Ад'ютант

Регент Фінляндії Карл Густав Маннергейм в оточенні своїх ад'ютантів

Ад'юта́нт (нім. Adjutant, слово має походження з латинської мови і позначало помічник):

1) офіцерське військове звання (у арміях деяких країн також прапорщик, ворент-офіцер, а на флотах — мічман), а з часом посада обер-офіцера, який знаходився при військовому начальнику або при штабі тієї або іншої військової частини (починаючи з дивізійного рівня і до армії, корпусу, фронту) для виконання службових доручень, передачі термінової інформації, розпоряджень або для виконання штабної роботи. У Радянській Армії (до 1954) також штабна посада в батальйоні (дивізіоні, ескадрильї), призначення якої — надання допомоги командиру в управлінні підрозділом. В Радянській Армії посаду ад'ютанта командира дивізії займав старший прапорщик. Посада ад'ютанта як офіцера для доручень широко поширена в сучасних арміях різних держав;

2) у російській імператорській армії посада офіцера, завідуючого діловодством у штабах і управліннях. Введена в 2-й половині 17 в. і узаконена Петром I в Статуті військовому 1716. Існували ад'ютант батальйонний, полковий, бригадний, старший. Останні очолювали діловодство в штабах дивізій, польових армій, військових округів. У російській армії кінця XIX — початку XX століть посади старших ад'ютантів при штабах дивізій, корпусів, армій виконували, як правило, офіцери Генерального Штабу.

3) придворний військовий чин у свиті імператора. Ад'ютант в званні генерала називався генерал-ад'ютант, в офіцерському званні — флігель-ад'ютант.

Див. також

• Ад'юнкт
• Денщик
• Ординарець
• Вістовий

Джерела

• Радянська військова енциклопедія «А—БЮРО» // = (Советская военная энциклопедия) / Маршал Советского Союза А. А. ГРЕЧКО — председатель. — М.: Воениздат, 1976. — Т. 1. — С. 119. — ISBN 00101-030 (рос.)
• Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый Словарь Русского Языка. М.: Азъ, 1996. С.17.