Левицький Дмитро Гаврилович

Левицький Дмитро Гаврилович
Народився	1873 або 7 листопада 1873(1873-11-07) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	23 листопада 1935(1935-11-23) Сталіно, Українська СРР, СРСР
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	науковець, інженер
Галузь	гірнича справа
Alma mater	Новоросійський університет (1895) і Санкт-Петербурзький гірничий інститут (1901)
Медіафайли у Вікісховищі

Левицький Дмитро Гаврилович (26 жовтня (7 листопада) 1873, Одеса — 23 листопада 1935 року) — український гірничий інженер, начальник Центральної Макіївської гірничорятувальної станції.

З біографії

Після Рішельєвської гімназії в Одесі закінчив Одеський університет і Санкт-Петербурзький гірничий інститут (1901). Працював на Одеському металургійному заводі, Перекопських соляних промислах, Берестовська, Катерининському, Рутченковському, Григор'ївському і Риковському рудниках. Був завідувачем шахтою № 4-біс, коли там сталася найстрашніша у вугледобувній історії Російської імперії катастрофа. Левицький користувався симпатією катериславського суспільства і повагою робітників, і тому не був названий в числі винуватців аварії.

У 1908 році призначений начальником Макіївської рятувальної станції (після створення в Донбасі інших станцій вона стала називатися Центральною).

Займався вивченням вибухонебезпечності вугільного пилу і метаноповітряної суміші, почав роботи з конструювання вітчизняного гірничорятувального оснащення, відкрив центральні та групові станції в Донбасі, Кізеловському басейні і Анжеро-Судженську. Наприклад, після вибуху в шахті № 2 «Криворіжжя» в 1912 році (24 жертви), за наполегливими вимогами технічного нагляду та робочих шахт для Криворізького рятувального пункту, відкритого в 1909 році, побудували приміщення і три чотириквартирних будинки для членів команди, придбали респіратори.

У першому вітчизняному респіраторі «Макіївка», створеному під керівництвом Д. Г. Левицького, застосовувалось рідке повітря, а видалявся діоксид вуглецю шляхом виморожування рідким киснем. Випробування цього респіратора в аварійних умовах провели Д. Г. Левицький та лаборант станції в середовищі, позбавленому кисню, при високій концентрації метану.

У 1916 році Д. Г. Левицький за віком залишив гірничорятувальну службу.

З 1917 р. працював в управліннях вугільної промисловості в м. Харків, з 1927 по 1931 рр. працював у Бюро безпеки робіт Донвугілля, з 1931 р. — науковий співробітник Науково-дослідного вугільного інституту в м. Сталіно. Помер 23 листопада 1935 року (імовірно — м. Сталіно).

Увічнення пам'яті

У м Донецьку увічнена пам'ять про видатних діячів гірничорятувальної справи. Ім'ям Д. Г. Левицького названа одна з вулиць.

Джерела

• Энциклопедия горной механики. т. 1. А-Л. Донецк: Донбасс, 2008. — 330 с. (рос.)