Ізокліна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ізокліни (синім), поле напрямків (чорним) і деякі криві розв'язки (червоним) для y'=xy

Ізокліни (англ. isocllines, isolinals; від дав.-гр. ισος — «однаковий» і κλίση — «схил») — у звичайному диференціальному рівнянні типу y' = f(x,y), ізокліни це лінії в площині (x, y) отримані через прирівнення f(x,y) до сталої. Це дає множину ліній (для різних сталих), які мають однаковий градієнт із кривими розв'язками. Обчисливши цей градієнт для кожної ізокліни, можна візуалізувати поле напрямків; тоді зробити нарис приблизної кривої розв'язку стає порівняно простою задачею[1].

Геомагнетизм[ред. | ред. код]

У геомагнетиці ізокліни — лінії, що з'єднують точки з однаковим магнітним нахиленням, тобто кутом між магнітною стрілкою і горизонтальною поверхнею[2]. Ізокліни нульового нахилення (магнітний екватор) проходить поблизу географічного екватора. У низьких широтах ізокліни приблизно паралельні магнітному екватору, а у високих — розташовуються навколо магнітних полюсів[3].

Поляриметрія[ред. | ред. код]

У поляриметрії ізокліни — темні лінії, які можна спостерігати в поляризованому світлі на моделях з оптично активних матеріалів — геометричне місце точок, головна нормальна напруга яких має однаковий напрям[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2004. — Т. 1 : А — К. — 640 с. — ISBN 966-7804-14-3.
  2. Багров М. В., Боков В. О., Черваньов І. Г. Землезнавство / за редакцією Шищенка П. Г. — К.: Либідь, 2000. — 464 с. ISBN 9660600577
  3. Изоклины // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.).

Посилання[ред. | ред. код]