Іван Аксак
| Іван Аксак | |
|---|---|
| Народився | невідомо |
| Помер | 1627 |
| Поховання | Петропавлівська церква (Поділ) |
| Суспільний стан | шляхтич[d] |
Іван (Ян) Аксак гербу Кердея (пом. 1627) — шляхтич, урядник Великого Князівства Литовського. Православний, потім католик.
Життєпис[ред. | ред. код]
Батько — Мартин, перебував на службі в канцлера Великого Князівства Литовського Миколи Радзивілла[1].
Посади: київський земський суддя (1599—1627 роки), київський підвоєвода у 1595—1600 роках за воєводи князя Костянтина Василя Острозького. У нього домашнім учителем служив майбутній гетьман Петро Конашевич.[2]
1594 чи 1595 року остерський боярин, учасник повстання К. Косинського Юрій Рожновський, син Семена, який назвав себе внуком князя Яцька Половця, показав йому документи на право спадщини князя, які викрав із канцелярії Остерського замку. 1602 чи 1603 року вони уклали угоду, за якою Іван Аксак брав під своє покровительство Ю. Рожновського взамін за половину маєтностей. Аксак 1604 року отримав лист короля, за яким маєтності до вирішення справи умовно передавали Юрієві Рожновському, який на другий день «продав» їх Іванові Аксаку. Королівська канцелярія 1613 року видала лист на право володіння цими ж землями королівському секретарю Захарієві Єловицькому. Іван Аксак не допустив останнього до маєтностей, виконання «операції» доручив сину Стефанові. Останній посеред села Літківці оточив його озброєними челядниками на конях, облаяв «найгострішими словами», сказав забиратися геть.
Припускають, що на сметрому ложі Іван Аксак став римо-католиком, заповів поховати себе в одній крипті з тілом дружини в домініканському костелі св. Миколая в Києві.
Родина[ред. | ред. код]
Дружина — шляхтянка з Галичини Барбара Кльонська. Діти:
- Марко, помер раніше батька бездітним, служив у коронному обозі,
- Стефан — київський земський суддя; — остерський і бобрівницький староста, власник великих земельних маєтностей на Остерщині; виступав проти козаків і міщан, які відстоювали свої права, вороже ставився до селянсько-козацького повстання (1637), яке очолили Мурко і Носко, і до визвольної війни 1648—54. Боячись народного гніву, втік з України. Дружини: — Лозчанка[3], дочка маршалка Мозира; Катерина Чолганська,
- Михайло,
- NN, дочка, дружина Ґрабі (пол. Grabi), після смерти чоловіка стала монахинею-домініканкою у Львові[4]
- NN, донька, дружина Йосифа Халецького[4]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Яковенко Н. Аксаки, правнуки Тамерлана… — С. 326—327.
- ↑ Яворницький Д. Гетьман Петро Конашевич Сагайдачний // Коли земля стогнала / В. Щербак (упорядник, автор передмови). — К. : Наукова думка, 1995. — С. 291. — ISBN 5-319-01072-9.
- ↑ Іноді — Лущанка.
- ↑ а б Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności… [Архівовано 20 травня 2015 у Wayback Machine.] — S. 13. (пол.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Яковенко Н. Аксаки, правнуки Тамерлана // На переломі. — К. : Україна, 1994. — 352 с. — С. 323—334. — ISBN 5-319-01070-2.
- Niesiecki K. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona [Архівовано 20 травня 2015 у Wayback Machine.]… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1728. — Т. 1. — Cz. 2. — 406 s. — S. 12—13. (пол.)
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |