Daimler Motorkutsche

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Daimler Motorkutsche
Виробник Німецька імперія Готтліб Даймлер
Роки виробництва 1886
Попередник(и) Daimler Reitwagen
Наступник(и) Daimler Stahlradwagen
Стиль кузова карета
Компонування задньо-середньомоторне, задньоприводне
Двигун(и) 4-тактний, одноциліндровий, бензиновий, 467 см3, 1,1 к.с. (0,8 кВт)
Колісна база 1300 мм
Довжина 2530 мм
Ширина 1475 мм
Висота 1695 мм
Передня колія 1160 мм
Задня колія 1160 мм
Маса 290 кг
Найвища швидкість 18 км/год
Місткість бака 2 л (карбюратор)
Дизайнер Готтліб Даймлер і Вільгельм Майбах

Daimler Motorkutsche (у перекладі — «моторизована карета Даймлера»[1]), іноді згадується як автомобіль Даймлера[2][3] — моторизований візок, перший в історії прототип чотириколісного механічного транспортного засобу з двигуном внутрішнього згоряння, який працював на продуктах нафтопереробки[4][5][6][7][8][9]. Створений німецькими інженерами Готтлібом Даймлером і Вільгельмом Майбахом у 1886 році[4][9][10].

Подальшого розвитку ця модель не набула і використовувалася лише в експериментальних цілях для демонстрації того, що високошвидкісний та компактний (для свого часу) двигун Даймлера та Майбаха може бути використаний на різних транспортних засобах. Тим не менше, «Daimler Motorkutsche» як і перша мотоколяска Карла Бенца відіграли значну роль у розвитку автомобілебудування, поклавши початок певним традиціям у цьому секторі промисловості[11].

Історична довідка[ред. | ред. код]

Розробка і тестування[ред. | ред. код]

Карета Даймлера в Музеї Мерседес-Бенц

8 березня 1886 року Готтліб Даймлер замовив карету у версії «Americaine» (в американському стилі)[12] виробництва штутгартської фірми «Wilhelm Wimpff & Sohn»[13] під виглядом подарунка до майбутнього дня народження своєї дружини Емми[14][15]. Проте цей подарунок вона так і не отримала. Насправді, німецький конструктор планував оснастити транспортний засіб двигуном, розробленим у 1885 році спільно з Вільгельмом Майбахом. Це був бензиновий двигун внутрішнього згоряння з повітряним охолодженням і вертикально розташованим одним циліндром, що нагадував своїм зовнішнім виглядом маятниковий годинник, за що і отримав прізвисько «підлоговий годинник» (нім. Daimler Standuhr)[16]. Раніше інженери вже випробували його на мотоциклі «Daimler Reitwagen», а тепер мали намір оснастити ним карету. Замовлене шасі, на яке встановили двигун, було дерев'яною конструкцією зі сталевою арматурою. Його доставили інженеру у серпні 1886 року[17][10].

Двигун, що був розроблений за рік до того, зазнав деяких модифікацій. Так, наприклад, розробники удвічі збільшили робочий об'єм — з 264 до 462 куб. см., завдяки чому його максимальна потужність досягла 0,8 кВт (1,1 к.с.)[18], а максимальна швидкість моторизованої коляски сягала 18 км/год[4][5][19].

Моторизована карета Даймлера стала першим чотириколісним транспортним засобом із двигуном внутрішнього згоряння. На відміну від Benz Patent-Motorwagen, який являв собою самостійну цілісну конструкцію на трьох колесах, перший автомобіль Готтліба Даймлера був простою каретою без дишля зі звичайним (для свого часу) кермовим механізмом[4][20][21]. У 1886 році моторизована карета могла бути помічена під час тестових заїздів в районі великих садів дому Даймлера[22]. В архівах концерну Daimler AG збереглись записи Вільгельма Майбаха і Пауля Даймлера про ці випробування, що провадились у ранковий час, в яких відзначено, що «транспортний засіб працював досить нормально» і зміг досягти максимальної швидкості у 18 км/год[23]. Пізніше перший прототип автомобіля виходив на несподівані таємні вилазки по місцевих дорогах[24][25], а згодом уже відкрито переміщався вулицями Канштатта[26].

У 1887 році[27] після проведення випробувань (Готтліб Даймлер особисто іздив на візку разом зі своїм сином Адольфом[28][29]) було змінено спосіб охолодження двигуна з повітряного на рідинний[30]. З цією метою під задніми сидіннями інженери встановили великий радіатор.

1888 року моторизована карета Даймлера потрапила в газету, де повідомлялося, що «експерименти тепер поширюватимуться і на дорожні транспортні засоби»[15]. Тим не менш, німецький конструктор не замислювався над продовженням розвитку конкретно даного автомобіля чи запуском його в серійне виробництво. Завдяки йому він лише вкотре продемонстрував можливі способи застосування розробленого ним двигуна та продовжив свої дослідницькі роботи у цьому напрямі[10].

Сьогодення мотовізка Даймлера[ред. | ред. код]

У 1961 році Німецьким урядом була випущена поштова марка із зображенням першого моторизованого візка Даймлера (DBP 363—1961)[31]. Протягом деякого часу репліку першого чотириколісного автомобіля з двигуном внутрішнього згоряння і власне сам двигун «Daimler Standuhr» можна було побачити у Німецькому музеї в Мюнхені[32][33]. Тепер репродукція моделі «Daimler Motorkutsche» знаходиться у Музеї Мерседес-Бенц у Штутгарті (Німеччина)[34].

Конструкція[ред. | ред. код]

Двигун[ред. | ред. код]

Двигун «Daimler Standuhr» у Музеї Мерседес-Бенц

Головною технічною складовою першого прототипу чотириколісного транспортного засобу був встановлений на ньому одноциліндровий[13] чотиритактний двигун внутрішнього згоряння з робочим об'ємом 462 см3, що розташовувався вертикально між передньою і задньою лавками для пасажирів[35]. Конструкція двигуна базувалась на вертикально розташованому циліндрі, містила один самодіючий (впускний) і один керований бокового розташування (випускний) клапани. На валу двигуна встановлювався маховик. Охолодження було повітряним. У системі живлення використовувався випарний карбюратор. Така конструкція забезпечувала надходження паливо-повітряної суміші, що отримувалась при проходженні повітря через шар пального. Як пальне використовувався гас або олива з нафти з парафіном[36]. Паливний бак у транспортному засобі був відсутній — 2 літри пального заливались напряму у карбюратор[35]. Потужність двигуна сягала 1,1 к. с. при 650 об/хв, а максимальна частота обертання доходила до 950 об/хв.

Швидкісний[37] двигун Даймлера вигідно відрізнявся від двигуна конструкції Ніколауса Отто, так як він мав частоту обертання у 4—5 разів вищу, ніж у газових двигунів того часу, що при однаковій потужності дозволило суттєво знизити габарити і масу силового агрегату[38].

Ходова частина[ред. | ред. код]

Кресленик загального виду моторизованої карети Даймлера (1889)
Поштова марка з моторизованою каретою Даймлера (1961)

Кузов чотиримісного[4][39] транспортного засобу являв собою модифіковану класичну карету того часу[40] з двигуном із приводом на задні колеса через зубчасті передачі[41]. Рама виготовлялась з дерева і посилювалась у потрібних місцях металевими елементами. Підвіска у її сучасному уявленні була відсутня — обидві осі були суцільними і використовувались еліптичні ресори[35]. Рульовий механізм з вертикальним розташуванням рульової колонки було реалізовано на базі поворотного зубчастого сектора і шестерні, що була з ним у зачепленні.

Роль трансмісії виконувала проста система з двома[42] передніми передачами на базі двоступінчастого комплекту шківів (передача заднього ходу була відсутня)[35]. Перемикання здійснювалось шляхом перекидання паса за допомогою ручного важеля. Муфта зчеплення включала дерев'яний конус, що входив у контакт з чавунним конусом, встановленим на колінчастому валу. Крутний момент від двигуна передавався[43] за допомогою плоскопасової передачі, ведучий шків якої урухомлювався від приводного вала, а ведений шків був на одному валу із шестернями зубчастих передач приводу задніх коліс. Ведені зубчасті колеса приводу були співвісно прикріплені до задніх коліс з боку корпуса. Гальмівний механізм складався виключно із стоянкового гальма, реалізованого у вигляді важеля, при дії на який задні колеса загальмовувались зусиллям тертя від гальмівних колодок[35][44].

Транспортний засіб оснащався різнорозмірними дерев'яними колесами каретного типу (зі спицями) діаметром 930 мм спереду і 1165 мм ззаду. На них встановлювались металеві шини у вигляді обруча шириною 37 мм[35].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ 125 лет инновационного творчества: от патентованной моторизованной коляски Бенца до второго изобретения автомобиля. Mercedes-Benz. 31 января 2011. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 19.01.2017.
  2. ↑ Gianni Marin, Andrea Mattei. The Motor Car: An Illustrated History. — A. Blond, 1962. — 254 с.
  3. ↑ Academic American encyclopedia. — Grolier Incorporated, 1994. — Т. 10. — С. 246. — ISBN 9780717220533.
  4. ↑ а б в г д Золотов А. В. Легковые автомобили. — Росмэн, 2009. — С. 9. — ISBN 9785353037118.
  5. ↑ а б Зигуненко С. Н. 100 великих рекордов транспорта. — Вече, 2013. — С. 74. — (100 великих) — ISBN 5444470578.
  6. ↑ DK. Cars, Trains, Ships, and Planes. — Penguin, 2015. — С. 62. — ISBN 146544906X.
  7. ↑ Patrick Robertson. The Book of Firsts. — 1975. — С. 100.
  8. ↑ Caroline Buchner. Die Wirkung von Produktvielfalt auf die Markenstärke: theoretische Überlegungen, empirische Befunde und Handlungsempfehlungen am Beispiel des Premiumsegments des Automobilmarktes. — Books on Demand, 2008. — С. 23. — ISBN 3934491936.
  9. ↑ а б Hanno Ballhausen, Ute Kleinelümern. Die wichtigsten Erfindungen der Menschheit: geniale Ideen, die die Welt veränderten. — wissenmedia Verlag, 2008. — С. 182. — ISBN 357714646X.
  10. ↑ а б в Daimler motor carriage, 1886 (англ.). M@RS – The Digital Archives of Mercedes-Benz Classic. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 19.01.2017.
  11. ↑ Reza Vaghefi, Alan B. Huellmantel. Strategic Management for the XXIst Century. — CRC Press, 1998. — С. 398. — ISBN 1574442104.
  12. ↑  // Automobile Quarterly. — 1986. — Т. 24, № 1. — С. 30.
  13. ↑ а б Mario Hirz, Wilhelm Dietrich, Anton Gfrerrer, Johann Lang. Integrated Computer-Aided Design in Automotive Development: Development Processes, Geometric Fundamentals, Methods of CAD, Knowledge-Based Engineering Data Management. — Springer Science & Business Media, 2013. — С. 3. — ISBN 3642119409.
  14. ↑ Brian Long. Mercedes-Benz W123 series: All models 1976 to 1986. — Veloce Publishing Ltd, 2015. — С. 9. — ISBN 184584792X.
  15. ↑ а б Erik Johnson. Mercedes: Nothing But the Best. — Book Sales, 1998. — С. 12. — ISBN 9780785809371.
  16. ↑ Cutler J. Cleveland, Christopher G. Morris. Handbook of Energy: Chronologies, Top Ten Lists, and Word Clouds. — Elsevier, 2013. — С. 484. — ISBN 0124170196.
  17. ↑ Andy Warhol. Daimler Motorkutsche (1886), 1986 (англ.). Daimler Art Collection. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 19.01.2017.
  18. ↑ Konrad Reif. Bosch Grundlagen Fahrzeug- und Motorentechnik: Konventioneller Antrieb, Hybridantriebe, Bremsen, Elektronik. — Springer-Verlag, 2011. — С. 151. — (Bosch Fachinformation Automobil) — ISBN 3834883204.
  19. ↑ Legend 1: Daimler Motorized Carriage (англ.). Mercedes-Benz. Архів оригіналу за 19 січня 2017. Процитовано 19.01.2017.
  20. ↑ Артемова О.В., Балдина Н.А., Вологдина Е.В. и др. 365 рассказов об удивительных открытиях. — Росмэн, 2007. — С. 28. — ISBN 5353026152.
  21. ↑ Rodney Dale. Early Cars. — Oxford University Press, 1994. — С. 52. — (Discoveries and inventions) — ISBN 0195210026.
  22. ↑ A. J. Jacobs. The New Domestic Automakers in the United States and Canada: History, Impacts, and Prospects. — Lexington Books, 2015. — С. 21. — ISBN 9780739188262.
  23. ↑ Peter Watson. The German Genius: Europe's Third Renaissance, the Second Scientific Revolution and the Twentieth Century. — Simon and Schuster, 2010. — С. 316—317. — ISBN 085720324X.
  24. ↑ Peter Roberts. History of the Automobile. — Exeter Books, 1984. — С. 18. — ISBN 0671071483.
  25. ↑ Henry Sturmey, H. Walter Staner.  // The Autocar. — Iliffe, sons & Sturmey Limited, 1984. — Т. 160.
  26. ↑ Eugen Diesel. From engines to autos: five pioneers in engine development and their contributions to the automotive industry. — H. Regnery Co, 1960. — 302 с.
  27. ↑ Martin Pfundner. Vom Semmering zum Grand Prix: der Automobilsport in Österreich und seine Geschichte. — Böhlau Verlag Wien, 2003. — С. 11. — ISBN 3205771621.
  28. ↑ M. G. Lay, James E. Vance. Ways of the World: A History of the World's Roads and of the Vehicles That Used Them. — Rutgers University Press, 1992. — С. 155. — ISBN 9780813526911.
  29. ↑ Werner Spies, Andy Warhol. Andy Warhol: Cars, die letzten Bilder. — Kunsthalle, 1988. — 143 с. — (Veröffentlichung der Kunsthalle Tübingen]])
  30. ↑ Mercedes-Benz Museum - Mythos 1: Daimler Motorkutsche (нім.). Mercedes-Benz. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 28.03.2017.
  31. ↑ Brian Long. Mercedes-Benz SLK: – R170 series 1996-2004. — Veloce Publishing Ltd, 2014. — С. 10. — ISBN 1845846516.
  32. ↑ Deutsche Museum. Führer durch die Sammlungen. — Springer-Verlag, 2013. — С. 37. — ISBN 3663159914.
  33. ↑ Motor Vehicle Engine ”Standuhr”, 1887 (англ.). Deutsche Museum. Архів оригіналу за 29 березня 2017. Процитовано 29.03.2017.
  34. ↑ Jack Altman. Discover Germany. — 2 ed. — Berlitz, 1994. — 384 с.
  35. ↑ а б в г д е Daimler motor carriage (англ.). M@RS – The Digital Archives of Mercedes-Benz Classic. Архів оригіналу за 28 березня 2017. Процитовано 28.03.2017.
  36. ↑ IRG. Investment Yearbook 2015–2016. — 41st Edition. — Investment Research Group Ltd, 2015. — С. 280.
  37. ↑ Dieter K. Buse, Juergen C. Doerr. Modern Germany: an encyclopedia of history, people, and culture, 1871-1990. — Garland Pub, 1998. — Т. 1. — 1158 с. — ISBN 0815305036.
  38. ↑ Joel Mokyr. The Oxford Encyclopedia of Economic History. — Oxford University Press, 2003. — Т. 3. — С. 195. — ISBN 9780195105070.
  39. ↑ Tom Collins. The Legendary Model T Ford: The Ultimate History of America's First Great Automobile. — Krause Publications, 2007. — С. 31. — ISBN 0896895602.
  40. ↑ American Automobile Association, Inc. Teacher's manual for Sportsmanlike driving. — 2-е изд. — The Association, 1948. — 173 с.
  41. ↑ James Edward Homans. Self-propelled Vehicles: A Practical Treatise on the Theory, Construction, Operation, Care and Management of All Forms of Automobiles. — T. Audel, 1902. — 632 с.
  42. ↑ Alicia K. Birky. Socio-technical Transition as a Co-evolutionary Process: Innovation and the Role of Niche Markets in the Transition to Motor Vehicles. — ProQuest, 2008. — С. 129. — ISBN 0549573291.
  43. ↑ Brian Williams. Karl Benz. — Scholastic Library Publishing, 1991. — С. 34. — ISBN 9780531184042.
  44. ↑ Konrad Reif. Fundamentals of Automotive and Engine Technology: Standard Drives, Hybrid Drives, Brakes, Safety Systems. — Springer, 2014. — С. 133. — ISBN 9783658039721.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Edward John Barrington Douglas-Scott-Montagu Baron Montagu of Beaulieu, Lord Montagu, David Burgess-Wise. Daimler Century: The Full History of Britain's Oldest Car Maker. — Patrick Stephens, 1995. — 304 с. — ISBN 9781852604943.
  • Werner Spies, Andy Warhol. Andy Warhol: Cars, die letzten Bilder. — Kunsthalle, 1988. — 143 с.
  • Gerald Silk, Museum of Contemporary Art (Los Angeles, Calif.). Automobile and culture. — Abrams, 1984. — С. 32. — ISBN 0810918153.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Daimler_Motorkutsche&oldid=41132503