Емоція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Емо́ції (від фр. emotion — «хвилювання», «збудження») — складний стан організму, що припускає тілесні зміни поширеного характеру — в диханні, пульсі, залозо-виділеннях тощо — і на ментальному рівні, стан збудження чи хвилювання, що позначається сильними почуттями, і зазвичай імпульсом щодо певної форми поведінки. Якщо емоція інтенсивна — тоді настає порушення інтелектуальних функцій, можливе роздвоєння особистості, і тенденція щодо дії неврівноваженого чи протопатичного характеру.

Межі поняття[ред.ред. код]

Фахівці проводять відмінність між поняттям «емоція» і поняттями «почуття», «афект», «настрій» і «переживання».

На відміну від почуттів, емоції не мають об'єктної прив'язки: вони виникають не щодо кого чи чого-небудь, а по відношенню до ситуації в цілому. «Мені страшно» — це емоція, а «Я боюся цієї людини» — це почуття. У зв'язку з цим емоції, на відміну від почуттів, не можуть бути амбівалентними: як тільки ставлення до чогось стає одночасно і поганим і хорошим, це щось можна назвати об'єктом, а емоційні процеси по відношенню до нього — почуттями.

На відміну від афектів, емоції можуть практично не мати зовнішніх проявів, значно триваліше за часом і слабше за силою. Крім того, афекти сприймаються суб'єктом як стан його «я», а емоції — як стан, що відбуваються «в ньому». Це особливо помітно, коли емоції є реакцією на афект, наприклад коли людина відчуває страх за своє майбутнє, як реакцію на щойно відчутий спалах гніву (афект).

На відміну від настроїв, емоції можуть мінятися досить швидко і протікати досить інтенсивно.

Під переживаннями ж зазвичай розуміють виключно суб'єктивно-психічну сторону емоційних процесів, не включаючи фізіологічні складові.

Особливості[ред.ред. код]

Одна з найважливіших особливостей емоцій — їх індекаторний характер, тобто здатність формуватися по відношенню до ситуацій і подій, які реально в цей час можуть не відбуватися, і існують тільки у вигляді ідеї про пережиті, очікувані чи уявні ситуаціях.

Інша важлива особливість — їх здатність до узагальнення і комунікації (емоції можуть передаватися між людьми або тваринами), через що емоційний досвід включає в себе не тільки індивідуальні переживання, але й емоційні співпереживання, що виникають в ході спілкування, сприйняття творів мистецтва тощо.

Функції[ред.ред. код]

Функції емоцій[1]

  • Відображально-оцінна функція
  • Мотиваційна функція
  • Сигнальна функція
  • Прогностична
  • Спонукальна
  • Активаційно-енергетична функція
  • Комунікативна функція
  • Маніпулятивна функція
  • Пізнавальна функція
  • Оздоровча функція

Класи емоційних станів[ред.ред. код]

1. Настрій — найпоширеніший емоційний стан, що характеризується слабкою інтенсивністю, тривалістю, іноді невизначеністю та неясністю переживань. Виділяють чотири основні причини та обставини, що змінюють настрій:

  • органічні процеси (хвороба, втома погіршують настрій; здоров'я, повноцінний сон піднімають настрій);
  • зовнішнє середовище (бруд, шум, важке повітря, неприємний колір погіршують настрій; чистота, тиша, свіже повітря, затишок піднімають настрій);
  • взаємовідносини між людьми (образа, грубість погіршують настрій; привітність, довіра, такт піднімають настрій);
  • мислені процеси (образи, в яких відображаються негативні емоції погіршують настрій; образи, в яких відображаються позитивні емоції піднімають настрій).

2. Пристрасть — виразне, визначене, сильне, глибоке, тривале, усвідомлене емоційне переживання. Воно активізує діяльність людини, підпорядковує собі всі її думки та вчинки, мобілізує на подолання перешкод, на досягнення поставленої мети. Пристрасть до улюбленої справи (наприклад, до спорту, до музики) дозволяє досягти значних успіхів, пристрасть до боротьби (у широкому значенні цього слова) породжує мужність. Однак пристрасть може не лише формувати особистість, але й зруйнувати її (наприклад, пристрасть до азартних ігор, алкоголю, наркотиків).

3. Афект — емоційне переживання, що характеризується різко вираженою інтенсивністю та відносною короткочасністю. Це вже не радість, а захоплення; не горе, а відчай; не страх, а жах; не гнів, а лють.

Класифікація емоцій[ред.ред. код]

За ступенем збудження чи заспокоєння розрізняють:

За наявністю відтінків задоволення або незадоволення розрізняють:

Також окремо виділяють: нижчі емоції, що пов'язані з безумовно-рефлекторною діяльністю, ґрунтуються на інстинктах та є їх вищим виразом (емоції голоду, спраги, егоїзму тощо) і вищі, дійсно людські емоції-почуття: обов'язку, любові, товариства, сорому тощо.

Десять фундаментальних емоцій (за К. Ізардом)[ред.ред. код]

Десять фундаментальних емоцій — це цікавість, радість, здивування, гнів, горе, огида, відраза, страх, сором та вина.

Кожна фундаментальна емоція має властиві тільки для неї адаптивні функції з унікальними мотиваційними якостями, винятково важливими для кожного індивиду та для всього виду.

Емоції називаються фундаментальними, оскільки кожна з них має:

  1. специфічні внутрішньо детерміновані нервові субстрати;
  2. характерні мімічні або нервово-м'язові виразні комплекси;
  3. відмінне суб'єктивне переживання або феноменологічну якість.

Жоден з цих компонентів не утворює емоцію самостійно. Цілісна емоція (або повний емоціональний процес) вимагає всіх цих трьох компонентів, хоч в одному з них — виражальному комплексі — і тривалість, і інтенсивність послаблюються соціалізацією.

Властивості[ред.ред. код]

Емоціям (утім, як й емоційному тону) притаманна низка властивостей[2]

  • Універсальність
  • Динамічність
  • Домінантність
  • Накопичення
  • зміцнення
  • Адаптація
  • Упередженість (суб'єктивність)
  • Заразливість
  • Пластичність
  • Утримання в пам'яті
  • Іррадіація
  • Перенос

Вияв[ред.ред. код]

Т. Томашевські на прикладі емоції гніву виокремив чотири фази розвитку емоції: фазу кумуляції (нагромадження, підсумовування), вибуху, зменшення напруження та вгасання[2].

Фізіологія[ред.ред. код]

Емоції виявляються у зовнішній поведінці і у перебудові внутрішнього середовища організму, що має своєю метою адаптацію організму до середовища проживання. Наприклад емоція страху готує організм до «поведінки уникнення»: активізується орієнтовний рефлекс, що активує система мозку, посилюється робота органів чуття, в кров виділяється адреналін, посилюється робота серцевого м'яза, дихальної системи, напружуються м'язи, сповільнюється робота органів травлення тощо. Те, що безліч фізіологічних змін, пов'язаних з емоціями, проявляються в активації вегетативної нервової системи має важливе прикладне значення: у клінічній та науково-дослідницькій практиці широко використовуються такі її параметри, як артеріальний тиск, пульс, дихання, реакція зіниць, стан шкірних покривів (в тому числі, елевація волосся шкіри), активність залоз зовнішньої секреції, рівень глюкози в крові.

До того, як емоції проявляться у свідомості (на рівні кори головного мозку), інформація від зовнішніх рецепторів обробляється на рівні підкірки, гіпоталамуса, гіпокампу, досягаючи поясної звивини. Система гіпоталамуса і мигдалини забезпечують реакцію організму на рівні найпростіших, базових форм поведінки

Мімічні прояви[ред.ред. код]

Міміка — універсальний спосіб прояву емоцій серед людей незалежно від расової та соціальної приналежності. Центр розпізнавання емоцій розташовується в правій півкулі головного мозку і має відмінну від центру розпізнавання осіб локалізацію.

Існує так званий феномен «емоційного зараження» — емоції, особливо в середовищі стадних тварин, проявлені в поведінці однієї особиною, викликають схожі емоції у інших особин, які ці прояви спостерігають. У людському середовищі цей ефект так само присутній і особливо помітний в поведінці натовпів.

Емоційний відгук[ред.ред. код]

Емоційний відгук — оперативна емоційна реакція на поточні зміни в предметному середовищі (побачили гарний краєвид — захопилися). Емоційний відгук визначається емоційною збудливістю людини. Одним з видів емоційного відгуку є Синтон. Синтон — здатність гармонійно відгукуватися на стани інших людей і в цілому явищ навколишнього світу (відчувати себе в гармонії з природою, з людьми чи людиною). Це емоційне співзвуччя.

Формули емоцій[ред.ред. код]

Формула Симонова[ред.ред. код]

Широке визнання набула створена радянським психофізіологом Павлом Симоновим формула, яка в короткій символічній формі представляє сукупність факторів, що впливають на виникнення і характер емоції.

Е = f( П (Ін-Іс) ) Е = f (П (Ін-Іс))

де Е — емоція, її ступінь, якість і знак; П — сила і якість актуальної потреби; (Ін-Іс) — оцінка ймовірності (можливості) задоволення потреби на основі вродженого і онтогенетичного досвіду; Ін — інформація про кошти, які прогностично необхідні для задоволення потреби; Іс — інформація про існуючі засоби, якими реально володіє суб'єкт.

Ця формула не застосовується для отримання конкретних кількісних значень, а тільки для ілюстрації самого принципу формування позитивних чи негативних емоцій різної сили.[3]

Формула Анохіна[ред.ред. код]

У формулі Симонова фігурує величина Ін — інформація про кошти, які прогностично необхідні для задоволення потреби. Це означає, що потреба ще не задоволена, тобто ситуація по задоволенню потреби ще не завершилася. Емоції, що виникають до завершення ситуації називаються попередніми. Таким чином формула Симонова застосовна, в кращому разі, тільки до попередніх емоцій.

Крім попередніх є так звані констатуючі емоції, що виникають після завершення ситуації. Для констатуючих емоцій Костянтином Анохіним розроблена теорія емоцій, яка стверджує, що знак і сила емоції визначаються ступенем досягнення мети. Якщо мета досягнута, то виникає позитивна емоція, якщо не досягнута, то негативна.

Галерея[ред.ред. код]

Вираження емоцій у дітей

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Соціологія Це незавершена стаття з соціології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.