Анаграма
Анаграма (грец. ανα- — знову та γράμμα — літера) — переставлення літер у слові, завдяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт), постають псевдоніми (Симонов — Номис) чи слова (мука — кума, літо — тіло). Винахідником анаграм вважають грецьку граматику Лікофрона (3 ст до н.е.)[1]. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І.Котляревського "Енеїда" (частина IV)[2]:
"Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засерчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
їв буркоті закеньдюшить".
Можливості анаграм привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д.Алексич, К.Швіттерс, Гео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість[2].
[ред.] Див. також
[ред.] Джерела
- ↑ «Анаграма». vseslova. http://vseslova.com.ua/word/%D0%90%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B0-3782u. Процитовано 29.7.2011.
- ↑ а б «Анаграма». Словник літературознавчих термінів. http://www.ukrlit.vn.ua/info/dict/ko9dy.html. Процитовано 29.7.2011.
