Еритроцити

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Еритроцити людини

Еритроци́ти — або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухомими, високодиференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції - дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту гемоглобіну. Тобто еритроцити, це невеликі без'ядерні клітини крові червоного кольору, функція яких — транспорт кисню і вуглекислого газу.

Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини становить близько 25×1012. Загальний об'єм еритроцитів у людини - 2л. Під час аналізів крові вміст всіх формених елементів подається на одиницю об'єму - 1л.

Позначають еритроцити скороченням латинськими літерами Er. Кількість еритроцитів дорівнює у чоловіків від 3,9×1012 до 6,0×1012 в 1л. у жінок - від 3,7×1012 до 5,5×1012 в 1л. Більша концентрація еритроцитів спостерігається у крові новонароджених дітей - від 6,0×1012 до 9,0×1012 в 1л, а також у старих людей - до 6,0×1012 в 1л. Число еритроцитів у здорових людей може коливатися залежно від фізичного навантаження, перебування в умовах розрідженої атмосфери, дії гормонів тощо. Зокрема, жіночі статеві гормони гальмують розвиток еритроцитів, унаслідок чого вміст червонокрівців у крові жінок менший, ніж у чоловіків. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові називається еритроцитоз або поліцитемія , а зниження — еритроцитопенія.

Форма і будова[ред.ред. код]

Вигляд еритроцитів: (а) зверху, (b) в профіль, (c) округлість, спричинена водою (перебуванням у гіпотонічному розчині), (d) шипастіть, спричинена сіллю (перебуванням у гіпертонічному розчині). За нормальних умов, c і d в організмі не утворюються

Еритроцити у людини і ссавців здебільшого мають форму двоввігнутих дисків, їх називають дискоцитами. У нормі дискоцити становлять 80% від загальної кількості еритроцитів. Трапляються й інші форми еритроцитів - планоцити ( мають плоску поверхню), сфероцити (кулясті), ехіноцити ( мають шипи) тощо. Така різноманітність форм у нормі позначається терміном фізіологічний пойкілоцитоз. Коли ж кількість змінених форм еритроцитів перевишує 20%, те ж явище має назву патологічного пойкілоцитозу. Форму еритроцитів підтримує бета-сіа-глікопротеїн в еритроцитарній мембрані та спеціальний каркас, побудований з білка спектрину, який прилягає до плазмолеми і пов'язаний з нею іншим білком - анкерином.

Діаметр еритроцита у людини 7,1 - 7,9 мкм, товщина клітини на краях 2-2,5 мкм, у центрі - до 1мкм. Заглибина еритроцита в тонкій центральній частині має назву фізіологічної ескавації. Така форма клітини забезпечує збільшення її поверхні і прискорює насичення гемоглобіну киснем. В умовах норми 75% усіх еритроцитів мають вищеназвані розміри. Це так звані нормоцити. Частина клітин має діаметр понад 8 мкм Це макроцити, їх кількість - 12,5%. Решта еритроцитів може мати діаметр 6 мкм і менший. Це мікроцити. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25%, це явище має назву анізоцитозу.

Під світловим мікроскопом у мазках крові еритроцити мають вигляд безструктурних округлих дисків, фарбуються оксифільно. Оксифілія зумовлена наявністю гемоглобіну. Центральна (тонка) частина еритроцита фарбується менш інтенсивно. Електронна мікроскопія свідчить, що еритроцит покритий плазмолемою товщиною близько 20 нм. На її зовнішній поверхні розташовані антигенні олігосахариди, які зумовлюють групову належність еритроцитів, фосфоліпіди, сіалова кислота. Усередині еритроцитів розташований електронно-щільний вміст - численні гранули гемоглобіну розмірами 4-5 нм.

Хімічний склад[ред.ред. код]

За хімічним складом еритроцити мають 60% води і 40% сухого залишку.95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% - інші речовини. Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцитів. У крові дорослої людини міститься близько 600г гемоглобіну, тобто в 100г крові 15г гемоглобіну. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору.

Гемоглобін зв'язуючи кисень переносить його і віддає периферійним тканинам. Гемоглобін, який віддав кисень називається відновленим або редукованим, він має колір венозної крові. Віддавши кисень кров поступово вбирає в себе продукт обміну речовин СО2 (вуглекислий газ). Гемоглобін який зв'язує вуглекислий газ називається карбогемоглобіном.

Скорочення кількості гемоглобіну у еритроцитів крові називається анемією.

Функції[ред.ред. код]

Основна функція еритроцитів – перенесення кисню від легень до тканин і вуглекислого газу від тканин до легень. Газообмін організму з навколишнім середовищем здійснюється таким чином. Проходячи через капіляри легень, гемоглобін легко приєднує кисень і перетворюється у нетривку сполуку — оксигемоглобін, що у тканинах інших органів розщеплюється виділяючи при цьому кисень, який використовується клітинами тканин. Звільнений від кисню гемоглобін відразу приєднує вуглекислий газ – продукт розпаду речовин у клітинах. Також еритроцити забезпечують підтримку рН крові (гемоглобін і оксигемоглобін складають одну з буферних систем крові); підтримання іонного гомеостазу за рахунок обміну іонами між плазмою та еритроцитами; участь у водному і сольовому обміні; адсорбція токсинів, в тому числі продуктів розпаду білка, що зменшує їх концентрацію в плазмі крові і перешкоджає переходу в тканині; участь у ферментативних процесах, у транспорті поживних речовин - глюкози, амінокислот.

В кожному міліметрі кубічному крові міститься близько п'яти мільйонів еритроцитів, і майже 25000 мільярдів (25x1012) в організмі в цілому.

Література[ред.ред. код]

  • Людина. / Навч. посібник з анатомії та фізіології. Львів. 2002. 240 с.
  • «Анатомія людини», О. І. Свіридов, Київ, Вища школа, 2001.
  • Лисов В.Ф., Максимов В.І. Основи фізіології та етології тварин. - М.: Колос, 2004. - 248с.,
  • Ю.И. Афансьев. Гистология, цитология и эмбриология / Шубикова Е.А. — 5-е издание. — Москва: «Медицина», 2002. — 744 с. — ISBN 5-225-04523-5 (рос. )
  • С.В. Глушен Цитология и гистология. Курс лекций. — Минск: 2003. (рос. )
  • Fizjologia człowieka z elementami fizjologii stosowanej i klinicznej. Władysław Z. Traczyk i Andrzej Trzebski. Wydanie III. ISBN 83-200-3020-X. стор:399-408 (пол. )