Анаграма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Анаграма (грец. ανα- — знову та γράμμα — літера) — переставлення літер у слові, завдяки чому витворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт), постають псевдоніми (Симонов — Номис) чи слова (мука — кума, літо — тіло). Винахідником анаграм вважають грецького граматика Лікофрона (III століття до н. е.)[1]. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І.Котляревського «Енеїда» (частина IV)[2]:

«Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засерчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
їв буркоті закеньдюшить».

Можливості анаграм привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д.Алексич, К.Швіттерс, Гео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість[2].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. «Анаграма». vseslova. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-07-29. 
  2. а б «Анаграма». Словник літературознавчих термінів. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2011-07-29.