Daimler Riemenwagen

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Daimler Riemenwagen
Виробник Німецька імперія Daimler-Motoren-Gesellschaft
Роки виробництва 1895 — 1899
Попередник(и) Daimler Schroedter-Wagen
Наступник(и) Daimler Phönix
Стиль кузова фаетон, vis-á-vis
Компонування задньо-середньомоторне, задньоприводне
Двигун(и) 2-циліндровий, рядний, бензиновий, 760/1025/1060/1530/2190 куб.см, 700 об/хв., 2/3/4/6/7,5-8 к.с.
Колісна база 1580
Довжина 2500-3200 мм
Ширина 1500
Висота 1600
Передня колія 1140
Задня колія 1140
Маса 750-1050 кг
Найвища швидкість 16…40 км/год
Місткість бака 32 л

Daimler Riemenwagen (у перекладі — «автомобіль Даймлера з пасовим приводом») — легковий автомобіль каретного типу, спроектований німецькими інженерами Готтлібом Даймлером і Вільгельмом Майбахом у 1895 році[1]. Оснащувався ранньою версією двоциліндрового двигуна внутрішнього згоряння «Phönix», що розвивав потужність від 2 до 8 кінських сил залежно від модифікації і який розташовувався в задній частині транспортного засобу.

На автомобілі були використані три винаходи Майбаха: карбюратор з розпилювачем, двоциліндровий двигун внутрішнього згоряння «Phönix» та трансмісія на базі пасового привода. На основі Daimler Riemenwagen було сконструйовано перше у світі моторизоване таксі (модель «Victoria»)[2][3][4] і вантажний автомобіль[4][5]. Виробництво автомобіля було повністю припинене у 1899 році із заміною його на модель «Daimler Phönix» із досконалішим передньомоторним компонуванням.

Історія

[ред. | ред. код]

Розробка

[ред. | ред. код]
«Daimler Riemenwagen» у кузові «Vis-á-Vis» (1896)

В жовтні 1892 року на прохання Готліба Даймлера його друг і компаньйон по бізнесу Вільгельм Майбах взяв в оренду консерваторію колишнього готелю «Hermann»[6] у місті Канштатті і разом з дванадцятьма робітниками та п'ятьма учнями продовжив проектно-конструкторські роботи над двигуном внутрішнього згоряння. В результаті наполегливої праці Готліб Даймлер, його син Пауль і Вільгельм Майбах у 1894 році створили силовий агрегат «Phönix», в конструкції якого було використано литий блок з двома паралельно розташованими циліндрами і розподільний вал для керування випускними клапанами[7]. Як пальне для роботи двигуна застосовували продукти нафтопереробки. У вересні 1894 року Майбах уже після того, як він покинув DMG через суперечки із співзасновниками (компанію також покинув і Даймлер), подав заявку на патенти на винаходи системи охолодження, маховика і пасової передачі, які він розробив[1].

Основним результатом роботи Майбаха в готелі «Hermann» був проект під назвою «Riemenwagen» — автомобіля каретного типу із встановленим у задній частині кузова двигуном внутрішнього згоряння, крутний момент якого передавався до задніх коліс через ремінну передачу з 4 швидкостями[8]. Також в основу конструкції ліг новий карбюратор із соплом розпилення пального, пращур сучасного карбюратора[1].

Прем'єра

[ред. | ред. код]

Реалізація проекту відбулася в листопаді 1895 року на заводі фірми Daimler-Motoren-Gesellschaft відразу ж після повернення обох німецьких інженерів назад на керівні посади компанії. Інженери розробили декілька варіантів моделі транспортного засобу з різними версіями двигуна «Phönix»: з робочим об'ємом 760, 1025, 1060, 1530 і 2190 см3 і потужністю 2, 3, 4, 6 і 7,5-8 кінських сил відповідно[9]. Загалом було вироблено близько 150 одиниць автомобіля з трансмісією на пасовій передачі під офіційною назвою «Daimler Motorkutsche» («Моторизована карета Даймлера»). Так називався перший в історії прототип чотириколісного механічного транспортного засобу з двигуном внутрішнього згоряння розроблений Готтлібом Даймлером і Вільгельмом Майбахом у 1886 році. Більшість автомобілів Daimler Riemenwagen оснащувалося двигунами потужністю у 4 кінські сили[1].

У 1895 році, «Daimler Riemenwagen» взяв участь у параді в Істборні (Східний Сассекс, Англія)[10].

Консул Австро-Угорщини, підприємець і аматор автомобільних перегонів Еміль Єллінек, відомий як співавтор одного з перших автомобілів сучасного типу («Mercedes 35 PS»), познайомився з продукцією компанії «Daimler-Motoren-Gesellschaft» саме завдяки даній моделі. У жовтні 1897 року він отримав свій перший автомобіль від німецького автовиробника: 6-сильну версію «Riemenwagen» у кузові дубль-фаетон (англ. Double Phaeton). Це була та ж модель, на якій Даймлер і Майбах випробовували систему електричного запалювання, яку Карл Бенц, їх основний конкурент, використовував на своїх автомобілях з самого початку. У липні наступного року автомобіль потужністю 8 кінських сил, оснащений системою електричного запалювання низької напруги (магнето) виробництва фірми Bosch, був випробуваний Отто Зальцером під час п'ятиденного пробігу австрійськими Альпами. Завдяки досвіду, накопиченому в ході цієї поїздки, конструкція двигуна зазнала модернізації і з цього моменту в ній більше не ставилась система запалювання на гарячих трубках, характерна для двигунів фірми DMG того часу[1].

З 1897 року автомобіль став поступово витіснятись новою моделлю з удосконаленим двигуном «Phönix», що отримала назву — «Daimler Phönix»[11]. У 1899 році виробництво «Riemenwagen» було повністю припинене[1].

Незважаючи на те, що модель «Riemenwagen» не зробила вирішального впливу на розвиток автомобільної техніки (за винятком свого двигуна, який продовжив розвиватися і поширювався за ліцензією у Франції, тим самим сприяючи популяризації та розвитку автомобільної промисловості), вона проте, зайняла своє місце в історії: автомобіль став у 1896 році першим моторизованим таксі у світі, а також на базі його основних вузлів у тому ж році було створено першу у світі вантажівку з двигуном внутрішнього згоряння[1].

Перше моторизоване таксі

[ред. | ред. код]
Моторизоване таксі «Daimler Victoria» (1897)
«Daimler Riemenwagen» в Національному автомобільному музеї[en] Англії

26 червня 1896 року оператор з перевезення вантажів у Штутгарті Фрідріх Грейнер зробив замовлення в Канншаті на модель «Victoria» з кузовом ландо і таксометром для експлуатації транспортного засобу як таксі[12][13][14]. Автомобіль за номером замовлення 1329 було поставлено замовнику у травні 1897 года[13]. Транспортна компанія Грейнера, яку він незабаром перейменував на «Daimler Motorized Cab Company», стала першим у світі таксомоторним бізнесом[13][14][15]. Раніше ніхто інший не наважувався використовувати автомобіль, винайдений лише десятьма роками раніше, як таксі, хоча Даймлер спеціально рекомендував моторизовану карету з чотиришвидкісною ремінною передачею і двоциліндровим двигуном для цих цілей ще у 1896 році. Перше моторизоване таксі у світі з'явилося на вулицях Штутгарта на початку літа 1897, отримавши дозвіл на здійснення своєї діяльності від поліції в червні. Автомобіль мав кілька особливостей: у пасажирському салоні була встановлена система обігріву на задніх сидіннях, а дах у задній частині кузова міг відкриватись у хорошу погоду. Крім того, на прохання клієнтів можна було навіть зняти всю верхню частину кузова разом з дахом та дверима, перетворюючи таксі на автомобіль з відкритим верхом[14].

Фрідріху Грейнеру довелося інвестувати значні кошти в оновлення власного бізнесу: вартість автомобіля становила на той час 5530 німецьких марок[13][14]. Крім того, підприємець змушений був платити орендну плату за таксометр. Тим не менше, інвестиції у нову технологію окупились: завдяки двигуну внутрішнього згоряння автомобіль міг проїхати за день приблизно 70 кілометрів[15][16] — значно більше, ніж кінні екіпажі. Визнання серед клієнтів було посилене тим фактом, що моторизоване таксі стало абсолютно новим досвідом. Такий тип транспорту вважався розумним та швидким, а поїздка на борту подібного автомобіля обіцяла сплеск емоцій та чимало хвилювання. Інтерес пасажирів до моторизованого таксі спонукав оператора вантажних перевезень вкласти гроші у додаткові транспортні засоби. Так, до 1899 Грейнер мав на балансі свого підприємства в цілому сім автомобілів «Riemenwagen»[13][14][15].

Зі Штутгарта ідея моторизованого таксі почала поширюватися по світу. Після 1899 року у великих містах Європи було відкрито безліч компаній із вантажопасажирських перевезень, у яких використовувалися автомобілі Даймлера. У Берліні клієнти могли скористатися цим видом транспорту на Фрідріх-штрасе; в Гамбурзі перші моторизовані таксі вишиковувалися вздовж вулиці Юнгфернштіг. Компанії з моторизованим таксі були також засновані в Парижі, Лондоні, Відні та інших містах[14]. Навколо нового виду послуг утворився певний ажіотаж, до участі в якому приєдналися різні засоби масової інформації. В той час, як деякі висловлювали свій ентузіазм з приводу нової технології, в інших не було нічого, крім критики щодо моторизованих таксі, оскільки вони часто ставали причиною нещасних випадків і лякали коней. У відповідь на подібні нападки було запропоновано ідею проходження уроків водіння для водіїв таксі. Багато хто з колишніх кучерів пройшли подібні курси з метою перекваліфікуватися на водія нового моторизованого транспорту[14]. На початку XX століття через зростання автомобільної промисловості кількість автомобілів у сфері вантажопасажирських перевезень почала постійно зростати.

Перша вантажівка з двигуном внутрішнього згоряння

[ред. | ред. код]
Докладніше: Daimler Motor-Lastwagen
«Daimler Lastwagen» у музеї Мерседес-Бенц, Штутгарт

У 1896 році[17] на основі розробок, застосованих у моделі «Riemenwagen»[18], було створено перший у світі вантажний автомобіль із розміщеним у задній частині кузова[19] двоциліндровим двигуном внутрішнього згоряння потужністю у 4 кінські сили[20][21][22][23][24] — «Daimler Motor-Lastwagen». Як кузов транспортного засобу використовувався перероблений кінний віз із шасі з поперечно встановленими повністю еліптичними листовими ресорами спереду і спіральними пружинами ззаду[25]. Складна система підвіски була важливою не лише через погані дорожні умови того часу, а й через високу чутливість двигуна до вібрацій. Автомобіль оснащувався дерев'яними колесами із залізним покриттям. У бічній частині платформи розміщувався великий напис «Daimler-Motoren-Gesellschaft Cannstatt».

Вантажний автомобіль Даймлера, Стокгольм (1898)

У 1897 році, через рік після створення першої версії вантажного транспортного засобу, автомобіль уже отримав удосконалену конструкцію, яка чітко відрізняла його від легкового автомобіля і проклала шлях до збільшення корисного навантаження[23]. Двигун було розташовано у передній частині транспортного засобу перед передньою віссю[26]. Передача потужності від силового агрегату здійснювалася через коробку передач із чотирма швидкостями, повнорозмірний поздовжній вал та шестерні приводу задніх коліс. Модернізації зазнали як трансмісія, так і двигун, який оснастили низьковольтним магнето фірми Bosch замість старої трубки розжарювання. Робочий об'єм силового агрегату збільшили до 2,2 літра. Радіатор охолодження отримав трубчасту конструкцію.

Проте інтерес до вантажних автомобілів того часу був вкрай слабким. У Європі було прийнято вважати, що двигуни внутрішнього згоряння підходять для легкових автомобілів, а на комерційних транспортних засобах є сенс використовувати парові та електричні двигуни. У книзі замовлень компанії, що збереглися до наших днів, є записи 9 замовлень на 5-тонні версії вантажного автомобіля. Сім з них експлуатувались у броварнях для розвезення пива[23].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д е ж Daimler belt-driven car, 1895 - 1899 (англ.). Публічний електронний архів Mercedes-Benz. Архів оригіналу за 16 березня 2017. Процитовано 16.03.2017.
  2. ↑ Mary Winget. Taxis. — Lerner Publications, 2007. — С. 28. — 32 с. — ISBN 0822589559.
  3. ↑ Trevor Homer. The Book Of Origins: The first of everything - from art to zoos. — Hachette UK, 2012. — С. 327. — 352 с. — ISBN 1405516100.
  4. ↑ а б Manfred Weissenbacher. Sources of Power: How Energy Forges Human History. — ABC-CLIO, 2009. — С. 378. — 890 с. — ISBN 0313356262.
  5. ↑ John Zeleznjak. Ever Wondered?. — BookBaby, 2011. — С. 165. — 300 с. — ISBN 1617926558.
  6. ↑ Wilfried Feldenkirchen. DaimlerChrysler Werk Untertürkheim. — Motorbuch, 2004. — С. 150—152. — 280 с. — ISBN 3613024489.
  7. ↑ Dennis Adler. Mercedes-Benz. — Motorbooks, 2008. — 256 с. — ISBN 161673082X.
  8. ↑ Daimler Riemenwagen - Daimler Motoren-Gesellschaft, Cannstatt, 1895 (нім.). Німецький музей. Архів оригіналу за 17 березня 2017. Процитовано 17.03.2017.
  9. ↑ Jürgen Lewandowski. Mercedes: Typen und Geschichte. — Delius Klasing, 2004. — 159 с. — ISBN 376881534X.
  10. ↑ Gijs Mom. The Electric Vehicle: Technology and Expectations in the Automobile Age. — JHU Press, 2013. — С. 62. — 440 с. — ISBN 1421412683.
  11. ↑ Martin Pfundner. 100 Jahre Alpenfahrt. — Böhlau Verlag Wien, 2010. — С. 17. — 221 с. — ISBN 3205785290.
  12. ↑ Proceedings of 6th International Conference on Mechanical Engineering. — Department of Mechanical Engineering, Bangladesh University of Engineering and Technology, 2004. — 400 с.
  13. ↑ а б в г д Wilson Casey. Firsts: Origins of Everyday Things That Changed the World. — Penguin, 2009. — С. 227. — 256 с. — ISBN 1101159464.
  14. ↑ а б в г д е ж The world’s first motorized taxi cab – built by Daimler-Motoren-Gesellschaft (англ.). Штутгарт, Німеччина: Daimler AG Media. 22-05-2006. Архів оригіналу за 17 березня 2017. Процитовано 17.03.2017.
  15. ↑ а б в Craig Glenday. Книга рекордів Гіннесса 2015 = Guinness World Records 2015. — Guinness World Records, 2014. — С. 192. — 255 с. — ISBN 1908843705.
  16. ↑ Otto-Peter A. Bühler. Omnibustechnik: Historische Fahrzeuge und aktuelle Technik. — Springer-Verlag, 2000. — С. 29. — 342 с. — ISBN 3528039280.
  17. ↑ Colin Peck. Mercedes-Benz Trucks. — Veloce Publishing Ltd, 2014. — С. 7. — 128 с. — ISBN 1845846435.
  18. ↑ M. G. Lay, James E. Vance. Ways of the World: A History of the World's Roads and of the Vehicles That Used Them. — Rutgers University Press, 1992. — С. 168—169. — 424 с. — ISBN 9780813526911.
  19. ↑ John Carroll, Peter James Davies. Complete Book Tractors and Trucks. — Hermes House, 2007. — С. 37. — 512 с. — ISBN 1843096897.
  20. ↑ Earl K. Stice, James D. Stice. Intermediate Accounting. — 19-е изд. — Cengage Learning, 2013. — С. 22—1. — 1552 с. — ISBN 1133957919.
  21. ↑ Dieter K. Buse, Juergen C. Doerr. Modern Germany: an encyclopedia of history, people, and culture, 1871-1990. — Garland Pub, 1998. — Т. 1. — 1158 с. — ISBN 0815305036.
  22. ↑ Chris Oxlade. Trucks. — Black Rabbit Books, 2007. — С. 30. — 31 с. — ISBN 1583409203.
  23. ↑ а б в 1896: Gottlieb Daimler builds the world’s first truck (англ.). Штутгарт, Німеччина: Daimler AG. 21 серпня 2006. Архів оригіналу за 17 березня 2017. Процитовано 17.03.2017.
  24. ↑ Vivek Kale. Inverting the Paradox of Excellence: How Companies Use Variations for Business Excellence and How Enterprise Variations Are Enabled by SAP. — CRC Press, 2014. — С. 302. — 442 с. — ISBN 9781466592162.
  25. ↑ Adrianna Morganelli. Trucks: Pickups to Big Rigs. — Crabtree Publishing Company, 2007. — С. 7. — 32 с. — ISBN 0778730158.
  26. ↑ Len Larson. Dreams To Automobiles. — Xlibris Corporation, 2008. — С. 190. — 424 с. — ISBN 1469101041.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Daimler Riemenwagen
  • Olaf von Fersen. Ein Jahrhundert Automobiltechnik: Personenwagen. — Springer-Verlag, 2013. — С. 312, 369. — 724 с. — ISBN 3642957722.
  • Reinhard Seiffert. Die Ära Gottlieb Daimlers: Neue Perspektiven zur Frühgeschichte des Automobils und seiner Technik. — Springer-Verlag, 2010. — С. 149—155. — 268 с. — ISBN 3531918893.
  • Samohýl Ladislav, Vacek Zdeněk. Fenomén Mercedes-Benz & Čechy, Morava a Slezsko. — Grada Publishing a.s, 2015. — 352 с. — ISBN 8027109841.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Daimler_Riemenwagen&oldid=42382025