 49—60.

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Brooke, M. (2004): Albatrosses and Petrels Across the World. Oxford University Press, Oxford, UK. ISBN 0-19-850125-0
  • Onley, Derek and Paul Scofield (2007) Albatrosses, Petrels and Shearwaters of the World Helm Field Guides ISBN 978-971-36-4332-9
  • Harrison, Peter. Seabirds of the World: A Photographic Guide. Princeton University Press, Princeton, New Jersey, 1987, ISBN 0-691-01551-1
  • Marchant S, Higgins PJ (1990) Handbook of Australian, New Zealand & Antarctic birds, Volume 1, Part A: Ratites to Petrels, Vol. Oxford University Press, Melbourne

Посилання

[ред. | ред. код]