Інґрід Ільва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Інґрід Ільва
Народилася 1180-ті
Померла 26 жовтня 1252(1252-10-26)
Країна  Швеція
Батько Суне Сік[1]
У шлюбі з Маґнус Міннешельд
Діти Біргер Ярл[1], Ескіль Маґнуссон, Карл Маґнуссон і Elofd[1]

Інґрід Ільва (швед. Ingrid Ylva; прибл. 1180 — 1250—1255) — шведська шляхтичка, онука короля Сверкера I. Вона була дружиною Маґнуса Міннешельда з Б'єльбу та матір'ю регента Біргера Ярла. Точні роки її народження та смерті невідомі; традиційно вважається, що дата її смерті — 26 жовтня 1252 року; однак також вважається, що це була дата її поховання, і що вона насправді померла 1251 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

За словами Олауса Петрі, вона була дочкою Суне Сіка, отже онукою короля Сверкера I. Це твердження не суперечить і не підтверджується наявними джерелами[2]. Ця інформація відсутня в розшифровці Йоганнеса Бюреуса того самого джерела, яке використовував Олаус Петрі. Однак Нільс Анлунд і Маркус Ліндберг, серед інших, довіряли цьому твердженню[3][4]. Мати її зовсім невідома.

Оке Ольмаркс припустив на вільних підставах, що ім’я Ільва вказує на походження від давнього естерйотландського шляхетного роду Ільвінґарна. Це ім'я є жіночою формою Ulv (Ulf) і означає вовчиця, а в джерелах Інґрід також дається латинське прізвисько Lupa[5]. Зустрічається також форма Ingrid Ulva[6].

Інґрід Ільва вперше вийшла заміж за Маґнуса Міннешельда за Б'єльбу. Від нього вона мала сина ярла Біргера, єпископів Лінчепінга Карла (загинув у 1220 році після походу в Естонію) і Бенґта (помер у 1237 році), які змінювали один одного як єпископи[7]. Син Магнуса Ескіль, старший зведений брат Біргера, Карла та Бенґта, одружений на Крістіні, онуці Еріка Святого, став закономовцем у Вестерйотланді та помер близько 1227 року, коли Біргеру було 17 років[8]. Оскільки Елоф з'являється в листах як брат графа Біргера, але його нащадки мали герб із крилатою стрілою замість лева Фолькунгів, було припущено, що вона мала його в другому шлюбі з невідомим чоловіком[9].

Побудова вежі церкви Б'єльбу[ред. | ред. код]

Церковна вежа в Б'єльбу, побудована Інґрід Ільвою

Багато хто свідчить про те, що саме Інґрід Ільва побудувала вежу церкви Б'єльбу, яка була завершена незабаром після 1220 року[10]. Дендрохронологічні дослідження оригінальної деревини у вежі виключають Бірґера Бросу (помер 1202 р.) і чоловіка Інґрід Ільви Маґнуса Міннешельда, який, можливо, встиг спланувати будівництво вежі до своєї смерті приблизно 1210 р. Будучи вдовою, вона була головою сім'ї в той час, оскільки її сини були неповнолітніми. Одна з кімнат вежі називається кімнатою Інґрід Ільви, зазвичай вона часто жила в цій вежі в небезпечні часи. На великому дзвоні 1240 р., який кілька разів перероблявся (перші дзвони були знищені під час пожежі), Інґрід Ільва вказана як замовник[11].

Син ярл-регент Біргер і онук король Вальдемар[ред. | ред. код]

У 1234 році її син Біргер став шурином короля Еріка Ерікссона, одружившись із його сестрою Інґеборґ Еріксдоттер, а 1250 року онук Ільви Вальдемар став королем, а її син Біргер став регентом. Залишається незрозумілим, чи була Інґрід Ільва ще жива в цей момент, хоча вважається, що була. Проте, схоже, вона не грала жодної ролі в королівському дворі і, ймовірно, воліла залишитися у своїх маєтках. Згідно із монастирським часописом, вона померла 1251 року і була похована 1252 року.

Легенди про Інґгрід Ільву[ред. | ред. код]

Інґрід Ільва була відома своїми нібито магічними здібностями; її вважали так званим «білим» магом, який використовував чаклунство на благо, і про ці подвиги існує багато оповідань. Одна легенда розповідає, що одного разу, коли Б'єльбу зазнав раптового нападу з боку ворогів сім'ї, Інґрід Ільва кинулася на вершину церковної вежі, і звідти вона розпорола подушку, повну пір'я, яке поширилося по землі і перетворилося на лицарів у обладунках. Ці магічні історії були далекі від наклепу: у XIII столітті суди над відьмами не відбувалися, магія не була незаконною, а здатність володіти магією вважалася великою та гідною подиву майстерністю; було чітке розмежування білої та чорної магії; і навіть чорна магія ще не була пов’язана з дияволом і не каралася смертю, як це сталося пізніше. Її ім'я було широко відоме задовго до того, як її син став регентом, і її нібито магічні здібності викликали велике захоплення.

Її також вважали екстрасенсом через здатність передбачати майбутнє. Згідно з пізньою легендою, на смертному одрі вона передбачила, що її сім'я матиме владу над троном, доки вона буде високо тримати голову[12]. Через це і її син Біргер поховав її вертикально в кам'яній колоні в церкві Б'єльбу[2][12]. Однак місце її могили чи останки так і не були знайдені.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
  2. ↑ а б Ingrid Ylva // Nordisk familjebok. — 1910.
  3. ↑ Ahnlund, Nils i Historisk tidskrift 1945 s. 332-351
  4. ↑ Lindberg, Markus i Meddelanden från Östergötlands länsmuseum 2003 ISBN 91-85908-52-5 s. 72, 74 & 80
  5. ↑ Lars O. Lagerqvist & Nils Åberg (den yngre) i Öknamn och tillnamn på nordiska stormän och kungligheter ISBN 91-87064-21-9 s. 30
  6. ↑ Вернер фон Гейденстам Folkungaträdet – Bjälboarvet
  7. ↑ Harrison, Dick. Jarlen som byggde riket // Populär historia. — 2010. — H. nr. 1 (4 maj). — S. 20-30. — ISSN 1102-0822.
  8. ↑ Rosén, Jerker. Eskil Magnusson. Svenskt biografiskt lexikon.
  9. ↑ Gillingstam, Hans. Folkungaätten. Svenskt biografiskt lexikon.
  10. ↑ Ingrid Gustin "Kvinnan, tornet och makten i Bjälbo" i Mats Mogren, Mats Roslund, Barbro Sundnér och Jes Wienberg (red.) Triangulering. Historisk arkeologi vidgar fälten, Lund Studies in Historical Archaelogy 11, Institutionen för arkeologi och antikens historia, Lunds universitet, Lund 2009, ISSN 1653-1183, ISBN 978-91-89578-31-9, sid. 110-127; Martin Hansson (2011) Medeltida borgar. Maktens hus i Norden, Lund: Historiska Media, sid. 158-160.
  11. ↑ Ingrid Gustin "Kvinnan, tornet och makten i Bjälbo" i Mats Mogren, Mats Roslund, Barbro Sundnér och Jes Wienberg (red.) Triangulering. Historisk arkeologi vidgar fälten, Lund Studies in Historical Archaelogy 11, Institutionen för arkeologi och antikens historia, Lunds universitet, Lund 2009, ISSN 1653-1183, ISBN 978-91-89578-31-9, sid. 121.
  12. ↑ а б Christer Öhman: Helgon, bönder och krigare. Berättelser ur den svenska historien (Saints, farmers and warriors. Stories from the history of Sweden)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Інґрід_Ільва&oldid=41171506