Петро I Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Петро I
Петро I

Час на посаді:
1682 — 1725

Час на посаді:
22 жовтня (2 листопада) 1721 — 
28 січня (8 лютого) 1725
Попередник Федір Олексійович
Наступник Катерина I

Народився 30 травня (9 червня) 1672(1672-06-09)
Москва, Московія
Помер 28 січня (8 лютого) 1725(1725-02-08) (52 роки)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Дружина 1) Лопухіна Евдокія Федорівна
2) Катерина Олексіївна
Діти від 1) Олексій Петрович
Олександр Петрович[1]
від 2) Анна Петрівна
Єлизавета Петрівна
Петро Петрович[1]
Наталія Петрівна[1]
Рідня Олексій Михайлович
Наришкіна Наталія Кирилівна
Нагороди
Орден Святого Андрія Первозванного
Орден Білого Орла
Орден Слона
Підпис 128px

Петро́ Олексі́йович Рома́нов (Петро I; рос. Пётр Алексеевич Романов; *30 травня (9 червня) 1672(16720609), Москва, Московія — 28 січня (8 лютого) 1725, Санкт-Петербург, Російська імперія) — останній цар Великої, Малої і Білої Русі (16821725 роки), з 1721 — перший імператор Всеросійський. Відколи до Московської держави долучили численні землі (фактично на початку його правління його владі корилися тільки землі Московії, землі козацьких військ — Запорізького, Донського, Яїцького, Уральського та інших йому не корилися) та перемоги у Північній війні заснував Російську імперію. Провів у державі численні реформи.

Біографія[ред.ред. код]

Молодший син царя Олексія Михайловича від другого шлюбу з Наталією Наришкіною, народився 30 травня 1672 року. У дитинстві Петро отримав домашню освіту, з юних років знав німецьку мову, потім навчався нідерландської, англійської та французької мов. За допомогою палацових майстрів опанував багато ремесел (теслярне, токарне, збройове, ковальське тощо). Майбутній імператор був фізично міцний, рухливий, допитливий і здатний, мав добру пам'ять.

У квітні 1682 Петра звели на престол після смерті бездітного царя Федора Олексійовича в обхід його зведеного старшого брата Івана. Однак сестра Петра та Івана, царівна Софія, і родичі першої дружини Олексія Михайловича, Милославські, використали стрілецьке повстання в Москві для палацового перевороту. У травні 1682 прихильники і родичі Наришкіних були вбиті або заслані, «старшим» царем був оголошений Іван, а Петро — «молодшим» царем при правительці-регентші Софії.

При правительці Софії Петро жив у селі Преображенському під Москвою. Тут зі своїх ровесників Петро сформував «потішні полки» — майбутню імператорську гвардію. У ті ж роки царевич познайомився з сином придворного конюха Олександром Меншиковим, який надалі став «правою рукою» імператора.

Олексій Корзухін. Заколот стрільців 1682 року. Петро заспокоює матір, доки стрільці тягнуть Івана Наришкіна, її полюбовника. 1882

У другій половині 1680-х років почалися зіткнення між Петром і Софією Олексіївною, яка прагнула до єдиновладдя. У серпні 1689, отримавши звістки про підготовку Софією палацового перевороту, Петро поспішно виїхав з Преображенського в Троїце-Сергієву Лавру, куди прибули вірні йому війська і його прихильники. Озброєні загони дворян, зібрані гінцями Петра Олексійовича, оточили Москву, Софія була відлучена від влади і поміщена в Новодівочий монастир, її наближені заслані або страчені.

Після смерті Івана Олексійовича (1696) Петро Олексійович став єдинодержавним царем.

Володіючи сильною волею, цілеспрямованістю та великою працездатністю, Петро протягом усього життя поповнював свої знання та навички в різних областях, приділяючи особливу увагу військовій та морській справі. У 1689–1693 роки під керівництвом голландського майстра Тіммермана і російського майстра Карцева Петро вчився будувати кораблі на Переславському озері. У 1697–1698 роках під час першої закордонної поїздки пройшов повний курс артилерійських наук у Кенігсберзі, півроку працював теслею на верфях Амстердама (Голландія), вивчаючи корабельну архітектуру та креслення планів, закінчив теоретичний курс кораблебудування в Англії .

За наказом Петра I за кордоном закуповувалися книги, прилади, зброя, запрошувалися іноземні майстри та науковці. Петро I зустрічався з Ґотфрідом Вільгельмом Лейбніцем, Ньютоном та іншими вченими, в 1717 році він був обраний почесним членом Паризької Академії наук.

У роки царювання Петро I провів великі реформи, спрямовані на подолання відсталості Росії від передових країн Заходу. Перетворення торкнулися усіх сфер суспільного життя. Петро I розширив власницькі права поміщиків над майном і особистістю кріпаків, замінив подвірне оподаткування селян подушним, видав указ про посесійних селян, яких дозволялося купувати власникам мануфактур, практикував масову приписку державних і ясачних селян до казенних і приватних заводів, мобілізацію селян і городян в армію і на будівництво міст, фортець, каналів тощо. Указ про єдинонаслідування (1714) зрівняв помістя і вотчини, надавши їх власникам право передавати нерухоме майно одному з синів, і тим самим закріпив дворянську власність на землю. Табель про ранги (1722) встановив порядок присвоєння чинів у військовій і цивільній службі не за знатністю, а за особисті здібності та заслуги.

Петро I сприяв піднесенню продуктивних сил країни, заохочував розвиток мануфактур, шляхів сполучення, внутрішньої і зовнішньої торгівлі.

Марія Румянцева — коханка Петра І

Реформи державного апарату при Петрі I стали важливим кроком на шляху перетворення російського самодержавства XVII століття в чиновницько-дворянську монархію XVIII століття з її бюрократією та служилими станами. Місце Боярської думи зайняв Сенат (1711), замість наказів були засновані колегії (1718), контрольний апарат представляли спочатку «фіскали» (1711), а потім прокурори на чолі з генерал-прокурором. Замість патріаршества була заснована Духовна колегія, або Синод, який перебував під контролем уряду. Велике значення мала адміністративна реформа. У 1708–1709 замість повітів, воєводств і намісництв було засновано 8 (потім 10) губерній на чолі з губернаторами. У 1719 році губернії були розділені на 47 провінцій.

У 1703 році Петро I заклав місто Санкт-Петербург, який став у 1712 році столицею держави. В 1721 році Росія була проголошена імперією.

За Петра I вперше в історії Росії були засновані постійні дипломатичні представництва і консульства за кордоном, скасовані застарілі форми дипломатичних відносин та етикету.

Великі реформи Петром I були проведені також в галузі культури і освіти. З'явилася світська школа, була ліквідована монополія духовенства на освіту. Петром I були засновані Пушкарська школа (1699), Школа математичних і навігацьких наук (1701), медико-хірургічна школа; відкрито перший російський загальнодоступний театр. У Санкт-Петербурзі були засновані Морська академія (1715), інженерна та артилерійська школи (1719), школи перекладачів при колегіях, відкрито перший російський музей — Кунсткамеру (1719) з публічною бібліотекою. У 1700 році були введені новий календар із початком року 1 січня (замість 1 вересня) і літочислення від «Різдва Христового», а не від «Створення світу».

За розпорядженням Петра I були проведені експедиції в Середню Азію, на Далекий Схід, до Сибіру та ін, покладено початок систематичному вивченню географії країни і картографування.

Військова реформа[ред.ред. код]

Худ. Лансере є. Є. «Флот доби Петра І»

Справою всього його життя було посилення військової потужності Росії і підвищення її ролі на міжнародній арені. Йому довелося продовжувати війну з Туреччиною, що почалася в 1686 році, вести багаторічну боротьбу за вихід Росії до моря на Півночі та на Півдні. У результаті Азовських походів (1695–1696) російськими військами був зайнятий Азов, і Росія вийшла до берегів Азовського моря. У довгій Північній війні (1700–1721) Росія під керівництвом Петра I домоглася повної перемоги, отримала вихід до Балтійського моря, що дало їй можливість встановити безпосередні зв'язки із західними країнами. Після Перського походу (1722–1723) до Росії відійшло західне узбережжя Каспійського моря з містами Дербент і Баку.

У роки Північної війни Петро I створив регулярну армію і військово-морський флот. Основою устрою збройних сил з'явилися рекрутська повинність (1705) і обов'язкова військова служба дворян, що одержували офіцерський чин після закінчення військової школи або служби рядовими та сержантами гвардії. Організацію, озброєння та спорядження, правила навчання і тактики, права і обов'язки всіх чинів армії та флоту визначали Військовий статут (1716), Морський статут (1720) і Морський регламент (1722), у розробці яких брав участь Петро I.

Приділяючи багато уваги технічному переозброєнню армії і флоту, Петро I налагодив розробку та виробництво нових типів кораблів, нових зразків гармат і боєприпасів, створив струнку систему базування флоту на Азовському, Балтійському і Каспійському морях. Було збудовано велику кількість гребних і вітрильних суден.

Піклуючись про моральний дух військ, Петро I нагороджував генералів, що відзначилися заснованим ним у 1698 році орденом Святого Андрія Первозванного, солдатів і офіцерів — медалями та підвищенням у чинах (солдат також грошима). У той же час Петро I ввів в армії сувору дисципліну з тілесними покараннями і смертну кару за тяжкі військові злочини.

Війни Петра[ред.ред. код]

Олексій Антропов. Портрет Петра І. Дата невідома

Петро проводив широкомасштабну завойовницьку зовнішню політику. Московська держава, експлуатуючи козацькі формування з Малої Русі (України) і Великої Русі (Дону, Яіку, Уралу, Волги), продовжувала розпочату ще за правління Софії війну з Османською імперією (Кримським ханством і Туреччиною) (Кримські походи 1687 і 1689, Азовські походи 1695-96), що завершилися захопленням північного узбережжя Азовського моря, ліквідацією турецько-татарських фортець у нижній течії Дніпра й скасуванням данини, що її Росія до того часу платила Османській імперії[2] (дивись Карловицький конгрес 1696-99 і Константинопольський мир 1700).

Уклавши союз з Данією та польським королем Августом Фредериком, Петро І розпочав Північну війну 1700-21 проти Швеції, в якій українські козацькі формування брали участь як у складі військ короля Швеції Карла XII так і у складі московських військ. Після відкритої підтримки гетьманом Іваном Мазепою Карла XII, Петро наказав знищити гетьманську столицю — Батурин. Царськими військами, якими керував Олександр Меншиков, було замордовано від 10 до 20 тисяч (за різними даними) місцевих жителів. Північна війна, що тривала з перемінним успіхом, закінчилась Ніштадтським миром 1721, який закріпив за Росією колишні шведські володіння в східній Балтиці — Інгерманляндію (з новою столицею царства — Санкт-Петербургом), Естляндію, Ліфляндію, частину Фінляндії і забезпечив Московії вигідне стратегічне становище в Курляндії.

Невдала війна з Османською імперією 1710-11, що закінчилась Прутським мирним договором 1711, позбавила Росію її завоювань на Азовському морі. Зате успішна війна з Персією (Іраном) 17221723 зміцнила російські позиції на Закавказзі (було приєднано каспійське узбережжя з містами Дербентом і Баку). В області внутрішньої політики Петро І здійснив низку важливих реформ, що мали на меті створення на основі земель колишньої Русі нової імперії — Російської. Для цього планувалася широкомасштабна централізація і розбудова державного апарату, технічна та культурна модернізація.

У 1697-98 Петро побував за кордоном (у Німеччині, Голландії, Англії), де знайомився з різними сторонами європейського життя, техніки й культури. В ході Північної війни була створена (на основі рекрутської повинності) велика регулярна армія. В області влади і управління: утворено новий вищий орган виконавчої і судової влади Сенат (1711); замість старої приказної системи було створено колегії (1718-22), кожна з яких відала певною галуззю чи сферою управління і підпорядковувалась Сенату; запроваджено поділ на губернії (1708); реорганізовано вище церковне управління (ліквідація патріархату й утворення Синоду у 1721).

Петро І створив єдину систему поміщицького землеволодіння з обов'язковою службою дворянства, запровадив нову систему податків, зокрема так зване подушне, видав указ про посесійних селян, за яким власникам заводів дозволялось купувати кріпаків. Практикував масове приписування селян до казенних і приватних мануфактур, мобілізацію селян і міщан в армію на будівництво мостів, фортець, каналів. Петро І вживав енергійні заходи для розвитку промисловості (металургійної, суднобудівної, текстильної тощо) та торгівлі при участі і контролі держави (система торговельно-промислових монополій, зокрема).

Дбав про поширення освіти, головним чином за рахунок завойованих територій (суттєво скоротивши Києво-Могилянську академію), книгодрукування (з 1710 — т, зв. гражданським шрифтом), запровадив юліанський календар (1700). За Петра І почала виходити перша газета «Ведомости» (1702) і силами європейських вчених у Петербурзі була заснована Академія наук (1724). Будь-які прояви політичної опозиції (стрілецький бунт у Москві 1698, т. зв. змова царевича Олексія 1718), соціального і національно-визвольного рухів в різних частинах держави (Астраханське повстання 1705—06, Булавінське повстання 1707—08 на Дону, Башкирське повстання 1717—18) жорстоко придушувались.

Російська імперія[ред.ред. код]

Петро І на марці СРСР

Після перемоги в Північній війні і укладення Ніштадтського миру у вересні 1721 року Сенат і Синод вирішили піднести Петру титул імператора всеросійського з наступним формулюванням: «як звичайно від римського сенату за знатні справи імператорів їх такі титули публічно ним в дар приношені і на статутах для пам'яті у вічні пологи підписані».[3]

22 жовтня (2 листопада) 1721 року Петро I прийняв титул, не просто почесний, свідчення про нову роль Росії в міжнародних справах. Пруссія і Голландія негайно визнали новий титул російського царя, Швеція в 1723, Туреччина в 1739, Англія і Австрія в 1742, Франція і Іспанія в 1745 і, нарешті, Польща в 1764 році.[3]

Деякі нововведення[ред.ред. код]

  • 1700 — Змінена система літочислення: з так званої візантійської ери Петро велів перейти на прийняту в Європі систему «від Різдва Христова»
  • 1701 — Відкрита школа математичних і навігаційних наук
  • 1703 — Надрукована перша книга російською мовою з арабськими цифрами
  • 1705 — Заборона на носіння «російського і черкеського плаття». Замість нього Петро повеліває надівати «верхньосаксонські», а спіднє, черевики, камзоли тощо, — німецькі
  • 1710 — Введений новий алфавіт із спрощеним зображенням букв, букви «пси», «омега» і деякі інші виключені з алфавіту
  • 1715 — Носіння «російського плаття» і борід карається каторгою і конфіскацією майна в царську казну
  • 1725 — Відкрита Академія наук (наказ про її створення Петро підписав ще за життя — у 1724)[4]

Політика щодо України[ред.ред. код]

Марія Клементі. Петро І

Власними словами цар Петро І виразився про українців так: «зело умны, и мы от этого можем быть не в авантаже».[5] Він послідовно проводив централізаторську політику обмеження політичної автономії Лівобережної і Слобідської України, зменшуючи козацькі вольності. Зокрема, після смерті Івана Скоропадського козакам було заборонено обирати нового гетьмана, а наказний гетьман Павло Полуботок був усунутий.

Руйнування Батурина[ред.ред. код]

Після укладення гетьманом І. Мазепою угоди зі Швецією (1706) та шведсько-української поразки у Полтавській битві 1709 за наказом Петра І була зруйнована гетьманська столиця Батурин, а його жителі винищені. За різними оцінками, було вбито понад 14 тисяч жителів Батурина разом із жінками та дітьми. Саме місто після розорення було вщент спалене й зруйноване, включно із церквами, яких у 20-тисячному місті було аж 40, та монастирем. Понад 30 тисяч явних і неявних прихильників Мазепи було посаджено на палю, колесовано, четвертовано, повішено чи страчено іншим чином. Для залякування населення трупи невинно вбитих сплавляли на плотах.

Зменшення освітньої ролі Києво-Могилянської академії[ред.ред. код]

У 1709 році цар Петро І наказав скоротити число студентів Києво-Могилянської академії із двох тисяч до 161-го, а кращим науково-просвітницьким силам звелів перебратися з Києва до Москви. Зокрема, це Інокентій Гізель[Джерело?] (1600–1683), Іоанникій Галятовський[Джерело?] (1620–1688), Лазар Баранович[Джерело?] (1616–1693), Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький [Джерело?] (1629–1680). Саме вони відіграли визначальну роль у культурному розвитку тодішньої Московії.

Ліквідація гетьманства[ред.ред. код]

Влада гетьмана була обмежена, а після смерті І. Скоропадського (1722) Петро І не дозволив обрати його наступника. Контроль над державними справами України перейшов у руки Малоросійської колегії (1722), чим фактично було покладено край державній системі управління України. Спроба наказного гетьмана П. Полуботка відстояти українську автономію привела до нових репресій: гетьман і вища старшина були кинуті до Петропавловської фортеці, де П. Полуботок помер (1724).

Пам’ять поколінь[ред.ред. код]

За Петра І десятки тисяч українських козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів тощо, загинули від непосильної праці, хвороб і голоду. 104 версти Ладозького каналу були густо встелені трупами кільканадцяти тисяч українських козаків. «Вікно в Європу» — місто Санкт-Петербург зводилося на кістках тисяч українців.

Тарас Шевченко про нього писав: «це той перший, що розпинав нашу Україну».

Грабунок[ред.ред. код]

Особисте життя[ред.ред. код]

Петро I був двічі одружений: з Євдокією Федорівною Лопухіною та з Мартою Скавронською — згодом імператриця Катерина I; мав від першого шлюбу сина Олексія, що його вбили з власного наказу Петра I, а від другого — дочок Анну та Єлизавету (крім них 8 дітей Петра I померли в ранньому дитинстві).

Петро I помер у 1725 році, похований в Петропавлівському соборі Петропавлівській фортеці в Санкт-Петербурзі.

За деякою інформацією Петро І мав гомосексуальні стосунки з Олександром Меншиковим.

Оцінка діяльності Петра[ред.ред. код]

У різні часи критики давали діаметрально протилежні оцінки Петру Олексійовичу. Дехто оцінював його реформи як такі, що погубили Росію. Інші історики захоплювалися Петром Великим, як характеризувала його офіційна імперська історіографія. Певні дослідники високо оцінювали прагнення Петра провести реформи, але критикували погану підготовку до них.

Михайло Ломоносов дав Петру захоплену оцінку:

«С кем сравню Великаго Государя? Я вижу в древности и в новых временах Обладателей, великими названных. И правда, пред другими велики. Однако пред Петром малы. … Комуж я Героя нашего уподоблю? Часто размышлял я, каков Тот, который всесильным мановением управляет небо, землю и море: дхнет дух Его — и потекут воды, прикоснется горам — и воздымятся.»[6]

У той же час, Лев Толстой писав про Петра I наступне:

«С Петра I начинаются особенно поразительные и особенно близкие и понятные нам ужасы русской истории… Беснующийся, пьяный, сгнивший от сифилиса зверь четверть столетия губит людей, казнит, жжет, закапывает живьем в землю, заточает жену, распутничает, мужеложествует, пьянствует, сам, забавляясь, рубит головы, кощунствует, ездит с подобием креста из чубуков в виде детородных органов и подобием Евангелий — ящиков с водкой… коронует блядь свою и своего любовника, разоряет Россию и казнит сына… и не только не поминают его злодейств, но до сих пор не перестают восхваления доблестей этого чудовища, и нет конца всякого рода памятников ему. После него начинается ряд ужасов и безобразий подобных его царствованию…»[7]

Галерея[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Попередник: Імператори Росії
Наступник:
1721 — приняття імператорського титулу царем Петром Олексійовичем
Катерина I