Енеїда (Котляревський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Отаман Еней з козацьким військом. Ілюстрація до «Енеїди» Георгія Нарбута.

«Енеї́да»українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Написана чотиристопним ямбом. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію. Поема написана в добу становлення романтизму і націоналізму в Європі, на тлі ностальгії частини української еліти за козацькою державою, ліквідованою Росією в 17751786 роках. «Енеїда» — перша пам'ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора, під назвою: «Енеида. На малороссійскій языкъ перелиціованная И. Котляревскимъ». Повністю «Енеїда» вийшла в світ після смерті Котляревського, в 1842 році. Поема є першокласним джерелом з українознавства, українського побуту та культури 18 століття.

Історія[ред.ред. код]

Друге видання «Енеїди» (1808)
Третє видання «Енеїди» (1809)

1798 року «Енеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским» вийшла у Санкт-Петербурзі коштом Максима Парпури без відома і згоди Івана Котляревського. Книга була орієнтована на російського читача. Парпура опублікував перші три частини поеми без коректорської правки, з помилками. Наприкінці твору він помістив українсько-російський словник під назвою «Собрание малороссийских слов, содержащихся в Енеиде», й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных". Словник містив 972 слова й став основою для подальших коментарів «Енеїди»[1].

Друге видання «Енеїди» побачило світ 1808 року. Його опублікували в типографії Івана Глазунова в Санкт-Петербурзі на основі видання 1798 року. Текст поеми і словник були скопійовані з помилками. Це видання, так само як і перше, вийшло без відома і згоди Котляревського[1].

1809 року, за фінансової підтримки Семена Кочубея, Іван Котляревський закінчив написання четвертої частини «Енеїди» і видав її разом із попередніми трьома окремою книжкою: «Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии». На окремій сторінці Котляревський зазначав, що попередні публікації вийшли в світ без його згоди[1]. Книжка містила словник з першого видання, а також авторський додаток під назвою «Дополнение к малороссийскому словарю», що мав 153 слова. Чимало помилок лишилися не виправленими[1].

1821 року Котляревський закінчив написання п'ятої частини «Енеїди», а 1827 року — шостої[1]. Письменник також склав новий українсько-російський словник до «Енеїди» на 1547 слів на базі першого словника з видання 1798 року. З біографічних нарисів про Котляревського відомо, що він працював над «Енеїдою» до кінця життя. Незадовго до смерті автор продав рукопис харків'янинові О. А. Волохінову, який видав його завершений твір у шести частинах в 1842 році[1].

Сюжет[ред.ред. код]

І[ред.ред. код]

Після знищення Трої греками Еней тікає з ватагою троянців морем. Юнона, яка не любила Енея, сина Венери, побігла до бога вітрів Еола, щоби той здійняв буревій і потопив троянців. Еол розпустив вітри й зробив страшну бурю. Але Еней дав богові моря Нептунові хабаря і буря стихла. Венера, хвилюючись за сина, пішла жалітися на Юнону до батька Зевса. Той сказав, що доля Енея вже вирішена — він поїде до Риму, «збудує сильне царство», «на панщину весь світ погонить» і «всім їм буде ватажок». Після тривалих поневірянь троянці дісталися Карфагена, де правила Дідона. Цариця закохалася в Енея і гуляла з ним так, що той забув про свою головну мету — будівництво Риму. Зевс, випадково глянувши з Олімпа на землю, побачив це, розлютився і послав Меркурія нагадати Енеєві про його призначення. Еней з троянцями вночі втік з Карфагену, а Дідона з горя себе спалила.

ІІ[ред.ред. код]

Троянці пропливли морем і пристали до Сицілії, де правив цар Ацест. Сицилійці прийняли їх гостинно. Еней вирішив улаштувати поминки по своєму батькові Анхізу. Під час троянського бенкету та ігрищ Юнона послала свою служницю на землю, яка намовила троянських баб спалити човни. Сталася велика пожежа. Еней розлютився і заходився лаяти богів, просячи дощу. Дощ пішов і частина кораблів уціліла. Еней із горя ліг спати і побачив уві сні батька. Анхіз пообіцяв, що все буде добре і попрохав навідатись до нього в пекло.

ІІІ[ред.ред. код]

Покинувши Сицілію троянці довго пливли по морю, аж поки не пристали до Кумської землі. Еней вирушив шукати дорогу до пекла й зустрів Сивіллу-віщунку. Вона пообіцяла відвести Енея до пекла, в обмін на хабар богу сонця Фебові та подарунок їй самій. Вони обоє спустилися по вулиці у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стояли чума, війна, холод, голод й інші лиха. На річці Стікс перевіз Енея та Сивіллу до пекла. Біля входу їх зустрів страшний Цербер, якому віщунка кинула хліба. У пеклі мучилися грішники: пани, брехуни, скупі, дурні батьки…Еней зустрів у пеклі Дідону і вбитих земляків-троянців. Нарешті він зустрівся з батьком, і той сказав, що від Енея буде «великий і завзятий рід», що «всім світом буде управляти».

IV[ред.ред. код]

Посідавши в човни, троянці на чолі з Енеєм пливуть далі. Поромщик бачить острів, на якому править жорстока цариця Цирцея, яка перетворює людей в тварин. Острів ніяк не можна було оминути. Еней звертається до Еола і просить відвернути біду. Еол допомагає і військо продовжує свою подорож.

Еней зі своїми троянцями припливає на острів, де правив цар Латин. Разом зі своєю дружиною Аматою він збирається видати дочку Лавинію заміж за царя Турна. Еней тим часом відправляє воїнів на розвідку. Ті повідомляють йому, що місцеві говорять на латині. Еней зі своїм військом починає читати «Піярськую граматку» та вивчає латинь за тиждень. Потім Еней посилає царю гостинців і той приймає козаків з почестями, бажаючи, щоб Еней став його зятем. А тим часом Юнона, бачачи, що Еней розпустився, збирається його провчити. Богиня підсилає Фурію Тезіфону, яка вселяється спочатку в Амату, а «потім і Турна навістила». Турн же бачить сон, в якому його майбутня наречена обирає за нареченого Енея. Ображений він посилає лист царю Латину, оголошуючи війну. Енейове військо випадково спускає хортів на собачку Аматиної няньки. Та починає налаштовувати людей проти Енея. Народ Латини готується до війни.

V[ред.ред. код]

Еней вирішує шукати допомоги у аркадян. Евандр — цар аркадян, Паллант — його син. Венера ж очаровує Вулкана — коваля, щоб той зробив міцну зброю для Енея.

Евандр посилає власного сина начальником війська, щоб той навчився хоробрості та досвіду. У свою чергу Юнона сповістила Турна коли Еней збирається нападати. Низ та Евріал — найманці троянського війська, які проявили величезну хоробрість — пробралися у табір рутульців та вирізали багато ворогів. Їх обох вбили. Троянці навалилися на Турна, той почав втікати.

VI[ред.ред. код]

Розгнівавшись на богів за їх втручання, Зевс забороняє богам робити щось на користь будь-якої зі сторін. Венера приходить до верховного бога, починає підлещуватись до нього і сварити Юнону. Юнона, почувши це, розпочинає сварку.

Еней, в цей час пливе на кораблі разом з Паллантом на допомогу троянцям. Коли всі поснули, він думає про те, як можна перемогти Турна. Раптом він бачить у воді мавку. Вона розповідає йому про те, що Турн зі своїми воїнами вже почали бій проти троянців і ледве не спалили їх флот. Еней спішить на поміч «своїм» і відразу ж кидається в бій. Турн вбиває відважного Палланта. Іул «Енеєві лепорт подав», розповів, що сталось за його відсутності.

Зевс (у творі Зевес), напившись, пішов вибачатись до дружини Юнони. Та, своєю хитрістю обманула бога, приспала його. Юнона обернулась в подобу Енея і виманивши Турна, заманила його на корабель, щоб він поплив додому і не загинув.

На наступний день Еней поховав загиблих. До нього прийшли посланці з Латини. Він говорить їм, що воює не проти Латина, а проти Турна і пропонує влаштувати поєдинок один на один з ним. Послам це сподобалось і вони передали Енеєві слова Латину і Турну. Останній нехотя готується до двобою. Амата виступає проти одруження дочки і Турна, адже таємно в нього закохана.

Наступного дня обидві сторони зайняли позиції, щоб подивитись на бій. Юнона посилає на поміч Турну його сестру — Ютурну. Вона знову розпочинає поєдинок між троянцями та рутульцями. Енея поранено. Венера збирає для нього всілякі зілля, що допомагають вилікувати рану.

Думаючи, що Турн загинув, Амата вирішує повіситись. Ця звістка всіх сполошила. Еней виходить на двобій з Турном, вибиває йому з рук меча. Юнона, рукою Ютурни, дає Турну меча. За це, Зевс сварить Юнону і говорить: «Уже ж вістимо всім богам: Еней в Олімпі буде з нами Живитись тими ж пирогами, Які кажу пекти я вам». Двобій продовжується. Зваливши Турна на землю, Еней збирається його вбити, але слова рутульця його розчулюють. Раптом він бачить обладунки Палланта на тілі Турна і, все ж таки, вбиває його.

Основні риси твору[ред.ред. код]

Уся поема виражає духовний світ української людини. Троянці — носії рис національного характеру; вони сміливі, дужі, завзяті. Проте, на думку автора, українець ще й покірний: на острові чаклунки Цірцеї йому судилася доля вола.

«Енеїда» написана чотиристопним ямбом.


мова відхід від старокнижної мови — твір написаний народною мовою. Автор вдається до фразеологізмів, нагромадження синонімів, жаргонізмів, народно-поетичних порівнянь. У поемі названі українські імена, згадуються назви міст тощо. Автор використовує макаронічну мову; вживає рідкісні чи й вигадані слова «під старовину» (наприклад джерегелі)
фольклор у творі органічно вжиті народні прислів'я, приказки, пісні. На щиті Енея Вулкан викував героїв українських казок (Телесика, Котигорошка, Івана-Царевича, змію, Жеретію). Царю Латину троянці дарують «килим-самольот», скатерть-самобранку, сап'янці-самоходи
вірування відгомін язичницьких вірувань предків: Еней перед подорожжю на той світ приносить жертву: ламає гілку з чарівної яблуні (прообраз дерева життя); троянці зустрічаються з мавками; у творі описані ворожіння і знахарство.
обрядовість, традиції троянці ходять у гості з хлібом-сіллю; беруть участь у поминках, весіллях, родинах; бувають на вечорницях і досвітках, б'ються за правилами козацького штурхобочного бою.
багатство і оригінальність української природи у поемі змальована українська природа: рослини, дерева, кущі (папороть, васильки, петрів батіг, конвалія, терен, шипшина, липа, дуб, сосна); тварини дикі і свійські (вовк, ведмідь, тхір, заєць)
харчування відтворення традиційної української кухні: страв (свиняча голова з хріном, локшина, куліш, каша, пиріжки, ковбаса, борщ) і напоїв (горілка, пиво, слив'янка, узвар)
музика, танці герої твору грають на бандурі, сопілці, скрипці, кобзі — найпопулярніших в Україні музичних інструментах; співають пісні про козаків; танцюють горлицю, санжарівку
одяг Точне зображення деталей чоловічого (сорочка, каптан з китайки, шапка, пояс з каламайки, бриль, постоли, свита) і жіночого (кораблик, кунтуш, запаска, червоні чоботи) одягу. Зображуючи український костюм, автор захоплюється його естетичністю, зручністю, підкреслює народний смак.
історія Запорізька Січ, гетьмани Сагайдачний і Дорошенко, битви під Полтавою і Бендерами і ще віддаленіша монголо-татарська навала — автор стверджує неперервність національної історії від княжих часів до його сучасності
ремесло У творі названі професії, поширені в українському суспільстві: чумак, паромщик, канцелярист, суддя, піп, купець, шинкар, швець, кравець, коваль, косар, військовий. Автор змальовує предмети домашнього вжитку, хатній інтер'єр, вони свідчать про майстерність українця у всякому ремеслі

Жанр[ред.ред. код]

Поема Вергілія стверджує божественне походження імператорської влади. Вона — твір героїко-патетичний. Героїчне властиве й твору І. Котляревського з його екскурсами в минуле, самозреченням в ім'я Вітчизни. Але усі персонажі, особливо у перших частинах української поеми, знижені, приземлені, навіть небожителі хитрі, підступні, жадібні, сварливі тощо. У лексиці «Енеїди» Котляревського — можна знайти просторіччя, лайливі слова — тон твору зумисне несерйозний, балаганний. Але, як зауважував О. Білецький, ця зовнішня комічність не заступає внутрішньої серйозності твору — автор порушує в ньому найактуальніші проблеми суспільного життя

І. Котляревський перелицьовує на український лад сюжет твору давньоримського класика Вергілія. В античному творі йшлося про мандри троянців, що прибувають з волі богів до латинських земель (пізніше Римська держава). У поемі І. Котляревського розгортаються такі ж події, збережені імена героїв, але українським автором закладений новий національний зміст: під виглядом троянців постають українські козаки, богів Олімпу — українське панство; усі реалії твору відбивають життя українського суспільства XVIII ст. після руйнування української «Трої» — Запорожської Січі.

Мовні особливості[ред.ред. код]

Золота пам'ятна монета «Енеїда» введена до 200-річчя публікації поеми

В «Енеїді» зафіксовано близько 7 000 слів. Найширше представлена етнографічно-побутова лексика: назви одягу, їжі, житла, хат­нього інтер'єру, сільськогосподарських знарядь, народних ігор, назви спорідненості і свояцтва тощо. Харак­терною для мови поеми є багата синоніміка. Для прикладу, синонімічний ряд дієслів із значенням «іти — ходити»:

  • волочитися, почухрати, попха­тися, слонятися, причвалати, побрести, лізти, уплітати, прискочити, влізнути, шлятися, швен-дювати, мандрувати, приплентатися, чкурнути, покотити, пертися, скитатися, сунутися, пороснути, копирснути та ін.

Широко представлена народна фразеологія. Для прикладу, фразеологічний ряд із семанти­кою «зробити кому-небудь зле»:

  • зварити каші, наварити киселя, злити кулю, дати швабу, да­ти перегону, дати хльору, видавити олію, зали­ти за шкуру сала, вкрутити хвоста, посадити на лід, учинити ярміз, наброїти біди.

Текст наси­чений приказками і прислів'ями:

  • «Біда не по дерев'ях ходить, і хто ж її не скуштував? Біда біду, говорять, родить. Біда для нас — судьби устав! Еней в біді, як птичка в клітці; Заплу­тався, мов рибка в сітці; Терявся в думах мо­лодець».

Мова поеми повністю орієнтована на усне мовлення з такими характерними його рисами, як фамільярність і експресивність. На­роднорозмовна стихія визначає не тільки лексичні і фразеологічні засоби, а й словотворчі (Енеєчко, Анхизенко, Агамемноненко, Лавися та ін.) та синтаксичні (Енея не любила — страх; Забув і в Рим щоб мандровать; Гребнули раз, два, три, чотири. Як на! — у берега човни; Юнона з Турном як шутила, Еней про теє ні гу-гу).

В «Енеїді» зафіксовані й різні групи запозиченої лек­сики, зокрема військової: муштра, муштрувати, баталія, армія, ранжир, бомба, артикул, депо, лагер, пікет, мундир, флот, провіантмейстер, крігсцальмейстер, волонтир та ін.; побутової: капот, портшез, ридван, презент.

Діалектною основою мови «Енеїди» послужили середньонаддніпрянські говори української мови. Більшість фонетичних, морфологічних і синтаксичних рис мови Котляревського закріпились як норматив­ні в новій українській літературній мові.

Поза нормою лиши­лись окремі фонетичні варіанти, наприклад, форми, в яких відсутнє чергування о з і в закритому складі: радость, боль, поход та ін.; переважає форма прийменника од (поряд з від); спостерігається непослідовність у відтворенні звукосполучен­ня ри у відкритому складі з попереднім приго­лосним: здрогнувся і здригнувся, перехристився поряд з хрещений; закінчення в називному відмінку множини в іменниках чоловічого роду II відміни з суфіксом -ин, випад­ним у формах множини: люде, миряне, дворя­не, міщане; відмінкові форми особ, займенника 3-ї ос. без епентетичного н у прийменникових конструкціях: Бісом на його дививсь, Просить собі у їх пораду та ін.; дієслівні форми з суф. -ова: бенкетовать, замудровав, жартовати; па­ралельне вживання повних і скорочених дієслів­них форм 3-ї ос. одн. теп. або майб. ч. дієслів І дієвідміни з основою на -а(-я): співає і співа, думає і дума тощо.

Високий рівень варіативності в мові Котляревського є закономірним для початкового ета­пу формування літературної мови.

Екранізація і постановка[ред.ред. код]

23 листопада 1910 року в Києві була поставлена опера Миколи Лисенка за мотивами першої частини Енеїди.

«Енеїда»мультфільм, створений за мотивами однойменної поеми Івана Котляревського на студії Укранімафільм в 1991 році.

Видання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Коментар до «Енеїди» Івана Котляревського та його історія [1] // Котляревський І. Енеїда / ком. О.Ставицького; мал. А. Базилевича. — Київ: Радянська школа, 1989.

Література[ред.ред. код]

  • Р. Альфред Єнзен. Перелицьована Енеїда Котляревського. 1921
  • Житецький П. Г. «Енеїда» Котляревського у зв'язку з оглядом української літератури XVIII ст. // Житецький П. Г. Вибр. пр. Філологія. К., 1987.
  • Левченко Г. А. Нариси з історії української літературної мови першої пол. XIX ст. К.-Х., 1946; КІУЛМ, т. 1. К., 1958.
  • Творчість Івана Котляревського в контексті сучасної філології. К., 1990.