Аналіз сечі за Нечипоренком

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Аналіз сечі за Нечипоренком, також проба Нечипоренка — метод аналізу сечі, який вперше запропонував білоруський лікар і вчений українського походження Олександр Нечипоренко. В Україні є найбільш поширеним методом кількісного визначення формених елементів у сечі[1].

Загальний опис[ред. | ред. код]

Мета аналізу полягає у виявленні запального процесу в сечовій системі та визначенні кількості формених елементів — лейкоцитів, еритроцитів — в одиниці об'єму (зазвичай в 1 мл)[2].

У нормі припустимі наступні показники[3]:

Завдяки відносній простоті та високій інформативності цей метод набув широкого поширення в СРСР. Його використовують для діагностики різних запальних процесів сечовивідної системи (цистит, пієлонефрит), виявлення крові в сечі (гематурія) і циліндрурії[4].

Для дослідження необхідно взяти суху чисту банку і зібрати середню порцію ранкової сечі, попередньо ретельно промивши зовнішні статеві органи. Зібрати мінімум 15—20 мл сечі[5].

Процедура аналізу[ред. | ред. код]

Аналіз проводять за такою процедурою[1]:

  1. Зібрану в посуд сечу перемішують.
  2. 10 мл сечі відливають у градуйовану пробірку.
  3. Пробірку центрифугують 3 хвилини при 3500 обертів на хвилину.
  4. Верхній шар сечі акуратно відбирають піпеткою, в пробірці залишають 1 мл сечі з осадом.
  5. Осад добре перемішують і ним заповнюють камеру Горяєва, камеру Фукса-Розенталя або камеру Бюркера .
  6. У всій сітці камери підраховують число формених елементів — лейкоцитів, еритроцитів і циліндрів — і перераховують на 1 мм3 осаду сечі.
  7. Проводять підрахунок за формулою N = x(1000/V), де N — число лейкоцитів, еритроцитів або циліндрів в 1 мл сечі; x — число підрахованих лейкоцитів, еритроцитів або циліндрів в 1 мм3 (1 мкл) осаду сечі, а V — кількість сечі, взятої для дослідження.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Єрьоменко, Р. Ф. (2019). Клінічний аналіз сечі. Характеристика лабораторних показників (PDF) (українською) . Харків: Національний фармацевтичний університет. с. 29—30. ISBN 978-966-615-449-4. Архів оригіналу (PDF) за 14 квітня 2021. Процитовано 14 квітня 2021.
  2. Крючко, Т. О.; Абатуров, О. Є.; Кушнерева, Т. В.; Агафонова, О. А.; Харшман, В. П. (2018). Практичні навички з педіатрії (PDF) (українською) . Полтава, Дніпро: Українська медична стоматологічна академія. с. 81. Архів оригіналу (PDF) за 9 липня 2020. Процитовано 14 квітня 2021.
  3. Михалко, Ярослав; Чопей, Іван; Варваринець, Антоніна; Гечко, Михайло (2013). Фізичне та мікроскопічне дослідження сечі (українською) . Ужгород: Ужгородський національний університет. с. 4. Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 14 квітня 2021.
  4. Візір, В. А.; Деміденко, О. В.; Приходько, І. Б.; Гончаров, О.В. (2019). Основи діагностики, лікування та профілактики основних хвороб сечостатевої системи (PDF) (українською) . Запоріжжя: Запорізький державний медичний університет. с. 33—38. Архів оригіналу (PDF) за 14 квітня 2021. Процитовано 14 квітня 2021.
  5. Правила підготовки до збору сечі. cg.mvs.gov.ua (укр.). Архів оригіналу за 14 квітня 2021. Процитовано 14 квітня 2021.