Детекція брехні: відмінності між версіями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Наступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Створено шляхом перекладу сторінки «Lie detection»
(Немає відмінностей)

Версія за 19:18, 28 листопада 2023

Детекція брехні – це оцінка вербального твердження з метою виявлення можливого навмисного обману. Детекція брехні може стосуватися когнітивного процесу виявлення обману шляхом оцінки змісту повідомлення, а також невербальних сигналів. [1] Це також може стосуватися методів опитування, які використовуються разом із технологіями,що реєструють фізіологічні функції для встановлення правдивості та брехні у відповідь.Останній метод широко використовується правоохоронними органами в США, але рідко в інших країнах, оскільки він заснований на псевдонауці .

Для цього існує широкий спектр технологій. [2] Найбільш поширеним і давно використовуваним засобом є поліграф . У 2003 році Національна академія наук провела комплексний огляд існуючих досліджень, який прийшов до висновку, що «мало підстав очікувати, що тест на поліграфі може мати надзвичайно високу точність». [3] :2,212Немає жодних доказів, які б підтверджували, що невербальне виявлення брехні, наприклад, за допомогою мови тіла, є ефективним способом виявлення брехні, навіть якщо вона широко використовується правоохоронними органами. [4] [5]

Загальна точність та обмеження оцінки

Сукупні дані досліджень свідчать про те, що машини дійсно виявляють обман краще, ніж випадковість, але зі значним рівнем помилок [6] і що стратегії, які використовуються для "обходу" поліграфів, так звані контрзаходи, можуть бути ефективними. [7] Незважаючи на ненадійність, у деяких країнах, наприклад, у Японії, результати поліграфа приймаються судом до уваги. Результати детектора брехні дуже рідко приймаються як докази в судах США.[8]

У 1983 році Офіс оцінки технологій Конгресу США опублікував огляд технології [6] і виявив:

"...наразі існує лише обмежена кількість наукових доказів для встановлення достовірності тестування на поліграфі. Навіть там, де докази вказують на те, що тестування на поліграфі виявляє обман суб'єктів краще, ніж випадковість, можливі значні помилки, а відмінності між екзаменатором і обстежуваним і використання контрзаходів можуть ще більше вплинути на валідність".


У рецензованій академічній статті 2007 року «Шарлатанство в судовій мовленнєвій науці» автори проаналізували 50 років досліджень детектора брехні та дійшли висновку, що немає наукових доказів того, що детектори брехні, засновані на аналізі голосу, дійсно працюють. [9] Виробник детекторів брехні Nemesysco погрожував подати до суду на академічне видавництво за наклеп, що призвело до видалення статті з онлайн-баз даних. У листі до видавництва юристи Nemesysco написали, що автори статті можуть бути притягнуті до суду за наклеп, якщо вони знову напишуть на цю тему. [10]

Тим не менш, сторонні "шуми" на поліграфі можуть виникати через збентеження або тривогу і не бути специфічними для брехні.[11] Коли суб’єкти знають про оцінку, їх емоційна реакція, особливо тривога, може вплинути на дані. Крім того, психологічні розлади можуть спричинити проблеми з даними, оскільки певні розлади можуть призвести до того, що людина зробить заяву, яку вона вважає правдивою, але яка насправді є вигадкою. Як і під час будь-якого тестування, екзаменатор може спричинити упередження в тесті своєю взаємодією з суб’єктом та інтерпретацією даних. [2]

Історія

20 століття

Вивчення фізіологічних методів для тестів на обман, що вимірюють емоційні розлади, почалося на початку 1900-х років. Вітторіо Бенуссі був першим, хто працював над практичними тестами на обман, заснованими на фізіологічних змінах. Він виявив зміни у співвідношенні вдиху та видиху — дані підтверджені Н.Е. Бертт. Бертт провів дослідження, які підкреслювали зміни кількісного систолічного артеріального тиску. Вільям Моултон Марстон досліджував артеріальний тиск і відзначив підвищення систолічного артеріального тиску на 10 мм рт.ст. або вище вказував на провину за допомогою сфігмоманометра Tycos, за допомогою якого він повідомляв про це з точністю 90-100%. У своїх дослідженнях використовував студентів і реальні судові справи. Потім у 1913 році В.М. Марстон визначив систолічний артеріальний тиск осциляторними методами, і його висновки свідчать про певні зміни артеріального тиску під час обману підозрюваних у скоєнні злочинів. У 1921 році Джон Огастес Ларсон розкритикував метод переривчастого артеріального тиску Марстона, оскільки емоційні зміни були настільки короткочасними, що їх можна було втратити. Щоб пристосуватися до цього, він модифікував сфігмограф Ерлангера, щоб видавати безперервну криву артеріального тиску та пульсу, і використав його для дослідження 4000 злочинців. [12] У 1990-х роках група вчених Стенлі Абрамса, Жана М. Вердьє та Олега Мальцева розробила нову методологію, яка включає шість коефіцієнтів, які позитивно впливають на точність результатів аналізу на детекторі брехні. [13]

21 століття

Два метааналізи, проведені до 2004 року, виявили зв'язок між брехнею та збільшенням розміру зіниць і стиснутими губами. Брехуни можуть більше залишатися нерухомими, використовувати менше жестів і менше контактувати очима. Брехунам може знадобитися більше часу, щоб відповісти на запитання, але з іншого боку, якщо вони встигли підготуватися, вони можуть відповісти швидше, ніж люди, які говорять правду, а також менше говорити і більше повторювати фрази. Вони не здаються більш метушливими, більше кліпають або мають менш розслаблену позу. [14] [15] [16]


Пол Екман використовував систему кодування процессів на обличчі (FACS), і «в поєднанні з вимірюванням голосу та мови [вона] досягає рівня точності виявлення до 90 відсотків». Однак наразі немає жодних доказів на підтримку такого твердження. Наразі вона автоматизується для використання в правоохоронних органах і все ще вдосконалюється для підвищення точності. У його дослідженнях використовуються мікровирази, які тривають менше однієї п’ятої секунди, і "можуть передавати емоції, які хтось хоче приховати, наприклад, гнів або провину". Однак «ознаки емоцій не обов’язково є ознаками провини. Невинна людина може боятися і здаватися винною», – нагадує нам Екман. Що стосується його досліджень, то брехня про емоції на даний момент має найбільшу користь від підказок обличчя та голосу, тоді як брехня про переконання та дії, наприклад злочини, використовує підказки жестів і слів. Екман і його соратники підтвердили багато ознак обману, але не публікують їх усі, щоб не навчати злочинців [14]

Джеймс Пеннебейкер використовує метод лінгвістичного дослідження та підрахунку слів (LIWC), опублікований Лоуренсом Ерлбаумом, для проведення аналізу письмового контенту. Він стверджує, що він має точність у передбаченні брехні. Пеннебейкер називає свій метод «значно ефективніший, ніж людські судді, у правильному визначенні оманливих або правдивих зразків письма»; точність його методу становить 67%, тоді як у навчених людей точність становить 52%. У цьому дослідженні було використано п'ять експериментальних процедур. У дослідженнях 1-3 учасників просили вимовити, написати від руки або надрукувати правдиве чи неправдиве твердження про аборт. Учасникам випадковим чином було призначено сказати правдиве чи неправдиве твердження. Дослідження 4 зосереджувалося на почуттях до друзів, а в дослідженні 5 студентів залучали до інсценування злочину та просили збрехати. Людських суддів попросили оцінити правдивість 400 повідомлень про аборти. Судді читали або дивилися повідомлення і давали відповідь "так" або "ні", чи було це повідомлення неправдивим, чи ні. LIWC правильно класифікував 67% повідомлень про аборт, а судді правильно класифікували 52%. Його дослідження виявило, що обман несе в собі три основні письмові ознаки. Перша — це менша кількість займенників першої особи, таких як «я», «мені», «мій», «моє», «себе» (в однині), а також «ми», «нас», «наш» і «ми самі» (множина). Ті, хто брешуть, «уникають заяв про власність, дистанціюються від своїх історій і уникають брати на себе відповідальність за свою поведінку», а також використовують більше негативних емоцій, таких як «ненависть, нікчемність і сум». По-друге, вони використовують «кілька слів-виключень, таких як "крім", "але" або "ні», коли "розмежовують те, що вони зробили, і те, чого вони не робили".[14]

Нещодавно в роботі К. А. Морган III і Г. А. Хезлетт було надано докази того, що комп’ютерний аналіз вмісту мовлення, отриманого під час когнітивного інтерв’ю (тобто довжини відповіді такількості унікальних слів), забезпечує метод виявлення обману, який є значно кращим, ніж професійні судження фахівців і корисних для розрізнення справжніх і фальшивих тверджень дорослих про вплив дуже стресових, потенційно травматичних подій. [17] Цей метод є особливо перспективний, оскільки він неконфронтаційний, а також науково обґрунтованим і міжкультурний.

Техніка опитування та тестування

Зазвичай існує три типи запитань, які використовуються при тестуванні на поліграфі або аналізі голосового стресу:

Нерелевантні запитання створюють базову лінію для порівняння інших відповідей, ставлячи прості запитання з чіткими істинними та хибними відповідями.

Питання на порівняння мають опосередкований зв'язок з подією чи обставинами, і вони призначені для того, щоб спонукати суб'єкта до брехні.

Відповідні запитання порівнюються з запитаннями для порівняння (які мають відображати хибні відповіді) та невідповідними запитаннями (які мають відображати правдиві відповіді). Вони стосуються того, про що саме йде мова.

Тест з контрольними запитаннями (CQT) використовує контрольні запитання з відомими відповідями як фізіологічну основу для порівняння з запитаннями, що стосуються конкретного інциденту. Контрольне запитання повинно викликати більшу фізіологічну реакцію, якщо було сказано правду, і меншу фізіологічну реакцію у випадку брехні. [11] Тест на виявлення вини (GKT) — це формат із кількома варіантами відповідей, у якому зачитуються варіанти відповідей або одна правильна відповідь і додаткові неправильні відповіді та фіксується фізіологічна реакція. Контролем є неправильні альтернативні відповіді. Більша фізіологічна реакція повинна бути на правильну відповідь. [11] Суть тесту полягає в тому, щоб визначити, чи володіє суб'єкт знаннями про певну подію. [2]

На додаток до того, що тест може не визнавати людей невинними, існують також проблеми, пов'язані з тим, що деякі правопорушники можуть мати більшу фізіологічну реакцію на контрольне запитання, ніж на конкретне запитання, що ускладнює визначення вини за допомогою цього методу, навіть якщо люди не використовують спеціальних прийомів, щоб обдурити тест. [18] Хоча проблеми з частотою хибнопозитивних і хибнонегативних результатів CQT обговорювалися вище, існують також методологічні проблеми, пов'язані з тим, як прихильники CQT визначають точність тесту. [18] У зв’язку з тим, що точність CQT часто визначається через те, чи особа, яка проходить тест, надає поліції зізнання у скоєнні злочину після його проведення, це означає, що випадки, коли з людини знімають звинувачення після проходження поліграфа або, в гіршому випадку, вона дає неправдиве зізнання, хоча насправді є невинуватою, не беруться до уваги, коли йдеться про визначення точності тесту.[18] Інша проблема полягає в тому, що через те, як проводиться CQT і як працює процес детектор брехні, тільки ті люди, які були визнані обманщиками, далі допитуються для отримання зізнання. [18] Це означає, що результат поліграфа та зізнання не є незалежними одне від одного, що робить дуже складним використання зізнання як єдиного визначального фактора точності тесту. [18] Ці методологічні проблеми надають неправдиві докази, які підтверджують продовження використання цього тесту, незважаючи на численні недоліки, які він має. [18] Хоча можна сказати, що використання цього тесту в якості поліцейського інструменту є корисним, оскільки він іноді може надати точну інформацію, ймовірність того, що він спричинить надмірні труднощі для людей, які насправді невинні, і втрачає час у процесі, робить цей метод дуже ненадійним для використання правоохоронцями.[18]

Обидва методи вважаються упередженими по відношенню до невинних, оскільки винні, які бояться наслідків викриття, можуть бути більш вмотивовані обманювати під час тестування. Різні техніки (які можна знайти в Інтернеті) можуть навчити людей змінювати результати тестів, зокрема скручувати пальці на ногах і прикушувати язик. Принаймні одне дослідження показало, що ментальна арифметика неефективна, особливо серед студентів, які рахують у зворотному напрямку до сіми. Дослідження показало, що в тесті на знання винних суб'єкти можуть зосередитися на альтернативних відповідях і виглядати невинними. [11]

Поліграф

Детектор брехні зазвичай включає поліграф, [19] який використовується для перевірки обох стилів обману. Він виявляє вегетативні реакції, [14] такі як мікровирази, частота дихання, провідність шкіри та частота серцевих скорочень . [20] Мікроекспресії - це короткі та неповні невербальні зміни у виразі обличчя, тоді як решта демонструє активацію нервової системи. [19] Цими змінами у функціях тіла нелегко керувати свідомістю. Вони також можуть враховувати частоту дихання, артеріальний тиск, розширення капілярів і м'язові рухи. Під час перевірки на поліграфі суб'єкт носить прилад для вимірювання артеріального тиску. Дихання вимірюється шляхом носіння пневмографів навколо грудної клітини, і, нарешті, на пальці суб’єкта накладають електроди для вимірювання провідності шкіри. Щоб визначити істинність, передбачається, що суб'єкт демонструватиме більше ознак страху, відповідаючи на контрольні запитання, відомі екзаменатору, порівняно з відповідними запитаннями, де відповіді невідомі. Поліграфи більше зосереджуються на прогнозуванні вини, порівнюючи відповіді учасника на контрольні запитання, нерелевантні запитання та релевантні запитання, щоб оцінити збудження, яке потім інтерпретується як прояв страху і передбачає обман. [19] Якщо людина демонструє обман, то у відповідях на релевантні запитання відбудуться зміни у вегетативних реакціях збудження. Результати вважаються непереконливими, якщо немає коливань у відповідях на жодне з питань. [21]

Передбачається, що ці показники вказують на короткочасну реакцію на стрес, яка може бути викликана брехнею або значущістю для суб’єкта. Проблема полягає в тому, що вони також пов’язані з розумовими зусиллями та емоційним станом, тому на них можуть впливати, наприклад, страх, гнів і здивування. Цю техніку також можна використовувати з CQT і GKT. [2]

Урядові установи Сполучених Штатів, такі як Міністерство оборони, національної безпеки, митниці та прикордонна служба і навіть Міністерство енергетики зараз використовують поліграф. Вони регулярно використовуються цими установами для перевірки співробітників. [22]

Критики стверджують, що «детектор брехні» за допомогою поліграфії не має наукової обґрунтованості, оскільки не є науковою процедурою. [23] Люди знайшли способи спробувати обдурити систему, наприклад, приймати заспокійливі засоби, щоб зменшити тривогу; використання антиперспірантів для запобігання потовиділення; і розміщення шпильок або кусання частин рота після кожного запитання, щоб продемонструвати постійну фізіологічну відповідь. [24] З розвитком технологій і досліджень багато хто відмовився від поліграфії через недоліки цього способу виявлення брехні. Прихильники поліграфа стверджують, що його точність становить 70%, що на 16% краще, ніж виявлення брехні серед населення в цілому. [25] Той, хто провалив тест, швидше за все зізнається, ніж той, хто пройшов тест, сприяючи тому, що поліграфологи не дізнаються про помилки, які вони зробили, і, таким чином, вдосконалюються. [11]

Аналіз голосового стресу

Аналіз голосового стресу (також званий аналізом голосового ризику) використовують комп’ютери для порівняння висоти, частоти, інтенсивності та мікротремтіння. Таким чином, аналіз голосу "виявляє найменші зміни в голосі, які, як вважається, сигналізують про брехню". Його можна використовувати навіть потайки по телефону, і ним користуються банківські та страхові компанії, а також уряд Сполученого Королівства. Банки та страхові компанії оцінюють правдивість клієнтів у певних ситуаціях за допомогою комп'ютерів, які записують відповіді. Потім програмне забезпечення порівнює контрольні запитання з відповідними запитаннями, оціненими на обман. Однак його надійність була предметом дискусій у рецензованих журналах. [2] "Коли людина бреше, мимовільна інтерференція нервів змушує голосові зв'язки виробляти спотворену звукову хвилю, а саме рівень частоти, який відрізняється від того, що виробляє та ж людина, коли говорить правду". [26]

Кілька досліджень, опублікованих у рецензованих журналах, показали, що VSA працює на рівні випадковості, коли мова йде про виявлення обману. Horvath, McCloughan, Weatherman, and Slowik (2013) [27], наприклад, протестували VSA на записах допитів 74 підозрюваних. Вісімнадцять з цих підозрюваних пізніше зізналися, що робить обман найбільш вірогідною правдою. З 48% точної класифікації, VSA спрацював на рівні випадковості. Кілька інших досліджень показали подібні результати (Damphousse, 2008; Harnsberger, Hollien, Martin, & Hollien, 2009). [28] [29] [30] У 2003 році Національна дослідницька рада зробила висновок: "Загалом, це дослідження і кілька контрольованих тестів, проведених за останнє десятиліття, дають мало або зовсім не дають наукової основи для використання комп'ютерного аналізатора голосового стресу або подібних інструментів для вимірювання голосу". [3] :168

Невербальна поведінка

Люди часто оцінюють брехню на основі невербальної поведінки, але швидко надають занадто великого значення оманливим індикаторам, таким як: уникнення зорового контакту, збільшення пауз між висловлюваннями та надмірні рухи руками або ногами. [31] Такі пристрої, як детектор брехні Silent Talker, відстежують велику кількість мікровиразів протягом часових проміжків і кодують їх у великі вектори, які класифікуються штучним інтелектом або статистичними класифікаторами як такі, що демонструють правдиву або оманливу поведінку. [32] [33]

Доктор Алан Хірш з відділення неврології та психіатрії Пресвітеріанського університету Раша. Медичний центр Люка в Чикаго пояснив «синдром Піноккіо» або «ефект Піноккіо» так: кров приливає до носа, коли люди брешуть. Ця додаткова кров може викликати свербіж у носі. Як наслідок, люди, які відтягують правду, схильні або чухати ніс, або частіше торкатися до нього. [34]

Відстеження очей

Джон Кірчер, Дуг Хакер, Енн Кук, Ден Вольц і Девід Раскін розробили технологію відстеження очей в Університеті Юти, яку вони вважають альтернативою поліграфу. Це не емоційна реакція, як поліграф та інші методи, а скоріше когнітивна реакція. Ця технологія вимірює розширення зіниць, час реакції, час читання і перечитування, а також помилки. Дані записуються під час того, як суб’єкти відповідають на запитання, які відповідають на комп’ютер. [22]

Вони виявили, що брехня вимагає більше зусиль, ніж розкриття правди, тому їхня мета полягає в тому, щоб знайти ознаки важкої роботи. Люди, які не говорять правду, можуть, наприклад, мати розширені зіниці, а відповідати на запитання їм потрібно більше часу. [22]

Відстеження погляду має низку переваг над поліграфом: нижча вартість, 1/5 часу на проведення, суб’єктів не потрібно ні до чого «підключати», і для проведення тесту не потрібні кваліфіковані поліграфологи. [22] Технологія не пройшла рецензування.

Спостереження за мозком

Когнітивну хронометрію, або вимірювання часу, необхідного для виконання розумових операцій, може бути використана для того, щоб відрізнити брехню від правди. Одним з останніх інструментів, що використовує когнітивну хронометрію з цією метою, є алетіометр з часовою антагоністичною реакцією, або TARA.

Зчитування мозку використовує фМРТ і кілька вокселів, активованих у мозку, викликаних подразником, щоб визначити, що мозок виявив, і чи є це знайомим.

Функціональна ближня інфрачервона спектроскопія (fNRI) також виявляє кисень і активність у мозку, як і fMRI, але натомість вона дивиться на рівень кисню в крові. Вона має перевагу перед фМРТ, оскільки є портативною, проте її роздільна здатність зображення нижча, ніж у фМРТ.

Оскільки існують різні стилі брехні, спонтанний або штучний обман створюється на основі суміші інформації, яка вже зберігається в семантичній та епізодичній пам’яті . [19] Він ізольований і його легше створити, оскільки в ньому відсутня перехресна перевірка в більшій картині. Цей стиль протиставляє завчену брехню, яка не така багата на деталі, але витягнута з пам’яті. [19] Вони часто вписуються в реальний сценарій, щоб полегшити пригадування.

Функціональний транскраніальний допплер (fTCD)

Нещодавні розробки, які дозволяють проводити неінвазивний моніторинг за допомогою функціональної транскраніальної допплерографії (fTCD), показали, що для успішного вирішення проблем використовується стратегія дискретних знань (DKS), яка вибирає нейронні шляхи, представлені в одній півкулі, тоді як невдалий результат передбачає стратегію недискретних знань ( nDKS). [35] Поліграфічний тест можна розглядати як завдання для робочої пам'яті. Це свідчить про те, що модель DKS може мати корелят у мнемонічних операціях. Іншими словами, модель DKS може мати дискретну базу знань (DKB) основних компонентів, необхідних для вирішення завдання, тоді як для nDKS DKB відсутній, і, отже, відбувається "глобальний" або двопівкульний пошук. На основі останньої передумови було розроблено систему «детектора брехні», як описано в United States Patent No. 6,390,979 . У відповідь на запитання, які містять правильні та неправильні відповіді, отримують схему зміни швидкості кровотоку. Неправильна відповідь викликає двопівкульну активацію, а правильна - односторонню. Когнітивна поліграфія, заснована на цій системі, позбавлена будь-якого суб'єктивного контролю психічних процесів і, отже, висока надійність і конкретність; однак це ще належить перевірити судово-медичною практикою. Дивіться також когнітивну біометрію.

Потенціали, пов'язані з подіями (ERP)

Потенціали, пов’язані з подіями, оцінюють розпізнавання і, отже, можуть або не можуть бути ефективними в оцінці обману. У дослідженнях ERP оцінюються амплітудні хвилі P3, причому ці хвилі є великими, коли об'єкт впізнається. [11] Однак було виявлено, що амплітуди P100 мають значну кореляцію з рейтингами надійності, важливість яких буде обговорюватися в розділі ЕЕГ. Це, разом з іншими дослідженнями, дає підстави стверджувати, що оскільки дослідження ERP покладаються на швидкі процеси сприйняття, вони "є невід'ємною частиною виявлення обману". [36]

Електроенцефалографія (ЕЕГ)

Електроенцефалографія, або ЕЕГ, вимірює мозкову активність за допомогою електродів, прикріплених до шкіри голови суб’єкта. Мета полягає в тому, щоб виявити розпізнавання значущих даних за допомогою цієї активності. Зображення або об'єкти показуються суб'єкту, а методи опитування реалізуються для визначення впізнавання. Це можуть бути, наприклад, зображення з місця злочину.[2]

Сприйняття надійності інтерпретується людиною на основі погляду на обличчя, і воно зменшується, коли хтось бреше. Такі спостереження є «надто тонкими, щоб бути явно обробленими спостерігачами, але [дійсно] впливають на неявні когнітивні та емоційні процеси». Ці результати в дослідженні Хойссена, Бінкофскі та Джолія були отримані за допомогою дослідження з парадигмою N400, що включає дві умови в рамках експерименту: правдиві обличчя та брехливі обличчя. Обличчя спалахували протягом 100 мс, а потім учасники оцінювали їх. Однак обмеження цього дослідження полягають у тому, що в ньому взяли участь лише 15 учасників, а середній вік становив 24 роки [36]

Алгоритми машинного навчання, застосовані до даних ЕЕГ, також використовувалися для розшифровки того, вірив чи не вірив суб’єкт заяві, з точністю ~90%. Ця робота стала продовженням роботи Сема Гарріса та його колег і ще раз продемонструвала, що віра передує невірі в часі, припускаючи, що мозок може спочатку приймати твердження як достовірний опис світу (віра), перш ніж відкинути це поняття (невіра). Розуміння того, як мозок оцінює правдивість описового твердження, може бути важливим кроком у створенні методів виявлення брехні на основі нейровізуалізації. [37]

Функціональна магнітно-резонансна томографія (фМРТ)

Функціональна магнітно-резонансна томографія вивчає центральну нервову систему, порівнюючи час і топографію активності в мозку для виявлення брехні. У той час як поліграф виявляє зміни в активності периферичної нервової системи, фМРТ має потенціал виявити брехню в «джерелі».

ФМРТ використовує електромагніти для створення послідовностей імпульсів у клітинах мозку. Потім фМРТ-сканер виявляє різні імпульси та поля, які використовуються для розрізнення тканинних структур і відмінності між шарами мозку, типом речовини та здатністю бачити новоутворення. Функціональний компонент дозволяє дослідникам побачити активацію в мозку з плином часу та оцінити ефективність і зв’язок шляхом порівняння використання крові в мозку, що дозволяє визначити, які частини мозку використовують більше кисню і, таким чином, використовуються під час виконання конкретного завдання. . [38] Дані FMRI були досліджені через призму алгоритмів машинного навчання, щоб розшифрувати, вірять чи не вірять суб’єкти твердженням, починаючи від математичних, семантичних закінчуючи релігійними. [39]

Історично склалося так, що тести на детекторі брехні fMRI не були допущені до судових розглядів як докази, найвідомішою спробою була справа про страхове шахрайство Харві Нейтана у 2007 році.[25] Відсутність юридичної підтримки не завадила таким компаніям, як No Lie MRI і CEPHOS, пропонувати приватні фМРТ сканування для перевірки обману. У той час як дослідження fMRI щодо обману стверджують, що точність виявлення досягає 90%, багато хто має проблеми з реалізацією цього стилю виявлення. Можна використовувати лише відповіді «так» або «ні», що дає можливість гнучкості [25] щодо правди та стилю брехні. Деякі люди не можуть пройти такий тест, наприклад, ті, хто має медичні захворювання, клаустрофобію або імплантати. [25]

Наркотики

Наркотики правди, такі як тіопентал натрію, етанол і канабіс (історично кажучи), використовуються з метою отримання точної інформації від небажаного суб’єкта. [40] Доведено, що інформація, отримана за допомогою публічно оприлюднених препаратів правди, є вкрай ненадійною, оскільки суб'єкти, вочевидь, вільно змішують факти і фантазії. [41] Значною мірою заявлений ефект ґрунтується на переконанні суб'єктів у тому, що вони не можуть збрехати, перебуваючи під впливом препарату.

Читайте також

Список літератури

  1. ↑ Granhag, Pär Anders; Vrij, Aldert; Verschuere, Bruno (2015). Detecting Deception: Current Challenges and Cognitive Approaches (Wiley Series in Psychology of Crime, Policing and Law). Hoboken, NJ: Wiley-Blackwell. с. 205. ISBN 978-1118509661.
  2. ↑ а б в г д е Detecting Deception. Parliamentary Office of Science and Technology (UK). Процитовано 26 April 2012. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Parliament» визначена кілька разів з різним вмістом
  3. ↑ а б The Polygraph and Lie Detection (англ.). National Research Council. 2003. doi:10.17226/10420. ISBN 978-0-309-26392-4. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Polygraph and Lie Detection 2003» визначена кілька разів з різним вмістом
  4. ↑ Vrij, Aldert; Hartwig, Maria; Granhag, Pär Anders (2019). Reading Lies: Nonverbal Communication and Deception. Annual Review of Psychology. 70 (1): 295—317. doi:10.1146/annurev-psych-010418-103135. ISSN 0066-4308. PMID 30609913.
  5. ↑ Seigel, Jessica (25 March 2021). The truth about lying. Knowable Magazine. doi:10.1146/knowable-032421-1. Процитовано 8 December 2021.
  6. ↑ а б Scientific Validity of Polygraph Testing: A Research Review and Evaluation – A Technical Memorandum (PDF). Washington, DC: U.S. Congress, Office of Technology Assessment (OTA-TM-H-15). November 1983. Процитовано 3 September 2016. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «USCongress» визначена кілька разів з різним вмістом
  7. ↑ The Truth About Lie Detectors. American Psychological Association.
  8. ↑ Telling the truth about lie detectors. usatoday.com.
  9. ↑ Eriksson, A.; Lacerda, F. (2007). Charlantry in forensic speech science: A problem to be taken seriously. International Journal of Speech, Language and the Law. 14 (2). doi:10.1558/ijsll.2007.14.2.169.
  10. ↑ Online at: Anders Eriksson; Francisco Lacerda (14 February 2007). Charlatanry in forensic speech science: A problem to be taken seriously (PDF). International Journal of Speech, Language and the Law. 14.2 2007: 169. Архів оригіналу (PDF) за 2 August 2016. Процитовано 3 September 2016.
  11. ↑ а б в г д е Preston, Elizabeth (July 2002). Detecting Deception. Observer. 15 (6). Процитовано 26 April 2012. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Preston» визначена кілька разів з різним вмістом
  12. ↑ Keeler, Leonarde (January 1930). A Method for Detecting Deception. American Journal of Police Science. 1 (1): 38—51. doi:10.2307/1147254. JSTOR 1147254.
  13. ↑ Historical Perspective: Some Polygraph Techniques. Western Morning News. 3 October 2018. Процитовано 26 August 2020.
  14. ↑ а б в г Adelson, Rachel (July 2004). Detecting Deception. Monitor on Psychology. 37 (7): 70. Процитовано 26 April 2012. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Adelson» визначена кілька разів з різним вмістом
  15. ↑ Bond CF, Jr; DePaulo, BM (2006). Accuracy of deception judgments. Personality and Social Psychology Review. 10 (3): 214—234. doi:10.1207/s15327957pspr1003_2. PMID 16859438.
  16. ↑ DePaulo, Bella M.; Morris, Wendy L. (2004). Chapter 2: Discerning lies from truth: behavioural cues to deception and the indirect pathway of intuition. У Granhag, Pär Anders; Strömwall, Leif A. (ред.). The detection of deception in forensic contexts (вид. Transferred to digital print.). Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 978-0521541572.
  17. ↑ Morgan CA 3rd та ін. (2011). Efficacy of forensic statement analysis in distinguishing truthful from deceptive eyewitness accounts of highly stressful events. Journal of Forensic Sciences. 56 (5): 1227—1234. doi:10.1111/j.1556-4029.2011.01896.x. PMID 21854383.
  18. ↑ а б в г д е ж Iacono, William G. (October 2008). Effective Policing: Understanding How Polygraph Tests Work and Are Used. Criminal Justice and Behavior (англ.). 35 (10): 1295—1308. doi:10.1177/0093854808321529. ISSN 0093-8548.
  19. ↑ а б в г д Ganis, G.; Kosslyn, S. M.; Stose, S.; Thompson, W. L.; Yurgelun-Todd, D. A. (2003). Neural Correlates of Different Types of Deception: An fMRI Investigation. Cerebral Cortex. 13 (8): 830—836. doi:10.1093/cercor/13.8.830. PMID 12853369. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:0» визначена кілька разів з різним вмістом
  20. ↑ Forensic Psychology. BBC Science & Nature.
  21. ↑ The Truth About Lie Detectors (aka Polygraph Tests). apa.org. Процитовано 4 September 2016.
  22. ↑ а б в г Education psychologists use eye0tracking method for detecting lies. psychologialscience.org. 12 липня 2010. Процитовано 26 April 2012. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Eye-Tracking» визначена кілька разів з різним вмістом
  23. ↑ The Lie Behind the Lie Detector by George W. Maschke and Gino J. Scalabrini
  24. ↑ Polygraph Testing. epic.org. Electronic Privacy Information Center. Процитовано 23 September 2016.
  25. ↑ а б в г Rusconi, Elena; Mitchener-Nissen, Timothy (2013). Prospects of functional magnetic resonance imaging as lie detector. Frontiers in Human Neuroscience. 7: 594. doi:10.3389/fnhum.2013.00594. PMC 3781577. PMID 24065912. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:1» визначена кілька разів з різним вмістом
  26. ↑ S. Manes. "Lie Detector. (Lie Detector Software Truster)." Forbes, Oct. 5, 1998
  27. ↑ Horvath, F., McCloughan, J., Weatherman, D., & Slowik, S. (2013). "The Accuracy of auditors' and layered voice Analysis (LVA) Operators' Judgments of Truth and Deception During Police Questioning". Journal of Forensic Sciences, 58, 385–392.
  28. ↑ Damphousse (2008). Voice stress analysis: Only 15 percent of lies about drug use detected in field test. NIJ Journal. 259: 8—12.
  29. ↑ Harnsberger, J. D.; Hollien, H.; Martin, C. A.; Hollien, K. A. (2009). Stress and Deception in Speech: Evaluating Layered Voice Analysis. Journal of Forensic Sciences. 54 (3): 642—650. doi:10.1111/j.1556-4029.2009.01026.x. PMID 19432740.
  30. ↑ Hollien, H.; Harnsberger, J. D.; Martin, C. A.; Hollien, K. A. (2008). Evaluation of the NITV CVSA. Journal of Forensic Sciences. 53 (1): 183—193. doi:10.1111/j.1556-4029.2007.00596.x. PMID 18279255.
  31. ↑ Akehurst; Koehnken (1996). Lay persons' and police officers' beliefs regarding deceptive behavior. Applied Cognitive Psychology. 10 (6): 461—471. doi:10.1002/(sici)1099-0720(199612)10:6<461::aid-acp413>3.3.co;2-u.
  32. ↑ Rothwell, J.; Bandar, Z.; O'Shea, J.; McLean, D. (2006). Silent talker: a new computer-based system for the analysis of facial cues to deception. Journal of Applied Cognitive Psychology. 20 (6): 757—777. doi:10.1002/acp.1204.
  33. ↑ Rothwell, J. McLean; Bandar, J.; O'Shea, Z. (2006). Charting the behavioural state of a person using a Backpropagation Neural Network. Journal of Neural Computing and Applications. 16 (4–5): 327—339. doi:10.1007/s00521-006-0055-9.
  34. ↑ Dr. Game W. Gifford Jones (26 July 2010). Can 'Pinocchio Syndrome' solve the niqab dilemma?. The Telegram. Процитовано 12 August 2021.
  35. ↑ Njemanze, P. C. (2005). Cerebral lateralization and general intelligence: Gender differences in a transcranial Doppler study. Brain and Language. 92 (3): 234—239. CiteSeerX 10.1.1.532.5734. doi:10.1016/j.bandl.2004.06.104. PMID 15721956.
  36. ↑ а б Heussen, Yana; Ferdinand Binkofski; Jacob Jolij (September 2010). The semantics of the lying face – An EEG Study. International Journal of Psychophysiology. 77 (3): 206. doi:10.1016/j.ijpsycho.2010.06.006. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Heussen» визначена кілька разів з різним вмістом
  37. ↑ Douglas, Pamela K; Edward Lau; Ariana Anderson; Wesley Kerr; Austin Head; Margalit Wollner; Daniel Moyer; Michael Durnhofer; Wei Li (2013). Single trial decoding of belief decision making from EEG and fMRI data using independent components features. Frontiers in Human Neuroscience. 7: 392. doi:10.3389/fnhum.2013.00392. PMC 3728485. PMID 23914164.
  38. ↑ Simpson JR (2008). Functional MRI lie detection: too good to be true?. J. Am. Acad. Psychiatry Law. 36 (4): 491—498. PMID 19092066.
  39. ↑ Douglas, PK (2011). Performance comparison of machine learning algorithms and number of independent components used in fMRI decoding of belief vs. disbelief. NeuroImage. 56 (2): 544—553. doi:10.1016/j.neuroimage.2010.11.002. PMC 3099263. PMID 21073969.
  40. ↑ Kapoor, P.; Chugh, Y.; Kapoor, A. K.; Sinha, U. S. (2008). Torture, terrorist and truth serum. International Journal of Medical Toxicology & Legal Medicine. 10 (2).
  41. ↑ Rowell, Jr (1952). Admissibility of Evidence Obtained by Scientific Devices and Analyses. Florida Law Review. 5 (5).
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Детекція_брехні&oldid=41023219